Выбрать главу
Маліна: Чому це спало тобі на думку? Мені здавалось, що цей час не мав для тебе жодного значення.
Я: Rigorosum не мав жодного значення, однак, коли він минув, як не як — Rigorosum, саме слово говорить про себе, іншого вбив же крововилив у мозок, на двадцять третьому році життя, я мала пройти від інституту до Університетської вулиці, вздовж усієї бічної стіни будівлі університету, я йшла навпомацки вздовж цієї стіни, якось змогла перейти ще й вулицю, бо вони чекали на мене в кафе Бастай, Елеонора та Олександр Флайссер, я мало що не зомліла, вираз мого обличчя був зовсім пригнічений, вони побачили мене крізь вікно, ще до того, як я їх побачила. Коли я дійшла до столика, жоден не вимовив ані слова, вони думали, що я так і не склала цей Rigorosum, зрештою, я склала його лише в певному розумінні, потім вони підсунули мені каву, а я сказала, дивлячись у їхні обличчя, цілком спантеличені, що це було зовсім просто, елементарно просто. Вони розпитували мене ще якусь хвилю, потім врешті повірили, а я думала все про жар, про можливу пожежу, та я не можу згадати, не можу точно згадати… Святкувати ми справді не святкували. Трохи згодом я мала покласти на жезло два пальці й сказати латинське слово. На мені була позичена в Лілі надто коротка чорна сукенка, в Auditorium Maximum стояло зі мною поряд ще декілька юнаків, і я почула свій голос, лункий і міцний, інших голосів майже не було чути. Однак я не злякалась сама себе, а згодом знов говорила тихо.
Я: (lamentandosi) І що ж я вивчила, про що дізналася, за всі оці роки, приносячи стільки жертв, і подумай про ті зусилля, яких я доклала!
Маліна: Нічого, звичайно. Ти вивчила те, що в тобі вже було, про що ти вже знала. Чи цього для тебе замало?
Я: Можливо, ти маєш рацію. Тепер я деколи думаю, що знову себе віднаходжу, таку, якою була колись. Надто охоче я згадую час, коли я все мала, коли радість моя була справжньою, коли я була серйозною особливого виду серйозністю. (quasi glissando) Потім усе було знищене, покалічене, використане та, нарешті, зруйноване. (moderato) Помалу я виправилась, доповнила те, чого бракувало все більше, і мені видається, що я вже зцілилася. Отож тепер я майже така, якою була. (sotto voce) Однак навіщо я мала пройти цей шлях?
Маліна: Цей шлях не має призначення, він відкритий для кожного, але пройти його судилось не всім. Утім потрібно зуміти одного дня поміняти місцями своє знову віднайдене та прийдешнє Я, яке колишнім вже бути не може. Без зусиль, без хвороб, без жалю.
Я: (tempo giusto) Я більше себе не жалію.
Маліна: Принаймні цього я й очікував, це вже конкретний наслідок. Хто ж хотів би плакати над тобою, над такими, як ми?