Кажи ж бо, ти мусиш сказати сьогодні
Qu’il fait bon, fait bon
Що я воскресла
Бо пережила зиму
Я, знаєш, така щаслива
Бо бачу Штатдпарк
Fait bon, fait bon
Бо з’явився Іван
Бо Іван і я
Qu’il fait bon dormir[84]!
Іван питає мене вночі: чому існує лише Мур Плачу[85], чому ніхто ще не збудував Муру Радості?
Щаслива. Я щаслива.
Якщо Іван цього хоче, я побудую Мур Радості навколо цілого Відня, там, де були старі бастіони і де тепер Рінґ, та, про мене, ще й Щастя Мур навкруги потворного Ґюртеля — кільцевої навколо Відня. Щодня ми могли б ходити тоді до цих нових мурів, ділитися там своїм щастям та радістю, бо це значить щастя, це значить, що ми щасливі.
Іван питає: мені вимкнути світло?
Ні, одне хай горить, лиши одне світло, будь ласка!
Але якось я вимкну в тебе абсолютно все світло, спи вже, і будь щаслива.
Я щаслива.
Якщо ти не будеш щаслива —
Що тоді?
Тоді ти ніколи не зможеш зробити щось добре.
А я промовляю про себе: щаслива, я це зможу зробити. Іван тихо виходить з кімнати і вимикає все світло, чую, як він іде геть, лежу спокійно, щаслива.
Схоплююсь і вмикаю нічну лампу на столику, охоплена жахом стою посередині кімнати, з волоссям скуйовдженим, з покусаними вустами, геть вибігаю, вмикаю світло за світлом, бо Маліна, може, вже вдома, я мушу негайно з ним говорити. Чому немає ні Муру Щастя, ні Муру Радості? Як зоветься той мур, до якого я знову іду вночі? Маліна вийшов здивовано зі своєї кімнати, він розглядає мене, похитує головою. Чи варто ще бути зі мною? — питаю Маліну, але Маліна нічого не каже, він веде мене у ванну кімнату, бере серветку, зволожує в теплій воді й витирає мені обличчя, лагідно мовить: Як же ти виглядаєш? що сталося знову? Він розмазує мені по обличчі туш для вій, я його відпихаю, шукаю вату та молочко косметичне, стаю перед дзеркалом, зникають плями, чорні сліди, брунатно-червоні сліди тонального крему. Маліна в задумі спостерігає, каже: Забагато питаєш мене та зарано. Не варто іще, хоча, напевно, колись буде варто.
У центрі старого міста, поблизу церкви святого Петра я побачила старовинний письмовий пульт в антиквара, він не хоче вступити ціни, але я хотіла б його купити, бо тоді змогла б написати щось на пергаменті, старому й добротному, якого тепер немає, пером, якого тепер не буває, чорнилом, якого вже ніде не знайти. Я хотіла б писати цю інкунабулу[86] стоячи, бо минає сьогодні двадцять років, як я кохаю Івана, а 31-го числа цього місяця мине рік і три місяці і тридцять один день відтоді, як ми познайомились, однак далі я хочу вписати ще страхітливу латинську дату — ANNO DOMINI MDXXLI, яку жодна людина не зрозуміє. В маюскулі[87] я намалюю червоним чорнилом суцвіття золотоглавих лілей і заховаюся за легендою жінки, якої ніколи і не було.
Жила-була принцеса Шаґрська чи Шаґеранська, з роду, що звався в пізніші часи Каґран[88]. Бо святий Юрій, який забив змія у багновищі, щоб після скону потвори міг з'явитися Клаґенфурт, діяв і тут, у старовинному Мархфельддорфі[89], на другому боці Дунаю; і пам'ять про це береже стара церква, яка має його ім'я, та, що поблизу заплав.
Принцеса була дуже юна та дуже гарна і мала коня вороного[90], на якому вона могла усіх обігнати. Люди із почту намовляли її та просили, щоб не виривалася наперед, бо над краєм Дунайським, який вони заселяли, завжди чатувала загроза, не було там кордонів, у місцях, де пізніше з'явилися Ретія[91], Маркоманія[92], Норік[93], Мезія[94], Дакія[95], Іллірія[96] та Паннонія[97]. Не було ще ні Цислайтанії[98], ні Транслайтанії[99], бо велика народів міґрація все ще тривала. Одного дня примчали угорські гусари із пушти[100], із неосяжної Уґрії, яка простягнулась у незвідані далі. Вони вторглися туди на своїх диких азійських конях, швидких, мов вороний самої принцеси, і страх охопив усіх неймовірний.
