За А. Вайсгауптом загал людей (навiть i освiчених) є такий дурний, що не може зрозумiти, де його власне щастя. Тим-то про остаточну мету спартакiвцiв — свiтову наддержаву — їм не треба казати. Цю велику мету можуть знати лише кiлька найвищих спартакiвських провiдникiв. Серед загалу ж спартакiвцiв i не спартакiвцiв треба голосити спартакiвськi iдеї пiд личиною християнської любовi до покривджених, справедливостi, добробуту всiх людей, потреби суспiльного та господарчого поступу. Серед записаних обов’язкiв спартакiвця читаємо, що спартакiвець має шанувати державу, вiру, мораль. Але вся дiяльнiсть спартакiвцiв була нищенням держави, вiри i моралi. А. Вайсгаупт так само писав, що спартакiвцi осягнуть свою мету мирним способом, не проллявши й краплинки людської кровi. А за французької революцiї 1793 року вони пролили її цiле море. Вiн писав: «Людина сама має привернути загублений рай на землi. Таємниця цiєї мудростi лежить у самiй природi. Прийде час, коли не iснуватимуть окремi народи, а буде одна на весь свiт людська родина розумних iстот. Людський розум буде найвищим законом».
А. Вайсгаупт добре знав лад та дiяльнiсть стародавнiх i сучасних таємних товариств. Вiн належав також до масонської ложi в Мюнхенi.
До спартакiвцiв належали i дуже високопоставленi особи, як, наприклад, понад 30 французьких князiв на чолi з Фiлiппом Орлеанським, барон А. Клуц, Г. Мiрабо, жидiвськi банкiри М. Мендельсон, Веселi, Iтцiґ, Фредландер, Меєр тощо.
А. Вайсгаупт писав: «Найдивнiшим є те, що священики та богослови, якi належать до нашого товариства, вiрять, що наша вiра є справжньою християнською. О, люди! I в чому не можна вас переконати? Через нашi впливи у високих колах ми викинули єзуїтiв з професорських кафедр. Всi професори у вiйськовiй школi належать до нашого товариства, багато спартакiвцiв є серед священикiв, урядовцiв, учителiв, тепер нiмецьке шкiльництво є пiд нашим великим впливом, бо управителi шкiл є таємними спартакiвцями. Добродiйнi установи також у наших руках. Сила нашого товариства в тому, що ми знаємо, пiд якою личиною (назвою) виступати та яким гаслом закривати справжню нашу мету». Вiн писав це у XVIII ст. Чи ж не таке саме тепер у XX ст. в Америцi та в Європi?
А. Вайсгаупт писав до провiдникiв спартакiвцiв, щоб вони притягали до спартакiвського товариства людей високопоставлених i насамперед молодих, високоосвiчених.[13]
Вiн писав їм: «Чи ви досить знаєте, що то є керувати взагалi, а таємним товариством i поготiв? Керувати не лише бiльш-менш поважними людьми, але й найвище поставленими всiх народiв i всiх вiр. Керувати не фiзичною силою (державною владою), а з’єднати їх нерозривно iдеологiчно, духовно. Йдеться про людей, розкинутих по всьому свiтi».
Серед спартакiвцiв було чимало всiлякого роду пройдисвiтiв, неморальних, розпусникiв, пристосуванцiв тощо. Але було також чимало i людей чесних, моральних, iдеалiстiв, мрiйникiв, реформаторiв. А. Вайсгаупт тримав їх усiх укупi подiлом на ступенi, де нижчi члени не знали остаточної мети спартакiвського товариства, навiть не знали дiйсних прiзвищ своїх зверхникiв. А. Вайсгаупт використав знання та досвiд усiх попереднiх таємних товариств i з того всього зробив своє товариство (орден) дуже сильною полiтичною машиною. Вiд «Таємних убивць» вiн перейняв їхнi способи залякування, терору, вiд масонiв — їхнiй органiзацiйний устрiй та таємнiсть, вiд Н. Макiавеллi — його фiлософiю полiтичної моралi.
Баварський уряд закрив 1786 року спартакiвське товариство. У провiдникiв Цваха та Басуса уряд знайшов таємнi листи i документи спартакiвцiв i оприлюднив їх. Нiякого розголосу не було.
По закриттi товариства спартакiвцiв у Нiмеччинi спартакiвцi перенесли свою дiяльнiсть до французьких масонських лож. Пiзнiше вони вiдродили своє товариство в Нiмеччинi пiд назвою «Нiмецький союз» (унiя), в Iталiї — пiд назвою Haute Vente Romaine. В Iталiї був їхнiй осередок вiд 1814 до 1848 року. У Францiї вони мали своє товариство пiд назвою «Якобiнська громада», притягнувши до неї багато високопоставлених осiб.
Спартакiвцi iснували таємно i в XIX ст. Начальник нiмецької державної варти звiтував ще 1813 року про їхню дiяльнiсть. В європейських подiях 1848 року бачимо поруч шляхетних iдей визволення із гноблення також iдеї і тактику спартакiвцiв. Пiзнiше таємнi товариства наслiдували спартакiвцiв.
