— Я б на його місті дав би драла.
— Саме таке рішення спало на думку й містерові Фінк-Ноттлу. Він швидко чкурнув звідти, а таксист, намагаючись затримати, схопив його за пальто. Містер Фінк-Ноттл ухитрився визволитися з пальта, і маскарадний костюм, що відкрився, дещо шокував таксиста. Містер Фінк-Ноттл повідомив, що почув зойк із присвистом, а коли обернувся, то побачив, що таксист присів біля огорожі, затуливши руками обличчя. Містер Фінк-Ноттл вважає, що той молився. То, безсумнівно, був неосвічений, забобонний чоловік, сер. Можливо, п'яниця.
— Що ж, навіть якщо доти він п'яницею не був, б'юсь об заклад, що незабаром він ним стане. Думаю, він ледве дочекався відкриття пабів.
— Так, цілком можливо, що за таких обставин він міг відчути потребу в тонізуючих засобах, сер.
— І таку саму потребу, як на мене, міг відчути за таких обставин Ґассі. Що він, в дідька, робив після цього? Лондон вночі — та й вдень, взагалі-то, теж — не найкраще місце для чоловіка в червоному трико.
— Не найкраще, сер.
— На нього звертатимуть увагу.
— Так, сер.
— Я так і бачу, як цей бідолаха переховується в темних вулицях, крадеться провулками, залізає в сміттєві баки.
— Наскільки я зрозумів із зауважень містера Фінк-Ноттла, сер, усе було дуже схоже на те, як ви це описали. Врешті-решт, після виснажливої ночі він зміг дістатися до помешкання містера Сіпперлі, де зміг отримати кімнату та можливість переодягнутися вранці.
Насупивши лоба, я зручніше вмостився на подушках. Допомагати старим шкільним друзям дуже добре, але я не міг позбутися відчуття, що підтримуючи йолопа, який вміє потрапляти в халепу так, як це зробив Ґассі, я відкусив більше, ніж міг проковтнути. Мені здалося, що Ґассі була потрібна не стільки порада досвідченого чоловіка, скільки оббита м'яким матеріалом камера в жовтому домі та двоє чоловіків, що наглядатимуть, щоб він не зробив пожежу.
На якусь мить я навіть захотів відмовитися від цієї справи та знову доручити її Дживсові. Але мене зупинила Вустерська гордість. Коли ми, Вустери, беремося до діла, ми так швидко не здаємося. До того ж, після інциденту з білим піджаком будь-що схоже на слабість могло стати фатальним.
— Я сподіваюсь, ти розумієш, Дживсе, що це твоя провина? — сказав я.
Мені було неприємно казати це, але обминути це увагою було неможливо.
— Сер?
— І можеш не казати «Сер?». Ти знаєш, що винний. Якби ти не наполіг на тому, щоб він пішов на ті танці — божевільний проект, як я відразу сказав — цього б не трапилося.
— Так, сер, але я визнаю, що не передбачив…
— Завжди все передбачай, Дживсе, — сказав я злегка суворим голосом. — Інакше не можна. Якби ти хоча б дозволив йому вбратися в костюм П'єро, все могло скінчитися зовсім інакше. Бо костюм П'єро має кишені. Втім, — далі я казав уже добрішим голосом, — забудьмо поки що про це. Якщо тепер ти розумієш, що буває, коли ходиш у червоному трико, то це все не було марним. Кажеш, Ґассі чекає на запрошення?
— Так, сер.
— То давай його сюди, я подивлюся, чим можу йому допомогти.
- 6 -
Зайшов Ґассі, і його вигляд досі мав сліди пережитої пригоди. Обличчя бліде, очі наче аґрус, голова понурена — неначе він крізь пекло пройшов. Я посунувся на подушках трохи вище та пильно подивився на нього. Я бачив, що це був той самий момент, коли треба надати допомогу, і приготувався зайнятися цієї справою.
— Що ж, Ґассі.
— Привіт, Берті.
— Здоров був.
— Здоров був.
Покінчивши з формальностями, я вирішив, що час вже делікатно доторкнутися до минулих проблем.
— Я чув, що тобі було непереливки.
— Так.
— Через Дживса.
— Це не Дживс винен.
— Саме він винен.
— Я не бачу, в чому його вина. Я забув свої гроші та ключ…
— А тепер тобі краще забути й Дживса. Бо тобі буде цікаво почути, Ґассі, — сказав я, вважаючи за краще поставити його до відома про теперішній стан справ одразу, — що він більше не займатиметься твоєю проблемою.