Принцеса втратила владу, один полон змінював інший, вона не боролася, але й не хотіла віддатись за жінку старезному королеві гунів[101], а чи аварів[102]. Її тримали в неволі, як здобич, стерегти яку мали ватаги червоних й блакитних лицарів. Та оскільки принцеса ця була справжньою, вона радше завдала б сама собі смерть, ніж стерпіла б, щоб її відвели до старезного короля, і мала вона до кінця ночі сповнити серце відвагою, бо зранку хотіли відвести її до замку короля гунського, а то й аварського. Вона думала лиш про втечу та сподівалась, що сторожа її засне на світанні, та надія помалу згасала. Вороного у неї забрали, і не знала вона, як вибратись їй із ворожого табору, щоб дістатись до рідного краю із синіми пагорбами. Лежала вона у своєму шатрі, та сон не йшов їй на очі.
84
Поряд з моєю блондинкою, як гарно, гарно, гарно заснути, як гарно заснути, як гарно заснути мені! (
85
Мур Плачу — Західна стіна, або Стіна Плачу в Єрусалимі — все, що залишилося від Другого храму юдаїзму, який зруйнували римляни у 70-х роках після P. X. Саме біля нього євреї оплакували втрачений храм. Сьогодні вірні промовляють біля стіни свої молитви або закладають їх у вигляді записок між каменями в мур.
87
В маюскулі я намалюю… — Маюскула (лат.) — велика буква стародавніх латинської та грецької писемностей.
88
…з роду, що звався в пізніші часи Каґран. — Каґран — старовинний рід, чиє ім’я дало в XI ст. назву поселенню Шаґеран. Частина двадцять другого району Відня, де було це поселення, має сьогодні назву Каґран.
89
…у старовинному Мархфельддорфі, на другому боці Дунаю… — Мархфельддорф — місцевість у Мархфельді — найбільшій долині Нижньої Австрії, де на багато кілометрів простягнулися Дунайські заплави.
90
…мала коня вороного… — Образна аналогія до вірша Пауля Целана «Пісня в пустелі» (із книги «Мак і пам’ять»). У Німецькому літературному архіві в м. Марбах зберігається примірник цієї збірки поета, який він подарував Інґеборґ Бахман. 22 вірші супроводжує власноручний надпис Пауля Целана «f. D.» («для тебе»): «Вночі твоє тіло», «Спомин про Францію», «Нічний промінь», «Роки від тебе до мене», «Хвала далечі», «Усе життя», «Корона», «Мандрівка», «В Єгипті», «Тавро», «Той, хто вирве вночі своє серце», «Кристал», «Вночі, коли маятник зваби», «То ж спи, а мій зір», «Ти стала мов чужою», «Перша фортеця», «Найбіліший голуб злетів», «Із сердець та із розуму», «Пейзаж», «Тиша!», «Вода й вогонь», «Порахуй мигдаль»; вірш «Вона чеше косу свою» супроводжує надпис «u. f. D.» («також для тебе»).
91
Ретія — стародавня область поселення племені ретів між Тиролем та передгір’ям Альп. У 15 р. до P. X. її завоювали римляни.
92
Маркоманія — територія осілості германського племені маркоманів V ст. у регіоні сучасної Баварії.
93
Норік — римська провінція між верхньою течією Драви і Дунаєм, заснована в І ст. до P. X.
96
Іллірія — римська провінція, заснована І ст. до P. X. на північному заході Балканського п-ова.
97
Паннонія — римська провінція, заснована VIII ст. після P. X. Займала частину сучасної Угорщини, Словенії та Австрії.
98
…Не було ще ні Цислайтанії… — Цислайтанія (
99
…ні Транслайтанії… — Транслайтанія (лат.) — край потойбіч річки Лайти — назва королівської, угорської частини Австро-Угорщини після утворення 1867 р. подвійної монархії.
101
…королеві гунів… — Гуни — кочівники з Приуралля, у IV ст. після P. X. масово рушили на Захід, і цим розпочали Велике переселення народів. Найбільшої могутності досягнули за Атіли.
102
…а чи аварів… — Авари — союз тюркомовних племен, у VI ст. після P. X. утворили в басейні Дунаю державне об’єднання Аварський каганат.