Пiсля того, як уряд закрив товариство спартакiвцiв у Баварiї, багато спартакiвцiв на чолi зі самим Спартаком (А. Вайсгауптом) вступило до французьких масонських лож i там розвинуло дуже велику дiяльнiсть. Вони скоро захопили у свої руки фактичний провiд французького масонства. Заслiплення та дурман французiв були такi великi, що багато з найвищої аристократiї стали слугами спартакiвцiв. Так спартакiвцi заклали i керували Громадою якобiнцiв. Проте, були люди, якi бачили справжню мету спартакiвцiв (отже, i опанованих ними масонських лож) i попереджували про цю небезпеку державу i Церкву. Так, наприклад, кардинал Капрара попереджував 1787 року Папу Римського. Марiз Люше випустив книжку, в якiй писав: «Обдуренi люди, зрозумiйте, що iснує змова зла проти добра, брехнi проти правди, деспотiї проти волi, невiгластва проти освiти. Метою тої змови є панувати у свiтi. Таке видається неможливим, неймовiрним, але фактично це є цiлковито можлива загроза величезного нещастя, якого не знав ще свiт». Вiн писав це 1789 року, отже, перед самою революцiєю.
Провiдний масон граф Г. Мiрабо був i провiдним спартакiвцем. У своїй «Iсторiї Пруської монархiї» вiн пише, що метою спартакiвцiв було знести крiпацтво, панщину, скасувати всi пiльги аристократiї, зменшити податки, запровадити волю слова, вiри, згромадження, закрити ремiсничi цехи та промисловi об’єднання, вiдмiнити мито. Баварськi спартакiвцi виробили програму реформ, дуже подiбних до того, що ухвалили пiзніше (1789 року) Установчi Збори Францiї. На перший погляд мета справедлива. Але чому вимагали закрити цехи та промисловi об’єднання i знести мито? — Треба пам’ятати, що фактичний провiдник німецьких масонiв король Фрiдрiх Великий не цурався жодного способу ослабити французьку державу i розв’язати французько-австрiйський вiйськовий союз.
Та вимога цих справедливих реформ, як їх подав Г. Мiрабо, була лише личиною, за якою ховалася справжня мета спартакiвцiв — захопити владу, щоб знищити капiталiстичний лад i запровадити анархiчний, бездержавний, безстановий, без права особистої власностi, безбожницький, безкультурний, дикунський лад, де богом була би природа. Тож цiлком правдиво соцiалiст i масон XIX ст. Луї Бланк назвав А. Вайсгаупта одним із найбiльших змовникiв.
Той же Г. Мiрабо писав довiрочно провiдним спартакiвцям таке: «Ми мусимо завалити весь лад, уневажнити всi закони, знищити всю владу, створити безлад. На початку ми мусимо дати людям волю, потурати їхнiй заздростi та писi, пiдтримувати їхнi марнi надiї, обiцяти їм щастя, коли ми запровадимо новий лад. Але ми мусимо обережно вiдхиляти їхнi примхи, їхнє бажання жити так, як вони хочуть. Загал бо не може бути законодавцем, бо ж вiн керується не розумом, але почуттям, i не має належного знання. Проте, загал є тим важелем, яким законодавцi можуть керувати свiтом за своєю потребою та в своїх iнтересах. Отже, ми примушенi вживати той важiль, щоб пiднести ненависть загалу до всього, що ми хочемо знищити, щоби посiяти серед загалу привабливi йому омани. Також ми мусимо пiдкупити всiх продажних письменникiв, щоб вони прославляли, хвалили нашi накази i ганили наших противникiв та ворогiв. Священики мають великий вплив на загал, тому їхнiй вплив знищити, малюючи їх як брехунiв, ошуканцiв, галапасiв, малюючи набоженство як дикунський забобон. Мусимо вигубити священикiв, ченцiв, роздмухуючи ненависть до них, перебiльшуючи їхнiй добробут, ненажерливiсть, розпусту, брехливiсть, безбожництво. Мусимо стягнути наспiд аристократiю та шляхту. Мусимо проголосити засаду рівноправностi всiх станiв, хоч однаковостi нiколи не iснувало i не може iснувати нiде i нi в чiм у свiтi. Ми проголошуємо її, бо вона приваблює людей до нас. Упертих наших противникiв ми мусимо всiх вигубити, їхнi маєтки вiдiбрати чи спалити, щоб налякати інших. Якщо ми не зможемо цiлковито знищити старий свiтогляд, старi забобони, то зможемо дуже захитати вiру в них. Зi своєї природи загал є дуже жорстокий i нетямущий. Вiн бачить лише все зле i не добачає нiчого доброго. Понад усе мусимо не допустити до будь-якої самоуправи мiст та земель. Мусимо обiцяти загаловi велику знижку податкiв, великий добробут усiх працюючих, справедливiсть, рiвноправнiсть. Хоч якi би й не були химернi, фантастичнi нашi обiцянки, загал їм повiрить, бо вiн завжди легковiрний на те, чого бажає. А повiривши, буде чекати дуже довго. Заради перемоги революцiї всiлякi способи, всi жертви, страждання, кров, нищення — все виправдане. Н. Макiавеллi правду каже, що «мета виправдує засоби». К. Маркс цей лист напевно читав.