— Дживсе, — сказав я, і мені не соромно визнати, що під впливом почуттів мій голос був схожий на бекання ягняти, що хотіло привернути увагу матері-вівці, — що це в біса означає?
— Містер Фінк-Ноттл трохи не в собі, сер. Він пройшов через жахливе випробування.
Я спробував скласти стислий звіт про попередні події:
— Я залишив його тут разом із міс Бассет.
— Так, сер.
— Я дещо розм'якшив її.
— Так, сер.
— Він знав, що йому треба зробити. Я ретельно пояснив йому, що й коли казати.
— Так, сер. Містер Фінк-Ноттл розповів мені про це.
— Але ж, тоді…
— Мені дуже шкода про це казати, сер, але була певна перепона.
— Ти хочеш сказати, що щось пішло не за планом?
— Так, сер.
Я не міг втямити. Мій мозок, здавалося, похитнувся на своєму троні.
— Але як щось могло піти не так? Вона його любить, Дживсе.
— Справді, сер?
— Вона точно мені це сказала. Йому залишалося тільки зробити пропозицію.
— Так, сер.
— То він її зробив?
— Ні, сер.
— То про що він, в біса, тоді казав їй?
— Про тритонів, сер.
— Про тритонів?
— Так, сер.
— Про тритонів?!
— Так, сер.
— Але чому він вирішив розповісти їй про тритонів?
— Він не хотів розповідати їй про тритонів, сер. Якщо я правильно зрозумів містера Фінк-Ноттла, це було повною протилежністю його планів.
Я не міг нічого зрозуміти.
— Але ж неможливо змусити когось розповідати про тритонів!
— Містер Фінк-Ноттл став жертвою раптового нападу нерішучості, сер. За його власним зізнанням, залишившись наодинці з дівчиною, він утратив дух. За таких обставин джентльмени часто говорять абищо — перше, що спадає їм на думку. У випадку містера Фінк-Ноттла це були тритони, як їх утримувати та як за ними доглядати.
Істина розкрилася переді мною. Я зрозумів. Таке саме, бувало, траплялося в моменти кризи й зі мною. Колись я затримував дантиста, що зібрався був свердлити мій премоляр, близько десяти хвилин розповідаючи йому анекдот про шотландця, ірландця та єврея. Абсолютно мимоволі. Чим сильніше він намагався взятися до роботи, тим більше я базікав. Втрачаючи самовладання, ми верземо нісенітниці.
Я міг поставити себе на місце Ґассі. Я міг уявити собі цю сцену. Ось вони — він і Бассет — самі, удвох серед вечірньої тиші. Він безсумнівно, згідно з моїми порадами, промовив про заходи сонця, про казкових принцес, тощо, і настав момент, коли він мусив сказати, що він має дещо сказати. Вона в цю мить, напевно, потупила очі та сказала «О, справді?» А він тоді, мабуть, сказав, що це дещо дуже важливе; а її відповіддю на це могло бути щось на кшталт «Серйозно?» або ж вона просто мало не ахнула. А потім їхні погляди зустрілися, так само як у мене з дантистом, і раптом в нього щось наче стиснуло живіт, в очах почорніло, і він почув, як його голос верзе щось про тритонів. Так, мені була зрозуміла ця психологія.
Тим не менш, я не міг не звинуватити Ґассі. Виявивши, що його голос декламує про тритонів, він, звісно, мав припинити це, навіть якщо це означало сидіти мовчки. Хоч як би сильно він не був збентежений, йому мало стати розуму, щоб зрозуміти, що він устромляє собі палку в колесо. Жодній дівчині, яка очікує, що зараз чоловік із пломенистою пристрастю розкриє перед нею душу, не сподобається, якщо він відкладе цю тему до іншого разу, надавши натомість перевагу розповіді про членів родини Salamandridae.
— Погано, Дживсе.
— Так, сер.
— І як довго тривало це неподобство?
— Напевно, досить довго, сер. За словами містера Фінк-Ноттла, він розповів міс Бассет абсолютно все, що знав не тільки про звичайних тритонів, а ще й про гребінчастих та перетинчастих. Він розповів їй, як тритони під час шлюбного періоду живуть у воді, живлячись пуголовками, личинками комах і ракоподібними; як пізніше вони вилазять на сушу та їдять слимаків і черв'яків; і що новонароджений тритон має три пари довгих, схожих на пір'я зябер. А коли він зауважував, що тритони відрізняються від саламандр формою хвоста, і що у більшості видів домінує статевий диморфізм, панна підвелася та сказала, що воліє повернутися в будинок.
