Він сполохнувся. Було очевидно, що це справило на нього враження.
— О, то в Каннах вона весь час була з тобою?
— Думаю, вона й двох слів нікому іншому не сказала, за винятком, звісно, балачок за столом у їдальні або окремих реплік у натовпі в Казино.
— Зрозуміло. То ти хочеш сказати, що якщо в неї й було щось на кшталт сумісного плавання або прогулянок у місячному світлі, то виключно з тобою?
— Саме так. У готелі про це навіть жартували.
— Тобі це, напевно, подобалося?
— О, так. Я завжди обожнював її.
— О, справді?
— Коли ми були малі, вона називала себе моєю любою.
— Справді?
— Точно кажу.
— Зрозуміло.
Він занурився в думки, а я тим часом, радіючи, що заспокоїв його, почав пити свій чай. А коли раптом знизу почувся дзвін гонга, він схопився, наче бойовий кінь при звуках сурми.
— Сніданок! — сказав він і миттєво зник, залишивши мене в задумі.
І чим більше я метикував, тим сильніше переконувався, що далі все має бути гладко. Таппі, як я побачив, попри ту неприємну сцену в коморі досі пристрасно кохає Анджелу. А це означало, що я можу покластися на той план, про який згадував. І оскільки я знайшов спосіб дати ладу проблемі з Ґассі та Бассет, мені більше не було про що турбуватися.
Тож коли Дживс зайшов, щоб забрати тацю з-під чаю, я з легким серцем звернувся до нього.
- 13 -
— Дживсе, — сказав я.
— Сер?
— Я щойно розмовляв з молодим Таппі, Дживсе. Тобі, бува, не здалося, що сьогодні вранці він виглядає не дуже веселим?
— Так, сер. Мені здалося, що обличчя містера Ґлоссопа «від роздумів втрачало колір свій»[12].
— Точно. Минулої ночі він зустрівся в коморі з моєю кузиною Анджелою, і відбулася досить неприємна розмова.
— Мені шкода, сер.
— Він шкодував про це значно сильніше. Вона знайшла його в компанії м'ясного пирога і, як я зрозумів, сказала щось їдке щодо жирних чоловіків, які живуть заради самої лише їжі.
— Як прикро, сер.
— Надзвичайно. Взагалі-то, багато хто сказав би, що в цій парі все зайшло так далеко, що вже нічого не зможе з'єднати краї прірви. Про дівчину, яка зубоскалить щодо людей-пітонів, які їдять дев'ять-десять разів на день, і яким слід бути обережними та не поспішати сходами вгору через небезпеку апоплексичного удару, багато хто може сказати, що кохання в її серці померло. Хіба не так, Дживсе?
— Безперечно, сер.
— І вони помиляться.
— Ви так вважаєте, сер?
— Я впевнений у цьому. Знаю я цих жінок. Не можна покладатися на те, що вони кажуть.
— Ви вважаєте, що критику міс Анджели не слід сприймати надто au pied de la lettre, сер?
— Га?
— Нашою мовою це означає «буквально».
— Буквально. Це саме те, що я мав на увазі. Ти знаєш, які дівчата. Коли трапляється сварка, вони наче скаженіють. Але вглибині досі залишається стара любов. Хіба не так?
— Ви маєте рацію, сер. Поет Скотт…
— Облишмо його, Дживсе.
— Добре, сер.
— І для того, щоб та стара любов знову спливла на поверхню, потрібний лише правильний підхід.
— Під «правильним підходом», сер, ви маєте на увазі…
— Розумне поводження, Дживсе. Трохи старої доброї підступності. Я знаю, що треба зробити, щоб повернути кузину Анджелу до норми. Тобі розповісти?
— Якщо така ваша ласка, сер.
Я запалив сигарету та пильно подивився на нього крізь дим. Він шанобливо чекав, доки я промовлю слова мудрості. Мушу визнати, що Дживс (доки він, як йому це властиво, не починає встромляти палиці в колеса, прискіпуватись, абощо) — дуже уважний слухач. Я не знаю, чи дійсно йому цікаво, але вигляд він має зацікавлений і це чудово.
— Припустімо, Дживсе, що ти йдеш безмежними джунглями й несподівано натрапляєш на тигреня.
— Ймовірність такого випадку досить маленька, сер.
— Це неважливо. Просто припустімо це.
— Добре, сер.
