Дживс був там, готував мені вбрання для вечері. Він привітав молодого господаря зі звичною чемністю:
— Добрий вечір, сер.
Я відповів йому так само люб'язно:
— Добрий вечір, Дживсе.
— Сподіваюся, що ваша поїздка була приємною, сер.
— Дуже приємною. Дякую, Дживсе. Дай-но мені, будь ласка, шкарпетки.
Він виконав це, і я почав одягатися.
— Що ж, Дживсе, — сказав я, простягаючи руку до спіднього, — ось ми й знову в Брінклі Корт, що в графстві Вустершир.
— Так, сер.
— Чималенькі халепи, схоже, відвідали цю сільську домівку.
— Так, сер.
— Непорозуміння між Таппі Ґлоссопом і моєю кузиною Анджелою здається досить серйозним.
— Так, сер. У кімнаті слуг думки щодо цієї ситуації досить песимістичні.
— І тобі, безсумнівно, спадало на думку, що я докладатиму багато зусиль для того, щоб усе владнати?
— Так, сер.
— Ти помиляєшся, Дживсе. У мене вже все під контролем.
— Ви мене дивуєте, сер.
— Я так і подумав. Так, Дживсе, я міркував над цією справою більшу частину дороги сюди, з чудовим результатами. Я щойно поговорив із містером Ґлоссопом, і все владнано.
— Невже, сер? Дозвольте поцікавитися…
— Ти знаєш мої методи, Дживсе. Застосуй їх, — сказав я, надягнувши сорочку та починаючи поратися з краваткою. — Ти взагалі обдумував цю ситуацію?
— О, так, сер. Я завжди відчував велику приязнь до міс Анджели, і мені було б надзвичайно приємно, якщо б я зміг бути їй корисним.
— Схвальні почуття. Але нічого, напевно, в голову не спало?
— Навпаки, сер. На щастя, в мене є ідея.
— Яка саме?
— Мені спало на думку, що примиренню між містером Ґлоссопом і міс Анджелою можна сприяти скориставшись тим інстинктом, що спонукає джентльменів у часи небезпеки поспішати на допомогу…
Щоб підняти руку, мені довелося відірвати її від краватки. Я був шокований.
— Ти хочеш сказати, що розглядаєш можливість опуститися до старого трюку «він не дав їй потонути»? Ти мене здивував, Дживсе. Здивував і завдав болю. Коли я після прибуття обговорював справу з тіткою Делією, вона презирливо сказала, що на її думку я збираюсь штовхнути мою кузину Анджелу в воду та змусити Таппі витягувати її звідти. Я дуже чітко дав їй зрозуміти, що вважаю таке припущення образою моєму розуму. А тепер ти, якщо я правильно тебе зрозумів, пропонуєш саме цей дурний план. Як ти можеш, Дживсе?!
— Ні, сер. Інше. Коли я обходив маєток і йшов повз будівлю, де висить пожежний дзвін, мені спала думка, що несподіваний сигнал про пожежу посеред ночі може призвести до того, що містер Ґлоссоп намагатиметься допомогти міс Анджелі вийти до безпечного місця.
Я здригнувся.
— Дурниці, Дживсе.
— Але ж, сер…
— Не годиться. Не вийде.
— Цікаво, сер…
— Ні, Дживсе. Досить. Сказано вже достатньо. Залишмо цю тему.
Я завершив зав'язувати краватку мовчки. Мої емоції були надто сильними, щоб говорити. Я, звісно, знав, що цей чоловік останнім часом утратив хватку, але й гадки не мав, що в нього взагалі клепок не вистачає. Згадавши кілька його вдалих вивертів з минулого, я здригнувся від жаху перед його теперішньою безпорадністю. Чи правильніше буде сказати «нездатністю»? Я маю на увазі цю його манеру робити з себе бовдура та верзти дурниці. Ця історія стара, як світ, — вирішив я. Впродовж років мозок гудить з перевищенням максимальної дозволеної швидкості, аж раптом щось трапляється з кермовим механізмом, і все юзом летить у канаву.
— Дещо складно, — сказав я, намагаючись подати це якомога добріше. — Твоя стара помилка. Хіба ти сам не бачиш, що це занадто складно?
— Можливо, запропонований мною план заслуговує такої критики, сер, але faute de mieux…
— Я тебе не розумію, Дживсе.
— Це французький вираз, сер, який означає «за відсутності кращого».
