ми буваємо щонайбільше з десяток разів на рік, бо ж до нього від нас усього п’ять хвилин ходу; а Іван, який принципово не ходить пішки, попри мої прохання та лестощі, знає цей парк лише завдяки тому, що їздить повз нього машиною, Штадтпарк надто близько від нас, щоб подихати свіжим повітрям та погуляти з дітьми, ідемо далі, у Віденський ліс[17], на Каленберґ[18], до замків Лаксенбурґ[19] та Майєрлінґ[20], навіть до Петронелла й Карнунтума[21] в Бурґенланді. До Штадтпарку, до якого не треба їхати, ставимось стримано та безсердечно, і на мене не віє вже звідти ароматом старих казок. Деколи я помічаю ще з тугою, як розцвітає магнолія, однак не можна ж щоразу робити з цього сенсації; і якщо я, як сьогодні, знову звертаюсь до Маліни, бо нічого більше не спадає на думку, а втім, магнолії в парку, ти бачив? то він, надзвичайно ввічливий, відповість мені та кивне головою, дарма, що вислів цей про магнолії йому вже відомий.
У Відні, як не важко про це здогадатись, є красивіші вулиці, хоча вони і трапляються в інших районах, і ведеться їм, мов надто вродливим жінкам, на яких відразу кидають погляд, віддають належне їхній красі, та навіть гадки не мають мати з ними близькі стосунки. Ніхто ще не стверджував, що Унґарґассе красива, чи що його полонило, відібравши мову від подиву, перехрестя вулиці Інвалідів та Унґарґассе. То ж і я не хочу починати із того, що висловлюватиму про мою, про нашу вулицю, безпідставні твердження, я мушу шукати причину свого тісного зв’язку з Унґарґассе насамперед у самій собі, бо лиш тільки в мені вона творить дугу між номером 9 та номером 6, я повинна питати лише себе, чому повсякчас потрапляю у поле її притягання, байдуже, чи йду через Фрайунґ[22], щось купую на Ґрабені[23], неквапно плетусь до Національної бібліотеки[24], стою на площі Лобковіца[25] й думаю: тут, саме тут треба було б і жити! Або на площі Ам Гоф[26]! Навіть у часі блукань середмістям, коли я вдаю, що не хочу іти додому, коли залишаюся на годину в кав’ярні та гортаю газети, то лиш тому, що подумки вже повертаюсь додому, і коли завертаю у свій район, з боку Беатріксґассе, де я раніше жила, а чи з Гоймаркту, тут не йдеться про розлади у сприйнятті часу, хоча раптом час збігається з місцем, проте за Гоймарктом у мене піднімається тиск й водночас спадає напруга, зникає судома, що зводить мене в незнайомій місцевості, і я, хоча й прискорюю крок, врешті стаю спокійна й окрилена щастям. Я ніде не почуваю себе надійніше, ніж на цьому відтинку вулиці, вдень збігаю я догори по сходах, вночі підбігаю до брами, тримаючи ключ у руці, і знов настає благословенна та мить, коли в замку обертається ключ, відчиняється брама, відчиняються двері, і почуття, що я повертаюсь додому, яке мене сповнює в вирі руху машин та людей уже в окрузі ста, двохсот метрів, де все провіщає мені мій дім, який властиво, не є моїм, а, як звичайно, належить одному із товариств акційних, а то й банді якійсь спекулянтів, яка цей будинок відбудувала й трохи його підлатала, хоча про це я майже нічого не знаю, бо в роки, коли тут велися ремонтні роботи, я жила за десять хвилин ходи, і довго ще приголомшено, з почуттям провини оминала номер 26[27], який усе ще лишався для мене щасливим, мов той пес, що потрапив до нового господаря, але раптом зустрів старого й не знає, кому з них він має лишатися вірним. А втім, сьогодні минаю Беатріксґассе 26 так, мовби там не було ніколи нічого, майже нічого, однак ні, був колись на тім місці аромат старої доби, хоча тепер його тут уже не відчуєш.
17
…у Віденський ліс… — Віденський ліс — малозаселене, вкрите лісами північно-східне передгір’я Альп поблизу Відня, відоме місце відпочинку віденців.
18
Каленберґ — «Лиса гора» поблизу Відня з оглядовим майданчиком, з якого відкривається краєвид міста та Дунаю.
19
Лаксенбурґ — бароковий замок XVII ст., літня резиденція Габсбурґів, улюблене місце відпочинку імператриці Марії Терезії (1717–1780).
20
Майєрлінґ — мисливський замок у невеликому селі в південній частині Віденського лісу, який належав кронпринцові Рудольфу (1858–1889). Тут він забрав собі життя разом зі своєю коханою — баронесою Марі Ветсера. Цісар Франц Йозеф (1830–1916) наказав знести частину замку на місці, де сталася трагедія, і побудувати натомість монастирську церкву.
21
…до Петронелла й Карнунтума в Бурґенланді — Петронелл-Карнунтум — місцевість неподалік Відня, на правому березі Дунаю поблизу кордону зі Словаччиною. Тут збереглися руїни римського поселення Карнунтум (V ст.).
22
Фрайунґ — площа в першому районі Відня. У давнину тут мали право захистку в’язні, які втекли з-під арешту. Це право скасувала Марія Терезія (1717–1780). Сьогодні — місце базарів перед Різдвом.
23
…щось купую на Ґрабені… — Ґрабен — одна з торговельних вулиць у першому районі Відня. Назва походить від рову, який проклали тут у давнину римляни для охорони поселення.
24
…неквапно плетусь до Національної бібліотеки… — Австрійська Національна бібліотека — одна з найбільших бібліотек світу, розташована в центрі Відня й утворює завершений бароковий ансамбль.
25
…стою на площі Лобковіца… — Площа у першому районі Відня, названа на честь богемського княжого роду Лобковіц.
26
…на площі Ам Гоф… — Площа Ам Гоф — «При дворі» — одна з найстаріших площ у першому районі Відня; на ній розташована церква Дев’яти ангельських хорів, з балкона якої 1806 р. проголосили скасування Священної Римської імперії.
27
…з почуттям провини оминала номер 26… — Число 26 неодноразово повторюється в тексті роману: як номер будинку 26 на вулиці Беатріксґассе в третьому районі Відня, де, за текстом, раніше жила головна героїня, а також сама Інґеборґ Бахман; як дата 26-те січня, якою датовано листа (див. прим. до с. 58, 174 [у електронній версії — прим. 119, 310. — Прим. верстальника]); як кількість пунктів, заповнених в анкеті, розміщеній в газеті за 3-є липня 1958 року (див. прим. до с. 205 [у електронній версії — прим. 334. — Прим. верстальника]); як номер кімнати в паризькому готелі (див. прим. до с. 213 [у електронній версії — прим. 346. — Прим. верстальника]).