Упродовж певного часу, це було в Римі, я бачила тільки матросів, по неділях вони стоять там на площі, здається, на П’яцца дель Пополо[350], де вночі люди з навколишніх сіл, після того як їм зав’язали очі, роблять спроби пройти по прямій, від фонтана із обеліском до Корсо. Це завдання непосильне нікому. Також і у Вілла Борґезе навколо стоять матроси, та ще більше там видно солдатів. Вони дивляться перед себе, мають серйозний, жадібний погляд, скерований на неділю, яка за мить вже мине. Споглядання цих молодих чоловіків викликає захоплення. На якийсь час я, однак, повністю захопилась одним механіком із гірського Ердберґа, він мав поправити погнутий болотник моєї автомашини й пофарбувати наново кузов. Він видавався мені непроникним, надзвичайно серйозним, уяви собі погляд його очей та неквапні думки, які, мабуть, ще й затинались одна за одну! Я заходила ще кілька разів до майстерні й дивилась на нього під час усіляких робіт. Я ніколи більше не бачила в жодному чоловікові стільки муки, стільки суворого незнаття. Щось незбагненне. У мені повставали сумні, мерехтливі надії, сумні, гнітючі бажання, більше нічого, ці хлопці ніколи цього не змогли б зрозуміти, однак не завжди хочеш, щоб тебе зрозуміли. Хто, загалом, хотів би цього! Я завжди була надзвичайно сором’язлива, мені бракувало відваги, мала б підсунути номер свого телефону, свою адресу, однак перед ним поглинала мене загадковість, і я не могла зробити цього. Відгадати, напевно, легко, якщо не кожну, то кожну другу думку якогось там Айнштайна[351] чи Фарадея[352], якогось світила, скажімо, Фройда чи Лібіґа[353], бо всі ці чоловіки позбавлені справжніх таїн. Однак краса та її мовчанка затьмарюють абсолютно все. Цей механік, якого я не забуду ніколи, до якого ходила я, як на паломництво, щоб нарешті попросити лише рахунок, і більше нічого, був для мене найважливішим. Для мене був він важливим. Бо мені бракує краси, тільки вона для мене важлива, я хочу зваблювати красу. Часом іду по вулиці, і, тільки когось побачу, хто вражає мене, як мене тягне до нього, за ним, та хіба це природно, нормально? Жінка я, а чи щось диморфне? Якщо я не справжня жінка, то чим я є взагалі? У газетах друкують часто жахливі відомості. У Пьотцлайнсдорфі[354], у заводях Пратера, у Віденськім лісі, на кожній периферії убита, задушена якась жінка, — зі мною це також мало не сталося, хоча й не на периферії, — задушена якимось брутальним суб’єктом, і щоразу я думаю: це могла б бути ти, це колись будеш ти. Невідома, убита невідомим злочинцем.
Під якимось приводом я пішла до Івана. Я дуже люблю крутити його транзистор. Уже минуло багато днів, як я живу без новин. Іван радить мені купити нарешті радіо, якщо я з такою охотою слухаю новини чи музику. Він думає, що мені тоді буде зранку легше вставати, як, наприклад, йому, а вночі я мала б щось проти тиші. Я пробую повільно крутити кнопку настройки й обережно шукаю, хочу дізнатись, що може стати засобом проти тиші.
У кімнаті лунає схвильований чоловічий голос: дорогі слухачі й слухачки, на зв’язку ми маємо Лондон, наш постійний кореспондент доктор Альфонс Верт, пан Верт передасть нам зараз новини з Лондона, ще хвильку терпіння, вмикаємо Лондон, дорогий пане Верт, ми вже Вас добре чуємо, я хотів би Вас попросити, для наших слухачів з Австрії, про настрій у Лондоні після падіння фунта, слово має пан Верт…
Будь ласка, вимкни той ящик! каже Іван, байдужий зараз до погляду з Лондона чи Афін.
Іван?
Що ти хочеш сказати?
Чому ти ніколи не даєш мені говорити?
Іван має мати в минулому якусь історію, він мав потрапити у циклон, і він думає, що я також мала б мати якусь історію у своєму житті, цілком звичну історію, у якій фігурує щонайменше один чоловік і відповідне розчарування, однак я кажу: Я? Нічого, я нічого не хочу сказати, я хотіла просто сказати тобі «Іван», і нічого більше. І могла б тебе запитати, якої ти думки про засіб Флайт?
У Тебе вдома є мухи?
Ні. Я намагаюся подумки переселитися в муху чи дослідного кролика, з якого знущаються в лабораторії, у щуриху, якій роблять укол, однак вона, пройнята ненавистю, силкується ще раз стрибнути.
Іван каже: З такими думками ти знову не зможеш радіти.
351
…якогось там Айнштайна… — Айнштайн, Альберт (1879–1955) — видатний німецько-американський фізик, автор теорії відносності, з 1933 р. працював переважно над питаннями космології.
352
…чи Фарадея… — Фарадей, Майкл (1791–1867) — британський фізик і хімік, засновник вчення про електромагнітне поле.
353
…чи Лібіґа… — Лібіґ, Юстус фон (1803–1873) — німецький хімік, сформував і обґрунтував теорію мінерального живлення рослин.
354
У Пьотцлайнсдорфі… — Пьотцлайнсдорф — частина вісімнадцятого району на півдні Відня, район виноградників та вілл у стилі бідермайєр.