Іван каже: Маймо надію, що буде та книга з добрим кінцем.
Маймо надію.
Я порізала м’ясо на порційні шматки. Дрібно посікла цибулю, приготувала солодку паприку, бо сьогодні буде гуляш, а на закуску ще яйця в гірчичному соусі, розмірковую, чи не надлишком буде подати ще на десерт книдлі з морелями, може, ліпше, лише самі фрукти, а якщо Іван буде у Відні й у новорічну ніч, то я спробую крамбамбулі[154], для чого треба перепалити цукор, уже навіть мати моя цього не робила. Із кулінарних книг я здогадуюсь, що мені уже не доступне, а що я могла б ще зробити, що смакувало б Іванові, та, як на мене, надто багато там треба знімати з вогню, відокремлювати, перемішувати та замішувати, надто багато високих та низьких температур, і я не знаю, як виставляти їх у моїй електричній печі, чи число 200 на показнику до духовки годиться для рецептів із книги СТАРА АВСТРІЯ ПРОСИТЬ ДО СТОЛУ або ДЕЩО З УГОРСЬКОЇ КУХНІ, і так я намагаюся здивувати Івана сюрпризом, його вже доводять до розпачу всоте запропоновані в ресторані ростбіф, яловича печеня, тафельшпіц[155] або палачинки[156] вічні. Я готую для нього те, чого неможливо знайти у списках меню, сушу голову, намагаючись розгадати, як поєднати мені старі добрі часи з їхнім смальцем, вершками й сметаною та розумні нові, в яких є йогурт, зелений салат з оливою й соком лимона, коли домінує лиш ярина, багата на вітаміни, і її не можна варити, коли має значення кількість калорій та вуглеводів, дотримання міри та відмова від спецій. Іван навіть не може собі уявити, що я із самого ранку туди-сюди бігаю й питаю з обуренням, чому немає тепер бугили, де знайти естрагон і коли вже буде базилік, бо цього вимагають рецепти. У продавця ярини лежить завжди лиш петрушка та зелена цибулька, продавець риби роками вже не отримував річкової форелі, і я навгад сиплю на м’ясо та ярину ті кілька приправ, які можна було дістати. Надіюсь, що запах цибулі не залишиться на руках, знову й знову я бігаю у ванну кімнату, щоб їх помити, перебити кухонний запах парфумами та зачесатися. Іван має побачити лише результат: що стіл накритий і горить свічка, Маліна здивувався б, що я навіть вчасно здогадалася охолодити вино, підігріти тарілки, а поміж поливанням печені та підсмажуванням грінок мені ще вдається нанести на вії туш, я малюю очі перед дзеркалом до гоління, що належить Маліні, підскубую відповідно брови пінцетом; і ця синхронна робота, яку ніхто не оцінить, виснажує мене більше, ніж усе, що я робила раніше. Та чекає на мене найвища з усіх нагород, бо, завдяки цьому, Іван прийде сьогодні о сьомій і залишиться аж до півночі. П’ять годин Івана, цього могло б стати на кілька днів певності, для підтримання кровообігу, для стимуляції тиску, для підліковування, для профілактики, для оздоровчого курсу. Ніщо не видається мені складнішим, проблематичнішим чи клопіткішим, ніж намагання вихопити бодай шматок життя разом з Іваном; коли Іван згадує під час вечері, що в Угорщині часто займався вітрильним спортом, то я хочу тієї ж миті навчитись вітрильної справи, може, вже завтра зранку, хоч би й на Старому Дунаї[157], у Кайзервассер[158], щоб відразу змогла бути корисною, коли Іван раптом захоче йти на вітрильнику. Бо сама я не зможу полонити Івана. Страви готові занадто рано; я стою на варті біля плити на кухні й намагаюся віднайти причину цієї нездатності, на місці якої раніше було так багато здібностей. Полонити когось можна тільки із застереженням, вдаючись до коротких відступів, одне слово, тактикою, тим, що Іван називає грою. Він закликає мене не полишати гри, бо не знає, що для мене немає вже жодної гри, що гра, властиво, закінчилась. Думаю про Іванову лекцію, коли прошу у нього вибачення, коли на нього чекаю, бо Іван переконаний, що з ним я маю поводитись зовсім інакше, маю спокійно лишити його чекати й не маю просити за це пробачення. Він каже також: це я повинен бігати за тобою, доклади до цього зусиль, ти ніколи не маєш за мною бігати, тобі терміново потрібно пройти додаткові заняття, хто ж то прогледів, не дав тобі цих елементарних уроків? Та оскільки Іван не такий вже й допитливий, насправді йому байдуже, хто ж то прогледів, маю швидко зробити якийсь маневр і відвернути його увагу, колись мені це вдавалося за допомогою загадкової усмішки, примхи, поганого настрою, проте з Іваном нічого мені не вдається. Ти надто прозора, каже Іван, щомиті видно, що в тобі діється, ну, розіграй, розіграй щось переді мною! Та що я маю перед Іваном розігрувати? Перша спроба дорікати йому за те, що він вчора не подзвонив, що забув принести мені сигарети, що все ще не знає, яку марку курю, переходить в гримасу, бо поки дійду до дверей, коли почую його дзвінок, не маю вже жодних докорів, а Іван визначає відразу за моїм обличчям прогноз погоди: хмарно з проясненням, сонячно, різке потепління, небо безхмарне, п’ять годин без перерви погідно.
155
Тафельшпіц — традиційна австрійська страва з вареної яловичини вищого ґатунку. Улюблена страва цісаря Франца Йозефа.
157
…на Старому Дунаї… — Найбільший збережений після регулювання русла ріки (1868–1881) рукав лівого берега Дунаю — озеро з численними літніми пляжами.
158
Кайзервассер — природний заповідник з галявинами для відпочинку та пляжами на Старому Дунаї.