Маліна простягає мені газету, яку часом приносить з музею. Перегортаю перші сторінки й дивлюся на гороскоп. «Трохи більше відваги, і Ви подолаєте новоз’явлені труднощі. Будьте уважні на вулиці. Висипайтесь доволі.» У гороскопі Маліни йдеться про справи сердечні, які набувають палкого перебігу, хоча це його мало цікавить. Окрім того, він має звернути увагу на свої бронхи. Я ніколи не думала, що у Маліни могли б бути бронхи.
Я: | Що поробляють там твої бронхи? Чи ти взагалі маєш бронхи? |
Маліна: | Чому ж ні? Як же то, ні? Кожна людина їх має. Відколи ти так турбуєшся про моє здоров’я? |
Я: | Я лиш запитую. Як минув день сьогодні, дуже було бурхливо? |
Маліна: | Де? Звісно ж, не в арсеналі. У кожному разі, я не помітив. Я складав акти. |
Я: | Ані трохи бурхливо? Може, однак, якщо ти добре подумаєш, то визнаєш, що все-таки трохи було. |
Маліна: | Чому у твоєму погляді стільки підозри? Ти не віриш і мені? Це ж просто смішно, і чому ти постійно дивишся заціпеніло поперед себе, що ти там бачиш? Тут немає ні павука, ні тарантула, цю пляму ти зробила сама кілька днів тому, коли наливала каву. Що ти там бачиш? |
Я бачу, що на столі бракує чогось. Тільки чого? Тут дуже часто лежало щось. Тут лежала майже завжди напівпорожня пачка Іванових сигарет, він завжди навмисно забував її тут, щоб відразу в мене знайти, у разі потреби, свої сигарети. Я бачу, що вже тривалий час не забував він на цьому місці жодної пачки.
Я: | Ти ніколи не думав про те, що жити можна було б де-небудь в іншому місці? Там, де зелені більше. Наприклад, у Гітцінґу[347] незабаром звільниться дуже гарна квартира, Христина знає про це від друзів, друзі яких виїжджають звідти. Ти мав би більше місця для книг. Тут взагалі вже немає жодного місця, з усіх полиць уже випирає, через оту твою манію, я нічого не маю проти твоєї манії, однак це вже маніакальне. І ти стверджуєш, що в коридорі все ще чуєш сморід сечі кішок, Францез і Троллопа. Ліна каже, що вона цього більше не відчуває, та це, властиво, твоя вразливість, ти надто вразливий. |
Маліна: | Я не зрозумів ані слова. Чому ми повинні раптом переїжджати до Гітцінґу? Ніхто з нас ніколи не мав бажання жити у Гітцінґу, на Гоге Варте чи в Дьоблінґу[348]. |
Я: | Прошу, тільки не Гоге Варте! Я говорила про Гітцінґ. Мені здавалося, ти ніколи нічого не мав проти Гітцінґу. |
Маліна: | Це ж майже одне й те ж саме, про це взагалі не може бути жодної мови. Тільки не заходься відразу плачем. |
Я: | Я жодного слова не сказала про Гоге Варте, і не вигадуй, ніби я починаю плакати. У мене нежить. Я маю достатньо спати. Звичайно, ми залишимося на Унґарґассе. Про щось інше взагалі не може бути і мови. |
Чого сьогодні мені б хотілось? Нехай я подумаю! Виходити з дому не хочу, читати чи слухати музику я теж не хочу. Думаю, задовольнюся твоїм товариством. Однак буду тебе розважати, бо я помітила, що про чоловіків ми ще ніколи не розмовляли, що ти ніколи не запитуєш про чоловіків. Хоча ти не дуже мудро заховав свою стару книжку. Сьогодні я читала її, ця книжка не така вже і гарна, наприклад, ти описуєш чоловіка, напевно, самого себе, перед тим, як він засинає, однак моделлю для цього могла послужити, без сумніву, я. Чоловіки завжди засинають відразу. Однак далі: чому чоловіки не видаються тобі такими навдивовижу цікавими, як мені?
Маліна каже: Може, я уявляю собі чоловіків усіх на подобу самого себе?
Я заперечую: Це найхибніше уявлення, яке ти лишень можеш мати. Швидше жінка могла б собі уявити, що вона така ж як усі інші, і мала б більше підстав. А це, знову ж таки, пов’язане з чоловіками.
Маліна вдавано підіймає руки на знак протесту: Прошу тебе, жодних історій, щонайбільше — окремі місця, якщо вони достатньо комічні. Розкажи те, що можна розповідати без порушення правил дискретності.
Маліна мав би знати мене вже краще!
347
…у Гітцінґу незабаром звільниться дуже гарна квартира… — Гітцінґ — тринадцятий район Відня на південному заході міста, забудований у XIX ст. віллами заможних городян. Через близькість Шьонбрунну та численні розважальні заклади його охоче відвідують віденці.
348
…чи в Дьоблінґу… — Дьоблінґ — дев’ятнадцятий район Відня, відомий традиційними винарнями — «гойріґерами».