— І тоді…
— Вона пішла, сер.
Я стояв, замислившись. Чим далі, тим краще я розумів, як незвичайно важко допомагати такому хлопцеві, як Ґассі. Він був позбавлений рішучості, як ніхто інший. Невтомною працею ти приводиш його туди, де йому залишається лише зробити крок уперед, а він натомість робить крок убік, проходячи мимо своєї цілі.
— Складно, Дживсе.
— Так, сер.
За більш щасливих обставин я, звісно, поцікавився б його думкою щодо цієї справи. Але після всього того, що трапилося з моїм білим піджаком, я не сказав нічого.
— Що ж, мені слід поміркувати над цим.
— Так, сер.
— Прочистити мозок і спробувати знайти вихід.
— Так, сер.
— Що ж, на добраніч, Дживсе.
— На добраніч, сер.
Він пішов, залишивши сумного Бертрама Вустера нерухомо стояти в темряві. Мені здавалося, що буде важко вигадати спосіб змінити все на краще.
- 12 -
Не знаю, чи траплялося коли-небудь таке з вами, але ось що я помітив щодо себе: якщо я зіткнувся з якоюсь проблемою, що ставить мене в глухий кут або спантеличує, то добрий сон дуже часто нагороджує мене вранці готовим вирішенням.
Саме так трапилося й цього разу.
Розумники, які досліджують ці питання, здається, стверджують, що це пов'язане з підсвідомим розумом, і цілком можливо, що вони мають рацію. Я не стану стверджувати, що в мене є підсвідомий розум, але, напевно, він має бути, хоч я його й не усвідомлюю, і саме він старанно потів біля верстата, поки тілесний Вустер отримував належні вісім годин сну.
Бо щойно я розплющив вранці очі, я побачив світло. Тобто, я маю на увазі не буквально, бо це й так зрозуміло. Я маю на увазі, що мені все стало зрозуміло. Старий добрий підсвідомий розум добре попрацював, і я збагнув, яких саме кроків мушу вжити, щоб зробити Оґастеса Фінк-Ноттла досвідченим Ромео.
Якщо ви приділите мені трохи вашого цінного часу, я хотів би, щоб ви подумки повернулися до тієї розмови, яку ми з ним мали минулого вечора в садку. Я маю на увазі не мерехтливий краєвид, зовсім ні, а завершальні абзаци. Якщо пригадуєте, коли він тоді повідомив, що за все життя ніколи не вживав алкогольних напоїв, я злегка похитав головою, вважаючи, що це неодмінно послабить його здатність зробити дівчині пропозицію.
І події показали, що мої побоювання не були безпідставними. Коли потрібно було діяти, він, не маючи всередині себе нічого, крім апельсинового соку, зазнав повного фіаско. У ситуації, що потребувала слів палкої пристрасті, які мали пронизати Меделін Бассет так, як розжарений ніж пронизує масло, він не сказав жодного складу, який міг би змусити скромну дівчину зашарітися, а лише виголосив красномовну, але геть недоречну за таких обставин лекцію про тритонів.
Такою тактикою серце романтичної дівчини не завоюєш. Тож очевидно, що перед наступною спробою Оґастеса Фінк-Ноттла треба було змусити скинути з себе кайдани минулого та хильнути міцного. Бо в другому раунді проти Бассет Фінк-Ноттл має вийти заправленим паливом і впевненим у собі. Лише таким чином «Ранкові Вісті» зароблять свої десять монет, чи скільки там коштує друк оголошення про весілля.
Прийшовши до цього висновку, далі я міркував уже швидше, і на той час, коли Дживс приніс мені чай, я мав уже детально опрацьований план. Я хотів розповісти Дживсові про цей план (взагалі-то, я навіть почав це робити, сказавши «А знаєш, Дживсе…») аж раптом мене перебила поява Таппі.
Він апатично зайшов у мою кімнату, і я з болем відзначив, що нічний відпочинок аж ніяк не покращив вигляд цього бідолахи. Взагалі-то, як на мене, він виглядав ще більш пошарпаним, ніж коли я його бачив востаннє. Якщо ви можете собі уявити бульдога, якого щойно стусонули ногою, і чию вечерю поцупила кішка, то саме таким стояв зараз переді мною Гільдебранд Ґлоссоп.
— Трясця твоїй матері, Таппі, старий мрець! — стурбовано сказав я. — Ти наче цвіллю покрився.