Выбрать главу

Я почав почуватися наче дика тварина в пастці.

— Але навіщо тобі саме я? Ну хто я такий? Постав собі це питання.

— Я часто над цим думаю.

— Я мав на увазі: я не той, хто тобі потрібний. Для вручення нагород тобі потрібне якесь велике цабе. Якщо я не помиляюсь, коли я був у школі, це зазвичай був прем'єр-міністр, або ще хтось.

— Але ж то був Ітон! А ми в Маркет Снодcбері не такі перебірливі. Нас вразить будь-хто, хто носить гетри.

— Чому б тобі не попросити дядька Тома?

— Дядька Тома!

— Так, чому не його? Він носить гетри.

— Берті, — сказала вона, — я скажу тобі, чому не дядька Тома. Ти пам'ятаєш, як багато грошей я програла в бакара в Каннах? Незабаром мені доведеться обережно наблизитися до Тома та повідомити йому цю новину. Якщо відразу після цього я попрошу його ще й вбратися в циліндр і лілові рукавички та вручити нагороди в середній школі Маркет Снодсбері, нашому шлюбові кінець. Він залишить записку та втече, як кролик. Ні, хлопчику мій, це твоя робота, тож змирись.

— Але ж… Тітонько Делія, прислухайся до голосу розуму. Запевняю тебе, ти обрала не того чоловіка. Я в таких речах безпорадний. Запитай у Дживса про те, як мені довелося виголошувати промову в школі для дівчат. Я неймовірного дурня зробив там з себе.

— І я впевнено очікую, що тридцять першого числа цього місяця ти зробиш з себе не меншого дурня. Ось чому мені потрібен саме ти. З моєї точки зору, якщо на цю подію в будь-якому разі чекає фіаско, буде за краще хоча б добре посміятися. Я із задоволенням подивлюся на те, як ти вручатимеш ті нагороди, Берті. Що ж, більше я тебе не затримуватиму, бо тобі вже час робити зарядку. Чекаю на тебе через день або два.

Сказавши ці безсердечні слова, вона залишила мене на поживу похмурим думкам. Зважаючи на природні наслідки вечірки Понґо, не буде перебільшенням сказати, що після цього приголомшливого удару моя душа страждала.

І коли я досі терзався, двері відчинилися й зайшов Дживс.

— До вас прийшов містер Фінк-Ноттл, сер, — заявив він.

- 5 -

Я багатозначно подивився на нього.

— Дживсе, — сказав я. — Від тебе я такого не очікував. Адже ти добре знаєш, що минулої ночі я ліг спати досить пізно. Ти знаєш, що я лише щойно допив свій чай. Ти не можеш не знати, який ефект справляє сильний голос тітки Делії на чоловіка, в якого болить голова. Але все одно несеш мені Фінк-Ноттлів. Хіба це слушний час для Фінка або для будь-яких інших Ноттлів?

— Але хіба ви не казали мені, сер, що хотіли побачитися з Фінк-Ноттлом, щоб порадити йому в його справах?

Мушу визнати, що його слова відкрили для мене ситуацію з іншого боку. Через стрес та емоції я геть забув про те, що вирішив дбати про інтереси Фінк-Ноттла. Це все міняло. Клієнта проганяти не можна. Адже Шерлок Холмс не відмовляв у побаченні клієнтам лише через те, що минулої ночі він гуляв до ранку на дні народження доктора Ватсона. Можна було бажати, щоб гість обрав для свого візиту більш слушну годину, але якщо він виявився жайворонком, що залишає своє гніздечко на сході сонця, напевно, краще його прийняти.

— Ти маєш рацію, — сказав я. — Гаразд. Заводь його.

— Добре, сер.

— Але перед цим принеси мені порцію свого оживляча.

— Добре, сер.

І ось він повернувся з цим життєвим еліксиром.

Здається, раніше я вже мав нагоду розповідати про це Дживсове зілля та про його вплив на хлопців, чиє життя ранком після вечірки висить на волосині. Який в нього рецепт, я сказати не можу. Дживс каже, що там є якийсь соус, жовток сирого яйця та трохи червоного перцю, але ніщо не переконає мене в тому, що цим усе й обмежується. Але що б там не було змішано, наслідки ковтання цієї речовини дивовижні.

