Що може знати Іван про закон, який мною керує? І я подивляю, що в лексиконі Івана трапляється слово закон.
Маліна і я, незважаючи на всю відмінність між нами, відчуваємо однаковий страх перед нашими іменами, лиш Іван сприймає своє остаточно, а оскільки його ім’я для нього вже звикле, і він може ідентифікувати себе із ним, то і я з насолодою вимовляю його, звертаюсь в думках, вимовляю про себе. Його ім’я стало для мене делікатесом, необхідною розкішшю у житті моїм вбогому, я докладаю зусиль, щоб ім’я ІВАН усюди звучало у місті, вимовляю його, шепочу, повторюю тихо в думках. Навіть коли я сама, коли сама ходжу Віднем, у багатьох місцях можу сказати собі: тут я ішла з Іваном, там на Івана чекала, в ЛІНДЕ[161] з Іваном обідали, на Кольмаркті[162] пила з Іваном каву-еспрессо, на Кернтнеррінґу Іван працює, тут Іван купує свої сорочки, он там — бюро подорожей, до послуг якого вдається Іван. Він же не має зараз знову їхати до Парижу чи Мюнхену! А там, де я не була ще з Іваном, кажу собі: треба якось буде прийти сюди із Іваном, треба це показати Іванові, хотілося б якось з Іваном увечері подивитись з Кобенцлю[163] на місто, або з останнього поверху на Герренґассе[164]. Іван реагує відразу, зривається з місця, коли його кличеш, а Маліна зволікає, зволікаю і я, коли йдеться про мене. Отож, Іван добре робить, що не завжди називає мене на ймення, а дає мені кілька прізвиськ, які щойно спали на думку, або звертається просто «панно». От ми, панно моя, знову себе і виявили, це ж сором, але незабаром нам треба цього позбутися. Glissons. Glissons[165].
Мені зрозуміло, що Іван не цікавиться Маліною. Вживаю, зрештою, засоби остороги, щоб шляхи їхні не перетнулися. Однак не зовсім я розумію, чому Маліна ніколи не починає розмови стосовно Івана. Не згадує навіть, хоча б мимохідь, уникає, на диво вміло, бути присутнім при моїх телефонних розмовах з Іваном, а чи зустріти його на сходах в будинку. Удає, ніби все ще не знає машини Івана, хоча моя дуже часто стоїть на Мюнцґассе попереду, а чи позаду машини Івана, коли зранку, щоб Маліна не запізнився до Арсеналу, я виходжу з ним з дому і швидко підвожу його на Арсеналґассе, хоча це й недалеко від нас, він мав би помітити, що на машину Івана я не дивлюся як на дорожню заваду, а лиш ніжно вітаю, пестливо проводжу рукою, навіть якщо вона мокра чи вся в пилюці, і з полегкістю переконуюся, що номер за ніч не змінився, W 99.823, Маліна сідає в машину, а я чекаю рятівного слова іронії, присоромлення докором, якихось змін на його обличчі, однак Маліна завдає мені мук своїм бездоганним самовладанням, своєю довірою непохитною. Тоді, коли вся в напрузі, чекаю великого виклику, Маліна розповідає мені педантично, які цього тижня він має плани, у Пантеоні сьогодні зніматимуть фільм, у нього нарада з референтами зброї, уніформ й орденів, директор поїхав до Лондона з виступом, і тому він повинен сам іти в Доротеум на аукціон зброї й картин, проте він не хоче нічого вирішувати, Монтенуово молодший отримає незабаром своє остаточне посадове затвердження, а цього тижня в суботу та у неділю Маліна чергуватиме. Я зовсім забула, що цього тижня він знову матиме чергування, і Маліна мав помітити, що я забула про це, бо затнулася, і надто відвертим було моє здивування, та він все ще себе обманює, так, ніби немає тут нікого й нічого, так, мовби існуємо лише він та я. Так, мовби думаю тільки про нього — як завше.
Своє інтерв’ю з паном Мюльбауером, який працював раніше в газеті ВІНЕР ТАҐБЛЯТ[166], та без жодних докорів сумління перейшов до своїх політичних суперників, до ВІНЕР НАХТАУСҐАБЕ[167], я відкладала вже кілька разів, шукала, як би відмовити, та пан Мюльбауер, зі своєю настирністю, цілуванням ручок по телефону, досягає, однак, мети. Кожен, подібно до мене, думає напочатку, що такою поступкою зможе нарешті позбутись його, але надходить той день, обіцянку треба дотримати, пан Мюльбауер, який кілька років тому ще мав робити нотатки в блокноті, послуговується магнітофоном, курить лише БЕЛЬВЕДЕР і не цурається келишка віскі. Хоч всілякі анкети та їх запитання між собою якимось чином подібні, заслуга Мюльбауера в тому, що його недискретність зі мною сягає останніх меж.
Питання 1-е: ……?
Відповідь: Як я ставлюсь до часу? Не знаю, чи зрозуміла Вас правильно. Якщо маєте на увазі сьогодні, то я не хотіла б відповідати, у кожному разі, сьогодні. Якщо дозволяєте зрозуміти питання інакше — який загалом стосунок до часу, єдиного часу для всіх, — то я не є тією інстанцією, ні, я хочу сказати, що я не є компетентною, і думка моя не є вирішальною, не маю, зрештою, жодної думки. Ви тут сказали, що ми живемо у велику епоху, а я, як звичайно, не готова була до великих епох, хто ж його міг передбачити, у садочку чи в початкових класах, пізніше, звичайно, також у школі, а чи навіть в університеті, мова йшла про вражаючі числа великих епох, великих подій, великих людей, великих ідей…
161
…в Лінде з Іваном обідали… — Лінде — «Під липою», один із багатьох віденських ресторанів.
162
…на Кольмаркті пила з Іваном каву-еспрессо… — Кольмаркт — найреспектабельніша, поряд із Ґрабеном (див. прим. до с. 13 [у електронній версії — прим. 23. — Прим. верстальника]), торговельна вулиця в першому районі Відня. Назва походить від ринку деревного вугілля, який тут був у давнину.
163
…подивитись з Кобенцлю на місто… — Кобенцль — гора з оглядовим майданчиком та рестораном у дев’ятнадцятому районі Відня.