Вельмишановний і дорогий пане докторе Ріхтер,
Ніхто, окрім Вас, не знатиме краще, що я змушена, з огляду на різні обставини, оформити заповіт. Заповіти, цвинтарі, остання воля, у кожному разі вже з давніх-давен вселяли в мене найбільший жах, заповіти, напевно, взагалі не потрібні нікому. Однак я звертаюсь сьогодні до Вас, бо Ви, як юрист, напевно зможете зрозуміти мою не з’ясовану ситуацію, яка навряд чи якось може бути з’ясована, та довести все до ладу, якого я дуже прагну. Усі мої особисті, мої найприватніші речі мають бути передані певній особі, ім’я якої вкажу на окремому аркуші. Переді мною постає ще й інше питання, стосовно паперів. На цих паперових аркушах щось написано, але це, в усякому разі, не цінні папери, цінних паперів я ніколи не мала. Однак для мене дуже важливо, щоб ці папери передали тільки панові Маліні, з яким Ви, наскільки мені відомо, одного разу мали нагоду зустрітись, під час Вашого дуже короткого перебування у Відні. Однак не пригадую точно, я можу тут помилитися, в усякому випадку, на всякий випадок, називаю Вам це ім’я…
Любий докторе Ріхтер,
охоплена страхом панічним пишу Вам сьогодні в шаленому поспіхові, я зовсім не в змозі висловити хоча б одну ясну думку, але хто хоч раз зміг висловити ясну думку? Моя ситуація стала цілком нестерпною, може, зрештою, вона завжди такою була. Нарешті, однак, я хотіла б іще зауважити: Це не був пан Маліна, не був це й Іван, ім’я, яке Вам нічого не каже. Поясню Вам пізніше, як він пов’язаний із моїм життям. Що буде далі з речами, які належать мені, для мене сьогодні вже не має жодного значення.
Вельмишановний і дорогий пане Ріхтер,
може, очікую від Вас надто багато, але пишу Вам охоплена страхом панічним і в шаленому поспіху. Чи можете Ви, юрист такої високої кваліфікації в галузі права, підказати, як укласти мені заповіт, щоб він мав чинність? На жаль, цього я не знаю, однак, з огляду на різні причини, змушена…
Прошу Вас відповісти мені відразу, якщо це можливо, відразу, як отримаєте мого листа!
Відень….
Незнайома.
У Маліни — вільний день, я б краще провела цей день сама, проте Маліну неможливо переконати вийти із дому, хоча поміж нами затаїлося щось вороже. Починається з того, що він роздратований і голодний, їмо ми раніше, ніж звично, я запалюю свічку, яка звикло горить лише для Івана. Мені здається, що стіл відповідно накритий, однак на ньому тільки холодні закуски, про хліб я, на жаль, забула. Хоча Маліна нічого не каже, та я знаю, що в нього на думці.
| Я: | Відколи ми маємо тріщину в цій стіні? |
| Маліна: | Я не пригадую, здається, давно. |
| Я: | Відколи в нас темні тіні над центральним опаленням? |
| Маліна: | Хоч щось ми маємо мати на цій стіні, якщо вже не вішаємо картин. |
| Я: | Я потребую лиш білих стін, непошкоджених стін, в іншому разі мені видається, що живу в останньому місці перебування Ґойї[392]. Пригадай псячу голову, яка дивилась із глибини, усі ті похмурі видива на стіні, з його останніх років. Ти в жодному разі не мав показувати мені цієї кімнати в Мадриді. |
| Маліна: | Я ніколи не був з тобою в Мадриді. Облиш ці байки. |
| Я: | Це абсолютно байдуже, в усякому разі я там була, монсеньйор, з твого дозволу, а чи без. Я бачу павутиння вгорі на стінах, поглянь, як воно все затягнуло! |
| Маліна: | Чи ти не маєш що одягнути, навіщо ходиш у моєму старому халаті? |
| Я: | Бо справді не маю чого одягнути. Чи не траплялась тобі така фраза: siam contenti, sono un uomo, ho fatto questa caricatura[393][394]. |
| Маліна: | Мені здається, там сказано, sono dio[395]. Боги помирають багатьма, багатьма смертями. |
| Я: | Люди, а не боги. |
| Маліна: | Чому ти постійно все виправляєш? |
| Я: | Я все-таки маю право на це, бо сама перетворилася на карикатуру, духом і тілом. Тепер ми вже задоволені? |
392
…в останньому місці перебування Ґойї… — Ґойя-і-Люсьєнтес, Франческо Хосе де (1746–1828) — славетний іспанський художник, графік. В останній період творчості малював похмурі, сповнені примарної фантастики картини в сіро-чорних, тужливо-блакитних та зелених тонах, темою яких нераз була божевільня. У романі йдеться про «чорні» картини Ґойї, які він у 1819–1823 рр. намалював на стінах двох кімнат свого будинку «Quinta del Sordo» («Будинок глухого»): «Сатурн заковтує одного зі своїх синів», «Пес», «Юдітта Голоферн», «Козел» та інші.