За годину тремтіння минає, я думаю, що треба було б сказати про це Іванові, але Іван не збагне такого безглуздя, а оскільки не можу сказати йому про вбивство, то покинута я сама на себе, навіки, лише пробую вирізати нарив, випалити його задля Івана, я не можу далі лежати у цій калюжі думок про смерть, з Іваном мені має вдатися викоренити ці думки, він звільнить мене від цієї хвороби, він повинен мене врятувати. Однак якщо Іван не любить мене, якщо я йому не потрібна, чому має він одного дня мене покохати, відчути, як я потрібна йому? Він бачить лише, як ясніє моє обличчя й радіє, коли вдається мене розсмішити, і він мені знову почне тлумачити, що від усього ми застраховані, як наші машини, від землетрусів та ураганів, від крадіжок, нещасних випадків, від пожеж і від граду, але я застрахована лише одним реченням, і нічим іншим.
У світі немає страхування для мене.
Сьогодні пополудні збираюсь із силами та йду слухати доповідь до Французького інституту, звичайно ж запізнююсь і повинна стояти позаду, біля дверей, здалеку до мене вітається Франсуа, який працює в посольстві й якимось чином обмінює наші культури, примирює їх чи взаємно запліднює, він сам цього точно не знає, ми обоє цього не знаємо, бо нам цього не потрібно, але нашим державам це приносить користь, він киває мені, щоб я йшла ближче, намагається встати, показує на своє місце, та я не хочу зараз перешкоджати, проходячи до Франсуа, бо літні дами у капелюхах і багато старших панів, а також дехто із молодих людей, що стоять поруч зі мною біля стіни, слухають, мов у церкві, поступово я схоплюю те, а чи інше речення і теж опускаю очі, раз у раз чую щось про «la prostitution universelle[124][125]», чудово, думаю я, так, наскільки це точно, чоловік із Парижу з аскетично блідим обличчям, розмірковує голосом хлопчини-хориста про сто двадцять днів у Содомі[126], і я вже вдесяте щось чую про це всезагальне повійництво; зала із натовпом віруючих, у своїй всезагальній стерильності обертається раптом довкола, але я хочу кінець кінцем знати, чи триватиме далі проповідь про це всезагальне повійництво, і у цьому храмі де Сада[127] я кидаю погляд зухвалий на юнака, який мені теж, мов під час служби Божої, відповідає блюзнірським поглядом, і продовж цілої години ми перезираємося по-змовницьки й потаємно, мов у церкві часів інквізиції. Закушую між зубами хустинку й ледве тамую сміх, і, щоб не захлинутися судомою кашлю від реготу, я залишаю залу, чим викликаю у слухачів загальне обурення. Я маю зараз же телефонувати Іванові.
Як було? Дуже цікаво
Ах так, ну-ну, а як ти?
Нічого такого, хоч було цікаво
Іди рано спати
Так це ти ж позіхаєш, мав би вже спати
Я ще не хочу, іще не знаю
Ні, але завтра маю
Ти справді повинна завтра?
Сиджу сама вдома, вставляю в машинку аркуш і бездумно друкую: Смерть прийде[128].
Панна Єлінек лишила листа для підпису.
Шановний пане Шьонталь,
Я дякую Вам за листа, якого мені довелося торік отримати, мені дуже ніяково, коли бачу, що він датований 19-м вересня. На жаль, через багато справ невідкладних я не мала змоги відповісти Вам вчасно, та й цього року не можу взяти на себе будь-яких зобов’язань. З подякою та найкращими побажаннями.
Вставляю наступний аркуш, а перший викидаю до кошика.
