Це додалось до всіх попередніх проблем, і за столом панувало одностайне мовчання — можна навіть сказати «урочисте» — яке не був готовий порушити навіть Ґассі. Отже, якщо не рахувати одного куплету, який він заспівав, сніданок не був відмічений нічим непристойним, і коли ми закінчили, тітка Делія наказала нам гарно вбратися та прибути в Маркет Снодсбері не пізніше, як о пів на четверту. Це залишало мені достатньо часу на те, щоб викурити в тіні альтанки біля ставка одну чи дві сигарети, після чого я повернувся до своєї кімнати приблизно о третій.
Дживс працював — начищав капелюх. Я почав був розповідати йому про останні новини в справі Ґассі, але він перебив мене зауваженням про те, що суб'єкт моєї розповіді щойно навідувався до моєї спальні.
— Містер Фінк-Ноттл сидів тут, коли я прийшов, щоб приготувати ваш одяг, сер.
— Серйозно, Дживсе? Ґассі був тут?
— Так, сер. Він пішов лише кілька хвилин тому. Він поїхав до школи у великому автомобілі разом із містером і місіс Треверс.
— Ти розповів йому анекдот про двох ірландців?
— Так, сер. Він сміявся з усього серця.
— Добре. Ще які-небудь поради ти йому давав?
— Я наважився припустити, що він може зауважити молодим джентльменам, що освіта — це отримання, а не витрата. Покійному лордові Бранкастеру дуже подобалося вручати в школах нагороди, і він завжди казав цю фразу.
— І як Ґассі на це зреагував?
— Він сміявся з усього серця, сер.
— Тебе це, напевно, здивувало? Я маю на увазі його безперервну веселість.
— Так, сер.
— Вона дещо дивна як для того, кого ти востаннє бачив пораженцем вищого ґатунку?
— Так, сер.
— Цьому є пояснення, Дживсе. Після того, як ти його бачив востаннє, Ґассі заглядав у чарку. Він п'яний, як ніч.
— Невже, сер?
— Точно кажу. Його нерви не витримали напруги, тож він прокрався до їдальні та почав смоктати з графина як пилосос. Схоже на те, що його паливний бак залитий віскі. Думаю, він випив майже все, що було в графині. Боже, Дживсе, пощастило нам, що він хоч той сік апельсиновий не випив.
— Надзвичайно пощастило, сер.
Я подивився на графин. Портрет дядька Тома впав, тож посудину нічому було більше ховати, і Ґассі не міг його не побачити… На щастя, всередині було вже пусто.
— Дозвольте зауважити, сер, що з вашого боку було дуже передбачливо позбавитися апельсинового соку.
Я витріщився на нього.
— Що? Хіба його не ти вилив?
— Ні, сер.
— Дживсе, це треба прояснити. Ти не виливав апельсиновий сік?
— Ні, сер. Зайшовши в кімнату та побачивши, що графин пустий, я припустив, що це зробили ви.
Ми перелякано дивилися один на одного. В обох головах була одна думка.
— Я дуже боюсь, сер, що…
— Я теж, Дживсе.
— Скоріше за все…
— Ніяких сумнівів. Подивись на факти. Розглянь докази. Графин стояв на камінній полиці, нічим не прикритий. Ґассі скаржився на спрагу. Ти знайшов його тут, він «сміявся з усього серця». На мою думку, Дживсе, у нас немає жодної причини сумніватися в тому, що більша частина вмісту того графина наразі знаходиться всередині чоловіка, який і без того був напідпитку. Це небезпечно, Дживсе.
— Дуже небезпечно, сер.
— Нумо заспокоїмось та подивімося проблемі в лице. Ти додав до соку… скажімо, склянку міцного?
— Повну склянку, сер.
— А я щедро додав ще стільки ж.
— Так, сер.
— І дуже скоро Ґассі, в якому плескається вся та рідина, роздаватиме в середній школі Маркет Снодсбері нагороди перед зібранням найкращої тутешньої аристократії.
— Так, сер.
— Мені здається, Дживсе, що ця церемонія може стати дуже цікавою.
— Так, сер.
— Які, на твою думку, можуть бути наслідки?
— Дуже важко робити якісь припущення, сер.
— Тобто, уява в ступорі?
— Так, сер.
Я перевірив свою уяву. Він мав рацію. Вона була в ступорі.