За секунду до цього мені було шкода цього бідолашного, який колись був великим розумником, а тепер викликав лише співчуття. Але ці слова зачепили гордість Вустера, викликавши різкість.
— Я чудово розумію, що означає faute de mieux, Дживсе. Два місяці, які я прожив у галльському оточенні, минули не даремно. До того ж, я це ще зі школи пам'ятаю. Мене здивувало те, що ти взагалі скористався цим виразом, чудово знаючи, що не має ніякого faute de mieux. Звідки ти взяв це faute de mieux? Хіба я не сказав тобі, що вже все владнав?
— Так, сер, але…
— Що значить «але»?
— Але ж, сер…
— Ну ж бо, Дживсе. Я готовий, ба навіть з нетерпінням чекаю на те, щоб вислухати твою думку.
— Ну, дозвольте мені нагадати вам, сер, що в минулому ваші плани не завжди були успішними.
Настала тиша — досить напружена — в якій я підкресленими рухами надівав жилет. Лише завершивши налаштовувати застібку на спині, я заговорив.
— Ти маєш рацію, Дживсе, — ввічливо сказав я, — щодо того, що раз або двічі я, можливо, оступився. Але це було виключно через невезіння.
— Справді, сер?
— Цього разу невдачі не буде, і я скажу тобі, чому її не буде. Тому що цей план заснований на людській природі.
— Справді, сер?
— Це дуже просто. Без зайвих ускладнень. До того ж, базується на психології особистості.
— Справді, сер?
— Дживсе, — сказав я, — припини казати це «Справді, сер?» Я не маю сумніву в тому, що ти так не думаєш, але ти вимовляєш це «справді» таким тоном, що воно майже не відрізняється від «та невже?» Не роби так, Дживсе.
— Добре, сер.
— Кажу тобі, я все добре продумав. Ти хочеш дізнатися, яких саме заходів я вжив?
— Дуже, сер.
— Тоді слухай. Я порадив Таппі відмовитися сьогодні від вечері.
— Сер?
— Ну ж бо, Дживсе, ти маєш зрозуміти ідею, навіть якщо вона не спала тобі самому. Ти забув про ту телеграму, яку я надіслав Ґассі Фінк-Ноттлу, щоб він уникав сосисок і шинки? Це те саме. Коли відмовляєшся їсти, навіть не покуштувавши — це всесвітньо визнана ознака кохання. Цим неможливо не досягти успіху. Невже ти цього не розумієш?
— Але ж, сер…
Я насупив брови:
— Я не хочу, щоб тобі здалося, що я постійно критикую те, як ти подаєш голос, Дживсе, — сказав я, — але змушений повідомити тобі, що твоє «Але ж, сер» здебільшого таке саме неприємне, як і твоє «Справді, сер?» Як і попереднє, воно наче має присмак певного скептицизму. Воно натякає про брак віри в мою думку. Почувши їх від тебе більш, ніж один раз, я маю враження, ніби на твою думку я верзу якусь нісенітницю, і лише твоя сумлінна відданість не дозволяє тобі скористатися словами «не кажи дурниці!»
— О ні, сер.
— Але враження саме таке. Чому ти вважаєш, що мій план не спрацює?
— Я боюсь, що міс Анджела сприйме відмову містера Ґлоссопа від їжі як розлад травлення, сер.
Про це я не подумав, і маю визнати, що на якусь мить мене це вразило. Потім я опанував себе. Я зрозумів, що за всім цим криється. Принижений розумінням власної неспроможності (або нездатності), цей чоловік просто намагався стати на заваді. Я вирішив, що без усіляких преамбул треба дати йому прочухана.
— О? — сказав я. — Ти думаєш? Що ж, як би там не було, це аж ніяк не відмінює того, що ти приготував не той піджак. Будь ласкавий, Дживсе, — сказав я, вказуючи на свій звичайний вечірній піджак, або ж смокінг, як ми називаємо це на Лазуровому Березі, що висів на ручці дверцят шафи, — сховай це чорне страховисько в шафу та приготуй мені мій білий піджак з латунними ґудзиками.
Він значуще подивився на мене. І коли я кажу «значуще», я маю на увазі, що в його погляді була повага, але водночас пихатий блиск, а по обличчю промайнуло щось схоже на легкий спазм м'язів — ще не зовсім усмішка, але вже й не зовсім не-усмішка. А ще пролунав м'який кашель.
— Мені дуже шкода, сер, але я випадково забув привезти названий вами предмет одягу.