— Цілком можливо, що можеш, якщо ще не втратив свою хватку. Скажи мені відверто, Дживсе, з ментальної точки зору ти в гарній формі?
— Так, сер.
— Досі їси багато риби?
— Так, сер.
— Тоді, можливо, все гаразд. Але перш ніж я почну, треба з’ясувати один момент. У минулому, коли тобі вдавалося врятувати мене або когось із моїх приятелів з халепи, ти часто користався моєю вдячністю заради власної вигоди. Ті пурпурові шкарпетки, приміром. А ще короткі штани та Ітонські гетри. Ти з підступною хитрістю обрав момент, коли я був послаблений полегшенням від порятунку, і змусив мене позбутися них. Але зараз я тобі кажу: якщо ти досягнеш успіху в теперішній ситуації, з моїм білим піджаком нічого подібного не буде.
— Добре, сер.
— Ти не прийдеш до мене, коли все завершиться, просити викинути цей піджак?
— Ні в якому разі, сер.
— Тепер, коли ми домовилися, я продовжу. Дживсе, я заручився.
— Сподіваюся, що ви будете щасливі, сер.
— Не будь дурнем. Я заручився з міс Бассет.
— Невже, сер? Я не знав…
— Я теж не знав! Це була повна несподіванка. Тим не менш, це трапилося. Офіційне сповіщення було в тій записці, яку ти мені приніс.
— Дивно, сер.
— Що дивно?
— Дивно, що вміст тієї записки був таким, як ви кажете. Коли міс Бассет давала мені те повідомлення, у мене було враження, що вона мала не дуже щасливий настрій.
— Її настрій анітрохи не щасливий. Невже ти думаєш, що вона насправді хоче за мене заміж? Фу, Дживсе! Хіба ти не бачиш, що це всього лише ще один з тих бісових жестів, що швидко перетворюють Брінклі Корт на пекло для всього живого? До дідька всі ці жести, як на мене!
— Так, сер.
— То що мені тепер робити?
— Ви вважаєте, що міс Бассет, попри все, що відбулося, досі має почуття до містера Фінк-Ноттла, сер?
— Вона сумує за ним.
— У такому разі, сер, найкращим планом буде примирити їх.
— Як? От бачиш: ти мовчиш і крутиш великими пальцями. Ти в глухому куті.
— Ні, сер. Якщо я й крутив пальцями, то лише для того, щоб краще думалося.
— Тоді продовжуй крутити ними.
— У цьому вже немає потреби, сер.
— Хочеш сказати, що в тебе вже клює?
— Так, сер.
— Ти мене вражаєш, Дживсе. Розповідай.
— Я маю на увазі ту саму ідею, про яку вже казав вам, сер.
— Хіба ти мені колись казав про якісь ідеї?
— Якщо ви згадаєте той вечір, коли приїхали сюди, сер. Ви були ласкаві запитати в мене, чи не мав я плану щодо того, як помирити міс Анджелу та містера Ґлоссопа, і я насмілився запропонувати…
— Боже мій! Невже ти про той старий пожежний дзвін?
— Саме про нього, сер.
— Ти досі від нього не відмовився?
— Ні, сер.
Уявіть, як сильно вразила мене жахлива примха долі, якщо замість того, щоб зневажливо відмахнутися від цієї пропозиції, я почав міркувати, чи не може в ній все-таки бути доля рації.
Як ви маєте пам'ятати, коли він вперше згадав про цей свій план з пожежним дзвоном, я реагував швидко та рішуче. Тоді я назвав це дурницею, і ви маєте пам'ятати, як я зажурився, вважаючи цей план остаточним доказом повного занепаду колись великого розуму. Але тепер мені почало здаватися, що в цьому може бути певний шанс. Річ у тому, що я вже дійшов тієї стадії, коли був готовий спробувати будь-що, яким би воно не було тупим.
— Повтори-но мені цей твій план, Дживсе, — задумливо сказав я. — Я пам'ятаю, що він мені здався придуркуватим, але я міг пропустити якусь дрібну деталь.
— Тоді ви критикували його, сер, за те, що він надто складний, але мені здається, що насправді він досить прямолінійний. На мою думку, сер, мешканці цього будинку, почувши пожежний дзвін, припустять, що почалася велика пожежа.
Я кивнув. Цей ланцюжок думок був мені зрозумілий.
— Так, це здається логічним.
— За цих обставин містер Ґлоссоп поквапиться рятувати міс Анджелу, а Ґассі тим часом зробить таку саму послугу міс Бассет.
— Це що, базується на психології?