— А тепер припустімо, що ти скривдив це тигреня, а також припустімо, що звістка про цю подію досягла його матусі. Якою, на твою думку, буде реакція матері? Який буде настрій у тигриці, коли вона звернеться до тебе?
— Мені слід було б очікувати від неї певного невдоволення, сер.
— Гараздочки. Завдяки тому, що називається «материнський інстинкт», так?
— Так, сер.
— Дуже добре, Дживсе. А тепер припустімо, що останнім часом між тим тигреням та його матусею було певне непорозуміння. Скажімо, вони вже кілька днів не розмовляють. Як ти вважаєш, це якось вплине на енергію, з якою самиця ринеться на допомогу дитинчаті?
— Ні, сер.
— Ото ж бо! І ось, якщо коротко, мій план, Дживсе. Я відведу кузину Анджелу до самотнього місця та як слід розпікатиму там Таппі.
— Розпікатимете, сер?
— Даватиму прочухана. Ображатиму. Лаятиму. Сваритиму. Принижуватиму. Я говоритиму про Таппі дуже грубо; вдам, ніби вважаю, що він більше схожий на дику свиню, ніж на випускника старої приватної англійської школи. Що буде далі? Після таких образ жіноче серце моєї кузини Анджели краятиме. В ній прокинеться тигриця-мати. Якими б не були непорозуміння між ними, вона пам'ятатиме лише про те, що він — чоловік, якого вона кохає, і кинеться захищати його. А звідти вже залишиться лише один крок до того, щоб упасти в його обійми та поховати минуле. Що ти на це скажеш?
— Дуже винахідлива ідея, сер.
— Ми, Вустери, надзвичайно винахідливі, Дживсе.
— Так, сер.
— Взагалі-то, я про все це говорю, маючи певний досвід. Я перевіряв цю теорію на практиці.
— Невже, сер?
— Так, особисто. І вона працює. Минулого місяця я стояв на Едемській скелі, що Лазуровому Березі, ліниво спостерігаючи за тим, як у воді пустують відпочивальники, і дівчина, яку я погано знав, указала на чоловіка, який пірнав, і запинала мене, чи не здається мені, що його ноги — найдурнішого вигляду пара кінцівок, які тільки бували у людських істот. Я відповів, що абсолютно згоден, і впродовж, напевно, двох хвилин надзвичайно дотепно та сатирично змальовував підпірки того хлопця. Закінчивши, я раптом ніби в циклон потрапив.
— Починаючи з критики моїх власних кінцівок, про які, за її справедливими словами, взагалі нічого сказати, дівчина з такою їдкістю почала перераховувати мої манери, вихованість, інтелект, фізичну форму та те, як я їм спаржу, що коли вона закінчила, то єдиним хорошим, що можна було сказати про Бертрама, було те, що він не скоїв жодного вбивства та не підпалював притулки для сиріт. Наступне розслідування виявило, що вона була заручена з тим цибатим хлопцем, і що за день до того вони посварилися щодо того, чи треба було їй заявляти вісім взяток, якщо в неї було сім пікових карт, але серед них не було туза. Того ж вечора я побачив їх: вони вечеряли разом, усі сварки були забуті, їхні очі знову палали любов'ю. Це добрий приклад, Дживсе.
— Так, сер.
— Я очікую від кузини Анджели точнісінько такої ж реакції, коли я почну розпікати Таппі. Напевно, ще до обіду вони вже знову заручаться, і та платинова обручка з діамантом знову виблискуватиме на її третьому пальці. Чи то четвертий?
— Навряд чи до обіду, сер. Покоївка міс Анджели повідомила мене, що міс Анджела рано вранці поїхала на своїй машині з маєтку, маючи намір провести цей день у компанії друзів, що живуть неподалік.
— Ну, тоді впродовж половини години після того, як вона повернеться. Це лише деталі, Дживсе. Через них нам не слід сперечатися.
— Авжеж, сер.
— Суть у тому, що стосовно Таппі та Анджели ми можемо впевнено казати, що незабаром усе знову буде пречудово. А це ж така приємна думка, Дживсе!
— Цілком згоден, сер.
— Якщо мене колись щось і дратує, то це двоє коханих сердець, що зробилися чужими.
— Я цілком з вами згодний, сер.
Я відклав недопалок сигарети в попільничку й запалив наступну, щоб показати, що розділ 1 на цьому завершено.