[349]. Стосунки, які панують сьогодні, варто було б трактувати з огляду на цю пошесть, чому Едена Патацкі спочатку бачили з Францискою Раннер, потім Франциску Раннер уже з Лео Йорданом, чому Лео Йордан, який нещодавно побрався з Ельвірою, яка згодом допомагала молодому Марекові, одружився ще двічі, чому молодий Марек занапастив невдовзі Фанні Ґольдман, а вона, в свою чергу, мала дуже близькі стосунки із Гаррі, а далі пішла до Мілана, молодий Марек, одначе, зв’язався відразу ж із Карін Краузе, малою німкенею, а потім цей самий Марек — з Елізабет Міхайлович, яка враз потрапила до Бертольда Рапаца, який в свою чергу… Тепер я знаю усе це, знаю також, чому Мартін мав цю ґротескну аферу з Ельфі Немец, яка згодом дісталася Лео Йордану, і чому кожен, пов’язаний з іншим у такий чудернацький спосіб, хоча відомо про це стає лише в надзвичайних випадках. Причини цього, звичайно, не знає ніхто, однак я їх вже бачу, і колись їх побачать усі! Проте я не можу про все це розповідати, бо не маю достатньо часу. Коли тільки подумаю, яку роль відіграв у цьому дім Альтенвілів, хоча Альтенвілі ніколи над тим не замислювалися, взагалі, у жодному домі цього зовсім не усвідомлювали, навіть у Барбари Ґебауер, які там були зав’язки, і до яких розв’язок вели, яким безглуздим базіканням вони розправлялися одне з одним, і чим це закінчилося. Суспільство — це найбільша сцена убивств. У щонайлегший спосіб закладалися в нього з давніх-давен зародки найнеймовірніших злочинів, які судам цього світу назавжди залишаться невідомими. Я не мала нагоди з’ясовувати, бо ніколи не приглядалася надто й не прислуховувалася, слухала щораз менше, однак що менше я слухала, то лячнішими видавались мені ці взаємозв’язки. Я жила понад міру, тому сприймала в усій дивовижі мирні ігри такого кшталту, за такі, принаймні, вони себе видають, так, мовби справді вони не були воєнними іграми. Злочини, відомі в усьому світі, а також в усьому місті, видаються мені поряд із ними такими простими, брутальними, позбавленими таємниці, вони можуть викликати зацікавлення лише фахівців із психології мас, психіатрів, які їх стримати теж не зможуть, а надто старанним і компетентним вони задають лише грубі загадки, з огляду на їх грандіозний примітивізм. Однак те, що тут відбулося та відбувається далі, ніколи не було примітивним. Чи пригадуєш ти той вечір? Тоді Фанні Ґольдман пішла несподівано рано додому, сама, вона встала з-за столу, нічого не впало у вічі, та сьогодні я знаю, так, знаю. Бувають слова, бувають погляди, які убивають, ніхто їх не помічає, усі дивляться на фасад, на розцяцькований образ. А Клара і Гадерер, ще до того, як він помер, та досить цього…
вернуться
…саме тих часів сягають початки відомого хороводу, який сьогодні давно вже не анонімний. — Алюзія до драми австрійського драматурга доби модерну Артура Шніцлера (1862–1931) «Хоровод».