- 17 -
— Але все одно, Дживсе, в усьому можна знайти щось хороше, — сказав я, задумливо повертаючи кермо.
Минуло вже близько двадцяти хвилин і я, підібравши вірного слугу біля парадного входу, вів свій двомісний автомобіль до мальовничого міста Маркет Снодсбері. Після того, як ми розділилися (він пішов до свого барлога по капелюх, а я залишився в своїй кімнаті, щоб завершити вдягатися в офіційний костюм) я багато думав. І тепер почав розповідати йому результати цих міркувань.
— Якою б темною не була перспектива, Дживсе, які б похмурі хмари не збиралися, пильне око зазвичай може побачити синю птицю. Авжеж, дуже погано, що хвилин через десять Ґассі має роздавати нагороди в стані алкогольного сп'яніння, але не можна забувати й про те, що ця монета має дві сторони.
— Ви натякаєте, сер…
— Саме так. Я думаю про нього як про залицяльника. Усе це має довести його до такої кондиції, в якій він запропонує шлюб. Я дуже сильно здивуюсь, якщо він не перетвориться на якийсь штиб печерної людини. Ти бачив у кіно Джеймса Кеґні?
— Так, сер.
— Щось у такому дусі.
Почувши, що він кашлянув, я подивився на нього. У нього знову був обізнаний вигляд.
— То ви не чули, сер?
— Що?
— Ви не знаєте, що про весілля містера Фінк-Ноттла та міс Бассет уже домовлено, і воно має відбутися найближчим часом?
— Що?!
— Так, сер.
— Коли його призначили?
— Незабаром після того, як містер Фінк-Ноттл вийшов з вашої кімнати, сер.
— А! Це було вже після соку?
— Так, сер.
— Але чи певний ти в цьому? Звідки ти про це знаєш?
— Мені про це розповів сам містер Фінк-Ноттл, сер. Він, схоже, дуже хотів повідомити мене про це. Його розповідь була дещо непослідовною, але я зміг зрозуміти її суть. Сказавши передусім, що це чудовий світ, він засміявся з усього серця та сказав, що тепер він формально заручений.
— Подробиць немає?
— Ні, сер.
— Але їх легко собі уявити.
— Так, сер.
— Тобто, від цього в уяви немає ступору?
— Ні, сер.
І це була правда. Я міг чудово уявити, як це могло відбутися. Якщо всередину зазвичай непитущого чоловіка ввести щедру дозу алкогольних напоїв, він перетворюється на стихію. Він уже не стоїть на місці, вертячи пальцями та запинаючись. Він діє. Я не мав сумніву, що Ґассі простягнув до Бассет руки та притиснув її до себе, як портовий вантажник береться за мішок вугілля. І міг дуже легко уявити собі вплив таких дій на розум романтичної дівчини.
— Отакої, Дживсе.
— Так, сер.
— Це чудова новина.
— Так, сер.
— Тепер ти бачиш, що я мав рацію?
— Так, сер.
— Для тебе це, мабуть, було одкровенням — побачити, як я впорався з цією справою.
— Так, сер.
— Прості прямолінійні методи завжди спрацьовують.
— Так, сер.
— А от складні — не завжди.
— Так, сер.
Ми під'їхали до головного входу середньої школи Маркет Снодсберрі. Припаркувавши машину, я зайшов у приміщення, почуваючись вельми задоволеним. Так, проблема Таппі й Анджели досі залишалася невирішеною, а п'ятсот фунтів тітки Делії здавалися більш недосяжними, ніж будь-коли, але мені було приємно відчувати, що хоча б проблеми Ґассі вже були позаду.
Середню школу Маркет Снодсбері було збудовано, як я зрозумів, приблизно в 1416 році, і так само, як у випадку багатьох інших схожих стародавніх закладів, в її Великій Залі, де сьогодні мала відбутися церемонія, досі нависала духота століть. Це був найспекотніший день літа, і хоча хтось нерішуче прочинив вікно або навіть два, атмосфера залишалася виразною та неповторною. Впродовж п'ятисот років у цій залі кожного дня юнаки Маркет Снодсбері їли обід, який залишав по собі запах. Повітря було важке та млосне, якщо ви мене розумієте, у ньому вгадувалися аромати молодого покоління та тушкованої яловичини з морквою.