— Так, сер. Можливо, ви згадаєте, що Шерлок Холмс — детектив, якого вигадав покійний сер Артур Конан Дойл — стверджував, що при сигналі пожежної тривоги першим інстинктом будь-кого є рятувати те, що має для нього найвищу цінність.
— Мені здається, що є велика небезпека побачити Таппі з урятованим м'ясним пирогом, але продовжуй, Дживсе, продовжуй. Ти гадаєш, що це може все налагодити?
— Після такої події стосунки в цих двох парах навряд чи залишаться поганими, сер.
— Можливо, ти маєш рацію. Але ж, трясця, якщо ми почнемо дзвонити посеред ночі, чи не налякаємо ми до смерті половину слуг? Є одна покоївка — Джейн її звати, здається — яка стрибає мало не до стелі, якщо хтось несподівано з-за рогу виходить.
— Згоден, сер, це дуже нервова дівчина. Я звернув на неї увагу. Але якщо ми діятимемо негайно, ми запобіжимо таких випадковостей. Усі слуги, за винятком мосьє Анатоля, вночі будуть на танцях у Кінгхем Менор.
— Авжеж! Це зайвий раз демонструє, як сильно я занепав духом. Незабаром я забуду, як мене звати. Що ж, тоді спробуймо уявити собі це. Бумкає дзвін. Ґассі мчить і хапає Бассет… Стоп. А чому їй просто не спуститися сходами?
— Ви не берете до уваги вплив раптової тривоги на жіночий темперамент, сер.
— Це точно.
— Першим поривом міс Бассет, на мою думку, буде вистрибнути у вікно.
— Ну, це ще гірше. Не вистачало нам лише розмазати її по газону як пюре. Здається мені, Дживсе, що недоліком твого плану є те, що ми весь садок трупами засмітимо.
— Ні, сер. Ви, напевно, забули, що містер Треверс через боязнь грабіжників наказав закрити всі вікна міцними ґратами.
— Так, авжеж! Що ж, тоді все гаразд, — сказав я, хоча й досі мав сумніви. — Цілком можливо, що це спрацює. Але я маю таке відчуття, що десь щось піде не так. Втім, я не в тому становищі, щоб вередувати, навіть якщо шанси один проти ста. Я погоджуюсь із твоїм планом, Дживсе, хоча й побоююсь. О котрій годині ти пропонуєш дзвонити?
— Не раніше півночі, сер.
— Тобто, трохи пізніше півночі?
— Так, сер.
— Що ж, гаразд. Рівно о пів на першу я задзвоню.
— Дуже добре, сер.
- 22 -
знаю чому так, але є в сільській місцевості щось таке, що дуже дивно впливає на мене. У Лондоні я можу піти з дому на всю ніч і абсолютно спокійно повернутися водночас із молочниками, але помістіть мене в садок заміського будинку після того, як усі пішли спочивати й двері зачинені, і в мене відразу сироти на шкірі. Нічний вітер колише верхівки дерев, гілля тріщить, кущі шелестять, і я оком не встигну кліпнути, а мій дух уже занепав і я вже чекаю, що зараз ззаду до мене, стогнучи, підкрадуться родинні привиди. Усе це до дідька неприємно, і якщо ви вважаєте, що якщо збираєшся задзвонити найбільшим пожежним дзвоном Англії та розпочати в тихому темному будинку суцільну паніку, то це сприймається легше, ви помиляєтесь.
Я чудово знав, що таке пожежний дзвін Брінклі Корт і який пекельний галас він здіймає. Окрім того, що дядько Том не любить крадіїв, він також є людиною, яка завжди заперечувала проти того, щоб бути засмаженою уві сні, тож купивши цей будинок він подбав про те, щоб від пожежного дзвона у вас радше серце зупинилося, ніж ви могли помилково сплутати його із цвіріньканням горобців у плющі.
Коли я був малий і проводив канікули в Брінклі, час від часу тут бували навчальні пожежні тривоги, і було багато ночей, коли цей дзвін переривав мій міцний сон наче Остання Сурма.
Я визнаю, що спогади про те, на що здатний цей дзвін, якщо його пустити в дію, змусив мене зупинитися, коли я стояв о 12:30 ночі біля флігеля, де він висів. Вигляд мотузки на тлі побіленої стіни та думка про несамовитий гамір, що пошматує нічний спокій, зробили те дивне почуття, про яке я вже казав, ще сильнішим.
Більш того, тепер, мавши час подумати про все, я дуже скептично ставився до цього Дживсового плану. Дживс, схоже, не сумнівався, що Ґассі та Таппі перед лицем жахливої долі не матимуть інших думок, крім рятування Бассет і Анджели.