Однак Вашінґтон, Москва і Берлін — це всього-на-всього гамірливі міста, які намагаються надати собі вагомості. У моєму світі на Унґарґассе ніхто їх не сприйме серйозно, можна лише посміятись з такої настирності, подібно до того, як сміються з демонстративного вияву кар’єристами своїх амбіцій, їм не вдасться більше ніколи вплинути на життя, з яким я прожогом ввірвалася в інше, на Ландштрассер Гауптштрассе[47], перед тим магазином квітів, назву якого я мушу ще відшукати, а затримала я свій біг лиш тому, що у вітрині стояв букет золотоглавих лілей[48], червоних, найчервоніших з червоних, я ніколи таких не бачила, а перед вітриною був Іван, далі я нічого більше не пам’ятаю, бо відразу пішла з Іваном, спочатку до пошти на вулиці Разумовського, де нам довелось розійтися до двох різних вікон, йому — до «Поштових переказів», мені — до «Поштових знаків оплати», і вже ця перша розлука була такою болючою, що на виході, коли я знову зустріла Івана, я не змогла промовити ані слова, а Іван і не мусив мене ні про що запитувати, бо я не мала жодного сумніву, що відразу піду разом з ним, до нього додому, а було це, на мій превеликий подив, усього за кілька будинків від мене. Кордони ми встановили відразу, край, який довелося нам заснувати, був надто крихітним, без територіальних претензій та відповідної конституції, п’янка земля, де стоїть лише два будинки, які відшукати легко навіть у темряві, при затемненні сонця та місяця, я знаю напам’ять, скільки кроків зробити від мене навкіс до будинку Івана, я зможу іти туди навіть тоді, коли б мені зав’язали очі. А той навколишній світ, у якому жила я досі — завжди в паніці, із сухими вустами, зі слідами зашморгу на шиї, тепер став обмеженим до свого вбогого значення, бо тепер цьому світові протистоїть справжня сила, навіть тоді, коли, як сьогодні, вона складається лиш із чекання й куріння, щоб нічого із неї не розтратилось марно. Я маю піднести трубку й обережно перекрутити її разів з десять, щоб розплутався шнур телефону, щоб він знову давався до рук, на терміновий випадок, а потім, іще до того, як настане цей екстрений випадок, набрати номер: 72 68 93. Я знаю, що нíкому там відповісти, та мені це байдуже, головне, щоб в Івана бринів дзвінок, у квартирі, затемненій шторами, я ж бо знаю, де стоїть його телефон, то нехай цей дзвінок відізветься відлунням в усьому, що належить Іванові: я це, я це дзвоню. Почує його глибокий тяжкий фотель, у якому він любить сидіти і може раптом заснути хвилин на п’ять, і шафи, і лампа, під якою ми лежимо, його сорочки, костюми й білизна, яку, напевно, кинув додолу, щоб пані Аґнеса знала, що їй нести до пральні. Відколи я можу набирати цей номер, життя моє перестало нарешті втікати, позбулося безпросвітності та безвиході, я не йду далі, хоча й не звертаю з дороги, бо затамовую подих, затримую час, телефоную, курю і чекаю.
Якби два роки тому я з якихось причин не переїхала на Унґарґассе, якби й далі, як у студентські роки, я жила на Беатріксґассе, або за кордоном, як це часто бувало згодом, тоді зі мною траплялися б різні події, однак ніколи я б не довідалась про найважливіше на світі: що все, досяжне мені — телефон, трубка та шнур, масло, хліб та вуджені оселедці, яких я тримаю на вечерю у понеділок, бо Іван їх любить найбільше, а чи варена ковбаса Екстра, яку я найбільше люблю, що все це має марку Івана, фірмовий знак Івана. Навіть друкарська машинка й порохотяг, які гуркотіли раніше нестерпно, також придбала й приборкала ця добра й могутня фірма, дверцята машин більше ніхто не затряскує з грюкотом попід моїми вікнами, навіть природа, і та зненацька потрапила під опіку Івана, бо навіть пташки співають уранці тихіше й дарують другий, короткий сон.
Однак відколи змінився власник, діється ще багато інших речей, і мені дуже дивно, що медицина, яка вважає себе за науку, і то за таку, чий поступ нестримний, нічого про це не знає: а саме, що тут, у цьому оточенні, в якому перебуваю, біль затихає, поміж будинком 6 і будинком 9 на Унґарґассе, тут менше нещасть, раку й пухлин, астми й інфаркту, гарячок, інфекцій та всіляких депресій, навіть біль голови та вразливість на зміну погоди значно слабшають, і я питаю себе, чи не маю я повідомити науковців про цей простий засіб, щоб наука, переконана в тому, що зможе перебороти всіляке зло дедалі рафінованішими медикаментами та лікувальними методами, зробила великий стрибок уперед. Тут заспокоїлась також тремтлива нервозність, спала висока напруга, що зависла над містом, немовби повсюди, а шизофренія, шизоїд світу, його божевільний розкол, що стає все більшим і більшим, непомітно змикається.
48
…букет золотоглавих лілей… — Лісова, або кучерява лілея (Lilium martagon —