— Так, сер?
— Я казатиму прямо. Якщо я правильно зрозумів твою логіку, ти вважаєш, що під впливом натягнутого на нього червоного трико містер Фінк-Ноттл, зустрівши предмет свого обожнювання, вібруватиме хвостом і ніщо його не стримуватиме?
— На мою думку, він утратить значну частину своєї нерішучості, сер.
— Я з тобою не згоден, Дживсе.
— Не згодні, сер?
— Ні. Взагалі-то, якщо бути відвертим, я вважаю, що серед усіх дурних ідей та нісенітниць, які я чув за своє життя, ця — одна з найбільш ідіотських і безглуздих. Нічого не вийде. Жодного шансу. Усе, чого ти досяг — марно наразив містера Фінк-Ноттла на невимовний жах маскараду. І таке трапляється вже не вперше. Правду кажучи, Дживсе, я й раніше неодноразово помічав тенденцію або прихильність з твого боку бути… як це називається?
— Не можу знати, сер.
— Нестриманим? Ні, не нестриманим. Невловимим? Ні, не невловимим. Крутиться в мене на язиці. Починається з «не» та означає бути занадто розумним.
— Неочевидним, сер?
— Це саме те, що я хотів сказати! Надто неочевидний, Дживсе — ось яким ти часто буваєш. Твої методи не прості, не прямолінійні. Ти затуманюєш справу багатьма деталями, які не стосуються справи. Все, що насправді потрібно Ґассі — порада досвідченого світського чоловіка. Отже, пропоную, щоб відтепер цією справою займався я.
— Добре, сер.
— А ти припини та зосередься на своїх домашніх обов'язках.
— Добре, сер.
— Я безсумнівно вигадаю незабаром щось просте та прямолінійне, але ефективне. Для цього я завтра зустрінусь з Ґассі.
— Добре, сер.
— Можеш іти, Дживсе.
Але наступного дня почали надходити телеграми, тож я мушу визнати, що впродовж цілої доби жодного разу не подумав про бідолаху, бо давав ладу власним проблемам.
- 3 -
Перша з телеграм прибула незабаром після півдня, і Дживс приніс її мені разом із передобіднім аперитивом. Вона надійшла від тітки Делії, з Маркет Снодсбері — невеликого містечка, що в милі або в двох від її маєтку, якщо їхати головною дорогою.
Телеграма була така:
«Приїжджай негайно. Треверс».
І якщо я скажу, що це мене до біса спантеличило, це буде дуже м'яко сказано. Як на мою думку, більш загадкового повідомлення я телеграфом ще ніколи не отримував. Глибоко замислившись, я вивчав цю телеграму впродовж двох сухих мартіні. Я прочитав її ззаду наперед. Я прочитав її спереду назад. Взагалі-то, я маю непевні спогади про те, що навіть нюхав її. Але досі не міг второпати.
Ну от розгляньмо факти. Минуло лише кілька годин, як ми з цією тіткою розсталися після того, як провели разом близько двох місяців. І ось тобі й маєш: мій прощальний поцілунок, так би мовити, ще не охолонув на її щоці, а вона вже благає про нову зустріч. Бертрам Вустер не звик до такого ненажерливого апетиту до своєї компанії. Запитайте будь-кого, хто мене знає, і вам скажуть, що після двох місяців у компанії зі мною нормальна людина відчуває, що наразі цього вже досить. Я знаю кількох людей, які не могли терпіти мене довше двох днів.
Тож, перш ніж сісти обідати, я надіслав таку відповідь:
«Заплутався. Поясни. Берті».
Відповідь на це я отримав під час післяобіднього сну:
«У чому там в дідька плутатися, дурню? Приїжджай негайно. Треверс».
Викуривши три сигарети та двічі обійшовши навколо кімнати, я написав відповідь:
«Що значить «приїжджай негайно»? Найкращі побажання. Берті».
Ось що я на це отримав:
«Це значить «приїжджай негайно», йолопе. Що ще це може означати? Їдь негайно, або шукай завтра в ранковій пошті моє прокляття. З любов'ю, Треверс».
Тоді, бажаючи все прояснити, я надіслав наступне повідомлення:
«Коли ти кажеш «Приїжджай», ти маєш на увазі «Приїжджай у Брінклі Корт»? А коли кажеш «негайно», ти дійсно маєш на увазі «негайно»? Заплутався. Геть спантеличений. Усього найкращого. Берті».