Шановний пане Шьонталь,
охоплена страхом панічним пишу Вам сьогодні цього листа в шаленому поспіху. Позаяк Ви для мене чужий, мені легше писати Вам, аніж друзям моїм, а оскільки Ви є людиною, що я зрозуміла із Ваших люб’язних зусиль —
Відень, …
Незнайома
Кожен міг би сказати, що я та Іван нещасливі. Або що ми довго так і не матимемо жодних підстав вважати себе щасливими. Однак кожен не має рації. Бо кожен означає ніхто. Я забула запитати Івана по телефону як оформити декларацію на податки, Іван обіцяв мені якось великодушно, що зробить для мене її наступного року, мені не йдеться ні про податки, ні про те, чого ця служба хоче від мене наступного року, мені йдеться лише про Івана, коли він говорить про рік наступний, а сьогодні Іван заявляє, що забув сказати по телефону, що набридло йому весь час їсти лише бутерброди, і що хотів би нарешті дізнатися, чи вмію я готувати, і знову очікую я від одного-єдиного вечора більше, ніж від наступного року. Бо якщо Іван хоче, щоб я готувала, то це вже щось важить, він не зможе втекти від мене так швидко, як після ковтка алкоголю, і цієї ночі я розглядаю в бібліотеці свої книжки, між ними немає кухарських, я негайно повинна якісь купити, це ж абсурд, що ж я читала досі, для чого мені це зараз потрібно, якщо нічого з прочитаного не знадобиться мені для Івана. КРИТИКУ ЧИСТОГО РОЗУМУ[129] я читала при шістдесятиватній лампі на Беатріксґассе, як і Лока[130], Ляйбніца[131], Г'юма[132], у мороці Національної бібліотеки, при невеликих лампочках, забивала голову всіма поняттями всіх епох, від досократиків до БУТТЯ ТА НІЩО[133], Кафку[134], Рембо[135] та Блейка[136] читала при двадцяти п’яти ватах в одному з паризьких готелів, Фройда[137], Адлера[138], Юнґа[139] — при триста шістдесяти ватах на безлюдній берлінський вулиці, під тихе кружляння етюдів Шопена[140], палку промову про відчуження духовної власності студіювала на пляжі біля Ґенуї, весь папір був у плямах від солі й погнувся від сонця, за три тижні у Клаґенфурті, при високій гарячці, виснажена антибіотиками, перечитала ЛЮДСЬКУ КОМЕДІЮ[141], Пруста[142] читала в Мюнхені до світанку, аж поки бляхарі не вломилися до моєї кімнати в мансарді, моралістів французьких та логістиків віденських читала в спадаючих додолу панчохах, викурювала до тридцяти французьких сигарет на день і читала все, від DE RERUM NATURA[143][144] до LE CULTE DE LA RAISON[145][146], вивчала історію та філософію, медицину та психологію, у психіатричному закладі Штайнгоф[147] працювала над анамнезами шизофреників та пацієнтів із депресивною манією, писала конспекти в Auditorium Maximum[148] при температурі лише шість градусів вище нуля та робила замітки про de mundo, de mente, de moto[149] при тридцяти восьми градусах в затінку, із мокрою головою читала Маркса[150] й Енгельса[151], і вже зовсім сп’яну читала В. І. Леніна[152], розгублена, кваплячись, читала газети, газети, газети, читала газети уже в дитинстві, біля пічки, коли мала розпалити вогонь, газети й журнали, кишенькові видання читала скрізь, на усіх вокзалах, у всіх поїздах, у трамваях, в автобусах, у літаках, все читала про все, чотирма різними мовами, fortiter, fortiter[153], і розуміла усе, що мені довелось читати, і, звільнена на годину від усього того, що я прочитала, лягаю поруч з Іваном й кажу: Я напишу для тебе ту книгу, якої іще не було, якщо ти насправді її захочеш. Однак ти справді маєш її хотіти, хотіти від мене, а я ніколи не вимагатиму, щоб ти її прочитав.
125
…«la Prostitution universelle»… — Запозичення з роману Марселя Пруста (див. прим. до с. 66 [у електронній версії — прим. 142. — Прим. верстальника]) «У пошуках втраченого часу».
126
…сто двадцять днів у Содомі… — Содом — біблійне місто в Палестині, жителі якого набули слави своїм розпусним способом життя. Знищене вогнем, посланим із небес. Натяк на однойменний фрагмент де Сада (див. далі).
