| Я: |
Однак над іншими плачуть, навіщо тоді це роблять? |
| Маліна: |
Цього теж не варто було б допускати, бо й інші настільки ж мало на те заслуговують, щоб хтось плакав над ними, як заслуговуєш ти, щоб я над тобою плакав. Яка була б тобі з того користь, якщо б хтось тоді в Тімбукту, а чи, може, в Аделаїді плакав би над дитиною в Клаґенфурті, яку завалило в руїні, яка лежала на землі під деревами на березі озера, у той час, коли сталася повітряна атака штурмовиків, і вона побачила раптом навколо себе перших мертвих та покалічених? Так що не плач за іншими, вони достатньо зайняті тим, щоб зберегти свою шкіру або дати раду годинам перед своїм забиттям. Їм не потрібні сльози made in Austria[380]. Поза тим, плачуть пізніше, коли навколо панує мир, саме так ти назвала цей час, у зручному фотелі, коли не лунають постріли та не палають пожежі. Терплять голод також і в інші часи, на вулиці, поміж ситими перехожими. Лише в кіно, під час дурнуватої демонстрації жахів, справді можна відчути страх. Мерзнеш не взимку, а літнього дня біля моря. Де це було? Коли ти найбільше змерзла? Це ж було погожого, на диво теплого дня у жовтні на березі моря. Отож, ти можеш бути спокійною за всіх інших, або постійно бути в неспокої. Ти нічого не зміниш. |
| Я: |
(piú mosso) Однак якщо нічого не можна зробити, нічого поліпшити, що ж тоді, попри все, ще можна зробити? Бо було б не по-людськи, не робити зовсім нічого. |
| Маліна: |
Вносити спокій в неспокій. Неспокій у спокій. |
| Я: |
(dolente, molto mosso) Коли ж нарешті настане той час, в якому я зможу цього досягнути, в якому я зможу водночас робити й не робити більше нічого? Коли настане той час, в якому я знайду на це час! Коли буде той час, в якому не буде фальшивого вибору, в якому не буде фальшивого страху й страждання, заглиблення думкою без жодного сенсу, безконечного осмислення без жодного сенсу! (una corda) Я хочу поступово звільнитись від цих думок. (tutte le corde) Чи не так? |
| Маліна: |
Якщо ти справді хочеш цього. |
| Я: |
Я не маю більше запитувати тебе? |
| Маліна: |
Це теж запитання. |
| Я: |
(tempo giusto) Іди попрацюй до вечері, я закличу тебе. Ні, я не готуватиму їжі, навіщо мені затрачувати для цього мій час. Я хотіла б вийти, саме так, перейтися, зайти до маленького ресторанчика, будь-куди, де гамірно, де п’ють і їдять, щоб я ще раз могла скласти собі уявлення про цей світ. До Старого Геллера. |
| Маліна: |
Розпоряджайся мною. |
| Я: |
(forte) Я ще буду тобою розпоряджатись. Тобою також. |
| Маліна: |
Моя дорога, зачекаймо на це! |
| Я: |
Бо це закінчиться тим, що я зможу розпоряджатися всім. |
| Маліна: |
Це манія величі. Так ти лише метатимешся з однієї манії в іншу. |
| Я: |
(senza lizenza) Ні. Діяння перетвориться на бездіяльність, якщо й далі так піде, як ти мені вказуєш. Тоді це буде не прогресуюча манія, а регресуюча. |
| Маліна: |
Ні. Ти загалом все ростеш і ростеш, і, якби припинила зважувати, якби припинила зважуватись, то могла б зрости іще більше, усе більше й більше. |
| Я: |
(tempo) Від чого зрости, якщо сили більше немає? |
| Маліна: |
Ростуть від страху. |
| Я: |
Отож, я вселяю у тебе страх. |
| Маліна: |
Ні, не в мене, а в себе. Цей страх породжений правдою. Однак ти зможеш придивитись до себе. Станеш тоді майже бездумною, тебе тут більше не буде. |