Цю телеграму я відправив по дорозі до «Трутнів», де я приємно згаяв час в аристократичній компанії, кидаючи карти в капелюх-циліндр. Коли я ввечері повернувся додому, на мене там чекала відповідь:
«Так, так, так, так, так, так, так. Не важливо, розумієш ти чи ні. Приїжджай негайно, як я тобі кажу, та припини, заради бога, цю балаканину. Ти вважаєш, що я з грошей зроблена, щоб кожні десять хвилин тобі телеграму слати? Припини поводитися як дурень і негайно приїжджай. З любов'ю, Треверс».
Прочитавши це, я вирішив, що мені не завадить вислухати думку сторонньої особи. Я натиснув кнопку дзвоника.
— Дживсе, — сказав я, — зі сторони Вустершира надходить щось дивне. Ось, прочитай, — сказав я та простягнув йому джерела проблеми.
Він оглянув їх.
— Ти що-небудь зрозумів, Дживсе?
— Я думаю, що місіс Треверс бажає, щоб ви негайно приїхали до неї, сер.
— Ти теж так вважаєш?
— Так, сер.
— Я прийшов до такого самого висновку. Але навіщо, Дживсе? Дідько, адже вона щойно спілкувалася зі мною впродовж двох місяців!
— Так, сер.
— А багато людей вважають, що типова доза для дорослого — два дні.
— Так, сер. Ваш аргумент дуже слушний. Однак місіс Треверс виявляє неабияку наполегливість. Думаю, буде краще задовольнити її бажання.
— Тобто, поїхати до неї?
— Так, сер.
— Ну, відразу поїхати я точно не можу. Цього вечора я беру участь у важливій події в «Трутнях». Вечірка на честь дня народження Понґо Твістелтона, якщо ти забув.
— Так, сер.
Потім була коротка пауза. Ми обоє пригадували те непорозуміння, що було між нами. Я вирішив, що потрібно згадати це.
— Ти помиляєшся щодо того піджака, Дживсе.
— Це питання смаку, сер.
— Коли я ходив у ньому в Казино в Каннах, красиві жінки штовхали одна одну ліктем і шепотіли: «Хто це?»
— Вимоги континентальних казино щодо одягу відомі своєю недбалістю, сер.
— А коли я описав його вчора Понґо, той був у захваті.
— Невже, сер?
— Так само як і решта присутніх. Усі як один визнали, що я здобув гарну річ. Не було жодного незгодного.
— Невже, сер?
— Я впевнений, що згодом і ти полюбиш цей піджак, Дживсе.
— Боюсь, що ні, сер.
Я здався. У таких випадках сперечатися з Дживсом безглуздо. На язик проситься слово «впертий». Можна лише зітхнути та піти.
— Повернімося до порядку денного. Зараз я не можу поїхати ні в Брінклі Корт, ні до будь-якого іншого місця. Це остаточно. Ось що я тобі скажу, Дживсе. Дай-но мені бланк і олівець, і я напишу їй, що приїду наступного тижня або трохи пізніше. Дідько, вона має бути здатною протриматися без мене кілька днів! Для цього потрібна лише сила волі.
— Так, сер.
— Отже. Я напишу «Чекай на мене через два тижні», або щось у такому дусі. Цього має бути достатньо. А тоді віднесеш це за ріг, надішлеш і кінець.
— Добре, сер.
Ось так і тягнувся цей довгий день, аж доки не настав час одягатися, щоб іти на вечірку Понґо.
Коли ми теревенили з ним про цю подію минулого вечора, Понґо запевнив мене, що цей його день народження матиме такий масштаб, який приголомшить людство, і я мушу визнати, що в настільки ексцентричних вечірках участі ще не брав. Додому я повернувся вже після четвертої, в той час я був уже готовий лягти спати. Я ледве пам'ятаю, як намацав ліжко, ліг на нього, і було таке враження, ніби щойно моя голова торкнулася подушки, аж мене вже будить звук дверей, що відчинилися.
У мене не було сил рухатися, але я змусив себе підвести одне повіко.
— Ти приніс мені чай, Дживсе?
— Ні, сер. Це місіс Треверс.
А наступної миті почувся такий звук, неначе зрушилося повітря, і зі швидкістю п'ятдесят миль на годину поріг перетнула моя родичка.
- 4 -
Про Бертрама Вустера дуже добре сказано, що хоча ніхто інший не ставиться до своєї родини так критично, як він, він тим не менш із задоволенням визнає наявність у родичів і добрих рис, якщо вони дійсно наявні. І якщо ви читаєте мої мемуари з належною увагою, то пам'ятаєте, що я часто користався нагодою наголосити на тому, що тітка Делія — непогана.