Впродовж, можливо, якоїсь частини секунди не відбувається анічогісінько. Неначе Природа затамувала подих. А потім у вас з’являється враження, ніби пролунала Остання Сурма та з усією суворістю почався Судний День. По всьому тілу спалахує вогонь. Живіт наповнюється розтопленою лавою. Здається, що по всьому світу проноситься сильний вітер, і пацієнт відчуває, що по його потилиці б'є паровий молот. Під час цієї фази у вухах лунає гучний дзвін, очі обертаються, а навколо брів пощипує.

А потім, саме тоді, коли вам здається, що треба зателефонувати своєму адвокатові та запитати, чи все гаразд із вашим заповітом, усе навколо несподівано робиться ясним. Вітер вщухає. Дзвін у вухах припиняється. Цвірінькають птахи. Починає грати духовий оркестр. З-за обрію вигулькує сонце.

А ще секунду по тому ви відчуваєте лише великий спокій.

Зараз, після того, як я допив склянку, здавалося, що навколо мене розпускається нове життя. Дживс хоч і сходить іноді з рейок через питання щодо одягу або через поради щодо кохання, але завжди вміє вдало підібрати слово; якось він сказав про когось, що той підіймався по каменях мертвого себе до вищого світу. Саме так було зараз зі мною. Я відчував, що Бертрам Вустер, який лежав на високих подушках, став кращим, сильнішим, гарнішим Бертрамом.

— Дякую, Дживсе, — сказав я.

— Немає за що, сер.

— Саме це було мені зараз потрібно. Тепер я здатний дати ради нагальним проблемам.

— Я радий це чути, сер.

— Було просто божевіллям не випити цього перед зустріччю з тіткою Делією! Втім, про це вже запізно турбуватися. Розкажи мені про Ґассі. Що йому вдалося на маскараді?

— Він не був на маскараді, сер.

Я суворо подивився на нього.

— Дживсе, — сказав я, — я визнаю, що після твого оживляча я почуваюся значно краще, але не треба випробовувати моє терпіння. Не треба верзти хворому такі нісенітниці. Ми посадили Ґассі в таксі і він поїхав прямісінько до того маскараду. Він мусив туди потрапити.

— Ні, сер. За словами містера Фінк-Ноттла, він сів у таксі, будучи впевненим, що захід, на який він отримав запрошення, відбуватиметься на Площі Саффолк, 17, тим часом як насправді його було запрошено до Тераси Норфолк, 71. Такого роду порушення пам'яті досить звичайні для тих, хто подібно до містера Фінк-Ноттла належить до типу, так би мовити, мрійників.

— Або ж до типу дурників.

— Так, сер.

— Ну?

— Доїхавши до Площі Саффолк, 17, містер Фінк-Ноттл зробив спробу вийняти гроші та сплатити таксистові за проїзд.

— І що йому завадило?

— Те, що в нього не було грошей, сер. Він дізнався, що залишив їх, а з ними й запрошення, на камінній полиці в своїй спальні в будинку свого дядька, де він зупинився. Тому він наказав таксистові чекати, подзвонив у двері, і коли вийшов дворецький, наказав йому заплатити за таксі, додавши, що все гаразд, що він один з гостей, яких запрошено на танці. Тоді дворецький заявив, що про танці в цьому будинку йому нічого не відомо.

— І відмовився платити?

— Так, сер.

— І тоді…

— Містер Фінк-Ноттл велів таксистові відвезти його назад, до будинку дядька.

— І чому це не стало щасливим кінцем? Йому треба було лише зайти, взяти гроші та запрошення, і все було б як треба.

— Мені слід було сказати, сер, що свої ключі від зовнішніх дверей будинку містер Фінк-Ноттл також залишив на камінній полиці у своїй спальні.

— Він міг подзвонити.

— Так він і зробив, сер, дзвонив упродовж приблизно п'ятнадцяти хвилин. А по завершенню цього проміжку часу згадав, що дозволив сторожеві — офіційно цей будинок був зачинений і весь персонал мав вихідний — відвідати свого сина матроса, який зараз у Портсмуті.

— Овва, Дживсе!

— Так, сер.

— А ці мрійники вміють жити!

— Так, сер.

— Що було далі?

— У цей момент містер Фінк-Ноттл, очевидно, збагнув, що його відносини з таксистом стали дещо неоднозначні. Цифри на лічильнику дійшли вже до значної суми, а він не мав можливості сплатити те, що був винний.

— Він міг пояснити.

— Таксистам неможливо щось пояснити, сер. Намагаючись це зробити, він зіткнувся з тим, що роботяга засумнівався в його чесності.