Так чи інакше, ми освоїли кілька перших груп речень, немудрих початків, напівфраз, закінчень, оповитих ореолом взаємного порозуміння, і більшість із них можна було дотепер віднайти поміж фраз телефонних. Ми вправляємо їх постійно, бо Іван телефонує до мене раз із бюро, що на Кернтнеррінґу, вдруге — пізно пополудні або ввечері з дому.
Алло. Алло?[52]
То я, хто ж іще
Так, звичайно, пробач
Як я? А ти?
Не знаю. Сьогодні ввечері?
Я так погано тебе розумію
Погано? Що? Такти можеш
Я чую погано, ти можеш
Що? Чи щось трапилося?
Ні, нічого, може пізніше ти мені ще
Звичайно, зателефоную тобі пізніше
Мені потрібно сьогодні ще з друзями
Ну, якщо ти не можеш, тоді
Я не казав цього, тільки якщо ти не
У кожному разі, телефонуватимемо пізніше
Добре, але близько шостої, бо
Однак для мене це вже запізно
Для мене, властиво, теж, але
Сьогодні, напевно, не має сенсу
Хтось до тебе прийшов?
Ні, лише панна Єлінек…
А, то ти уже не сама
Але прошу тебе пізніше, обов’язково, прошу!
У кожного з нас — свої друзі, а поза тим — знайомі, дуже рідко взаємно ми знаємо, про кого йдеться і як ці особи звуться. З друзями та знайомими повинні деколи ходити до ресторану, хоча б на хвилю зайти до кав’ярні, або зайнятися чужоземцями, яких немає куди подіти, переважно маємо ще дочекатись дзвінка. Хоча б лишень раз, тільки єдиний раз волею випадку сталося так, щоб ми зустрілись з Іваном у місті, він — в оточенні якихось людей, я — в оточенні інших людей, тоді він мав би, нарешті, збагнути, що я можу виглядати інакше, що одягатись я вмію (у чому він сумнівається), що говіркою я теж можу бути (у чому він сумнівається іще більше). Бо у його присутності я замовкаю, бо навіть скупі слова: добре, зараз, так, і, але, потім, ох! мають такий заряд, що коли виходять із мене для нього, то мають стократне значення, разів тисячу більш вимовні, ніж захопливі оповідання, анекдоти, бравурні словесні баталії, все, що чули від мене друзі й знайомі, жести, капризи, манери удавані, бо для Івана я нічого не можу вдавати, не роблю перед ним нічого, щоб видаватися, і я вдячна, коли можу йому приготувати напій та їжу, таємно почистити деколи черевики, маю право поратися з рідиною від плям біля його піджака, а слова: Ось, готово! важать для мене більше, ніж чоло морщити над ресторанним меню, блискуче видніти перед людьми, вести запальну дискусію, більше, ніж збирання руки цілунків та прохання про нову зустріч, запальні поїздки додому з приятелями, ще один келишок у барі Лоос, навсібіч поцілунки та: невдовзі побачимось! Бо якщо Іван іде на обід до Захера[53], звичайно ж на кошт інституту і тому, що повинен, то я, безумовно, маю зустріч пізно пополудні у Блакитному барі у того ж Захера, і зустрітися нам не вдасться, навіть коли б я хотіла спровокувати це або перешкодити, бо сьогодні я на вечері у Штадткрузі[54], а Іван з чужоземцями вже поїхав за місто, до Ґрінцінґу[55], завтра я маю показати кільком знайомим Гайліґенштадт[56] і Нусдорф[57], про що я у відчаї думаю, а він із паном якимось обідатиме у Трьох гусарів. Багато людей приїжджає до нього здаля, і до мене приїжджають здаля, і це не дає нам побачитись, сьогодні, наприклад, нам не лишається окрім як знову телефонувати. І навколо нашої першої групи телефонних фраз збирається, при квапливих зустрічах, перед тим, як ми розійдемося, щоб бути з тими чужими людьми, зовсім нова група фраз, дотичних до слова «наприклад».
52
Алло. Алло? — Телефонні розмови між «Я» та Іваном в романі — аналогія до драми французького драматурга Жана Кокто (1889–1963) «Коханий голос».
53
…Іван іде на обід до Захера… — Йдеться про ресторан у готелі «Захер» у центрі Відня, який, завдяки зусиллям власниці Анни Захер (1859–1930) став місцем зустрічі австрійської аристократії. Відомий вишуканою кухнею.
55
…за місто, до Ґрінцінґу… — Ґрінцінґ — частина дев’ятнадцятого району Відня, відома своїми численними винарнями. Забудова має сільський характер. Ґрінцінґ розкинувся на вкритих виноградниками пагорбах передгір’я Віденського лісу.
56
Гайліґенштадт — частина дев’ятнадцятого району Відня. Назва — «Святе місце», (sanktus locus —
57
Нусдорф — частина дев’ятнадцятого району Відня. Живописна місцевість біля відгалуження каналу Дунаю від основного річища. Одне з улюблених місць відпочинку віденців.