| Я: |
До третьої ранку моє обличчя набувало все сірішого відтінку, я поступово змарніла, зламалась, тоді мене це зломило, я втратила дуже важливий ритм, його не повернеш ніколи. Я пила каву за кавою, моя рука почала все більше тремтіти під час писання, а потім я зовсім зіпсувала свій почерк. |
| Я: |
Друга частина ночі не мала з першою нічого спільного, то були дві різні ночі, зведені до однієї, першу ніч уяви собі сповнену жартами, у ній чути ще жарти, пальці швидко вдаряють по клавішах, усі ще активно в русі, пара малих, сухорлявих таких євразійців вважає себе кмітливішими та екстравагантнішими, ніж церемонний пан Піттерман, який інакше, ніж голосно та незграбно, рухатися не навчився. Важливим є саме рух, бо можна собі уявити, що десь ще цієї ночі п’ють і горлають, або що з переситу від дня минулого та з огиди до дня наступного можливими є ще обійми, або що хтось до виснаги танцює. Першу ніч визначає ще день і його надмірності, саме день на неї впливає. Лише другої ночі спадає тобі на думку, що це уже ніч, усі затихають, час від часу хтось встане, щоб потягнутись, щоб потаємно дозволити собі якийсь інший рух, хоча ми прийшли до агентури новин цілком виспані. До п’ятої ранку було жахливо, кожен гнувся під якимсь тягарем, я йшла вимити руки й довго терла пальці свої старим брудним рушником. Будинок на Зайденґассе був зловісним, мов сцена убивств. Мені чулися кроки, хоча жодних кроків там не було, телетайпи враз затиналися, потім знов теркотали, я бігла назад у нашу велику кімнату, в якій уже, навіть крізь дим сигарет, відчувалися випари тіл. Це були перші ознаки недоспалої ночі. О сьомій ранку ми розставалися майже без того, щоб попрощатися, я сідала з молодим Піттерманом у чорний автомобіль, без жодного слова дивилися ми у вікно. Жінки несли до сніданку ранішнє молоко й щойно спечені булочки, чоловіки певним кроком йшли до своєї мети, попід пахвами — папки для актів, коміри на пальто — підійняті, перед ротом — легенька ранкова хмаринка. Ми, в лімузині, сиділи з брудними нігтями, у кожного був гіркуватий присмак у роті й брунатні вуста. Молодий чоловік вийшов знову поблизу вулиці Райснера, а я на Беатріксґассе. Вздовж перил підіймалася я до вхідних дверей своєї квартири й боялася зустрічі в передпокої із баронесою, яка якраз виходила з дому, до міського відомства соціального забезпечення, бо вона засуджувала мої повернення цієї години. Потім я не могла довший час заснути, лежала вбрана на ліжку, з недобрим запахом, близько полудня все із себе скидала і засинала насправді, але це не був справжній сон, бо відголос дня постійно його порушував. Бюлетень вже циркулював, новини вже діяли, я ніколи їх не читала. Два роки жила я без жодних новин. |
| Я: |
Вельмишановний Маліно, я ж мала кілька годин для себе й один вільний день на тиждень для дрібних справ. Однак я не знаю, як треба жити в першу частину свого життя, вона, напевно, така, як перша частина ночі, з годинами, сповненими веселощів, хоча мені важко віднайти саме ці години, бо тоді я набралася розуму, і це забрало у мене, напевно, увесь залишок часу. |