127
…у цьому храмі де Сада… — Де Сад, Альфонс, маркіз (1740–1814) — автор еротичних романів, центральною темою яких є зображення сексуальної насолоди, зумовленої жорстокістю.
128
Смерть прийде — назва оповідання Інґеборґ Бахман, опублікованого посмертно. Образна аналогія до вірша італійського поета Чезаре Павезе (1908–1950) «Смерть прийде, і матиме вона твої очі» з однойменної збірки 1951 р.
129
Критика чистого розуму — найвідоміший твір славетного німецького філософа Іммануїла Канта (1724–1804), з якого бере початок німецька класична філософія.
130
…як і Лока — Лок, Джон (1632–1704) — англійський філософ, один із головних представників емпіризму та сенсуалізму.
131
Ляйбніца — Ляйбніц, Ґотфрід Вільгельм (1646–1716) — німецький філософ і математик, створив філософську теорію монад як елементарних духовних складників світу.
133
Буття та ніщо — книга французького письменника та одного із засновників філософії екзистенціалізму Жана Поля Сартра (1905–1980).
134
Кафку — Кафка, Франц (1883–1924) — австрійський письменник, походив з єврейської родини з Праги, здійснив великий вплив на літературу XX ст.
135
Рембо — Рембо, Жан-Артюр (1854–1891) — французький поет, відомий представник символізму.
136
Блейка — Блейк, Вільям (1757–1827) — англійський поет доби романтизму, мислитель, художник, майстер містично-символічної лірики.
137
Фройда — Фройд, Зиґмунд (1856–1939) — австрійський невролог і психіатр, засновник психоаналізу та сучасної психотерапії, перший звернув увагу на існування підсвідомих мотиваційних механізмів у психіці людини.
138
Адлера — Адлер, Альфред (1870–1937) — австрійський лікар і психолог, творець індивідуальної психології.
139
Юнґа — Юнґ, Карл Ґустав (1875–1961) — швайцарський психіатр і психолог, засновник аналітичного напряму глибинної психології, автор концепції колективного несвідомого та архетипу.
140
…етюдів Шопена — Шопен, Фридерик (1810–1849) — польський композитор і піаніст, один із головних представників романтизму в музиці.
141
…перечитала Людську комедію — «Людська комедія» — грандіозна епопея французького романіста Оноре де Бальзака (1799–1850), у якій він намагався охопити історію та критику суспільства водночас.
142
Пруст — Пруст, Марсель (1871–1922) — французький письменник, автор циклу романів «У пошуках втраченого часу», який став переломним у розвитку прози XX ст.
144
De rerum natura — дидактична поема римського філософа і поета Тіта Лукреція Кара (І ст. до P. X.).
146
De culte de la raison — «Культ розуму» виголосили ліві якобинці у роки Великої французької революції водночас з «дехристианізацією». Назва есе французького історика Франсуа-Віктор-Альфонса Оляра (1849–1928).
147
Штайнгоф — Штайнгоф — психіатрична лікарня в чотирнадцятому районі Відня, споруджена за планами Отто Вагнера (1841-1918) церква на території лікувального комплексу, який запроектував Отто Ваґнер, — одна з найкращих пам’яток віденського юґендстилю (сецесії).
150
…читала Маркса… — Маркс, Карл (1818–1883) — німецький філософський діяч і теоретик комуністичного руху, засновник політичної економії.
151
…й Енгельса… — Енгельс, Фрідріх (1820–1895) — німецький філософ і політичний діяч, співзасновник марксизму, теоретик діалектичного матеріалізму.
152
…читала В. І. Леніна… — Ленін, Володимир Ілліч, псевдонім В. І. Ульянова (1870–1924) — російський теоретик марксизму, засновник більшовицької партії, автор лівацької концепції насильницького переходу до суспільства одержавленої зрівнялівки. У приватній бібліотеці Інґеборґ Бахман є праця Леніна «Матеріалізм та емпіріокритицизм. Критичні зауваження до реакційної філософії».