Схоже, він зрозумів це правильно. Щелепа повисла, вуха наче зів'яли. Він і раніше був схожий на дохлу рибу, а тепер став схожий на рибу, яка здохла ще минулого року, яку викинуло на безлюдний берег, і там вона лежала, у повній владі вітру та припливів.
— Що?!
— Так.
— Ти хочеш сказати, що Дживс не…
— Не буде.
— Але ж, дідько…
Я був добрий, але непохитний:
— Без нього тобі буде набагато краще. Невже жахливі події минулої ночі не кажуть тобі, що Дживсеві потрібен відпочинок? У житті навіть найкращих мислителів іноді буває чорна смуга. Саме це й трапилося з Дживсом. Я вже якийсь час бачив наближення цього. Він утратив форму. Йому треба свічки почистити. Не сумніваюся, що для тебе це шок. Ти, напевно, прийшов сьогодні, розраховуючи на його пораду?
— Авжеж.
— З якого приводу?
— Меделін Бассет поїхала гостити в когось за містом, і я хочу знати його думку, що мені тепер робити.
— Що ж, як я вже сказав, Дживс цим вже не займається.
— Але ж, Берті…
— Дживс, — сказав я з переконливою суворістю, — більше цим не займається. Тепер цю справу беру я.
— Але що в біса можеш зробити ти?!
Я стримав своє обурення. Ми, Вустери, неупереджені. До чоловіків, які всю ніч розгулювали по Лондону в червоному трико, ми ставимося терпляче.
— Це ми ще побачимо, — тихо сказав я. — Сідай, поговорімо. Як на мене, справа здається досить простою. Ти кажеш, що дівчина поїхала до друзів за місто. Здається очевидним, що ти теж маєш поїхати туди та витися навколо неї, наче муха. Елементарно.
— Але я не можу поїхати до абсолютно незнайомих людей.
— Ти їх не знаєш?
— Авжеж, не знаю. Я нікого не знаю.
Я прикусив губи. Ця обставина дещо ускладнювала справу.
— Усе, що я знаю — їхнє прізвище Треверс, а живуть вони в Брінклі Корт у Вустерширі.
Я розслабив губи.
— Ґассі, — сказав я з батьківською посмішкою, — коли твоїми справами зацікавився Бертрам Вустер, тобі посміхнулася фортуна. Як я сказав тобі відразу, я все можу виправити. Сьогодні в другій половині дня ти поїдеш у Брінклі Корт як почесний гість.
Він тремтів як осикове листя. Напевно, це дуже захопливий досвід — вперше бачити, як ситуацією оволодіваю я.
— Берті, ти хочеш сказати, що знаєш цих Треверсів?
— Це моя тітка Делія.
— О боже!
— От бачиш, — зауважив, — як тобі пощастило, що тобі допомагаю я. Ти звернувся до Дживса, і що він зробив? Вдягнув тебе в червоне трико, начепив огидну бороду та відправив на маскарад. Результат — занепад духу та жодного прогресу. І тоді до діла берусь я, я ставлю його на потрібні рейки. Чи міг Дживс зробити так, щоб ти потрапив у Брінклі Корт? Жодного шансу. Тітка Делія — не його тітка. Це я між іншим зауважую.
— Боже мій, Берті, я не знаю, як тобі віддячити.
— Мій любий друже!
— Але ж це не все!
— Що ще?
— Що мені робити, коли я туди приїду?
— Якби ти знав Брінклі Корт, ти б не ставив такі питання. У тому романтичному оточенні ти не зможеш зазнати поразки. Великі коханці впродовж віків робили пропозиції саме в Брінклі. Цей будинок має особливу атмосферу. Ти гулятимеш з тією дівчиною тінистими доріжками. Ти сидітимеш із нею на тінистих газонах. Ти плаватимеш із нею в човні. І поступово твої емоції зростуть до такої сили, що…
— Боже! Напевно, ти маєш рацію.
— Авжеж, я маю рацію. Я в Брінклі тричі заручався. До весілля жодного разу не дійшло, але факт залишається фактом. А їхав я туди навіть не думаючи про кохання. Я не мав жодного наміру робити комусь пропозицію. Але варто було мені з'явитися на цій романтичній землі, як мене починало вабити до найближчої дівчини, і я клав свою душу до її ніг. Така вже там атмосфера.
— Здається, я тебе розумію. Це саме те, що мені потрібно: розпалити почуття. А в Лондоні — будь він неладний — завжди таке сум'яття, що на це немає жодного шансу.