Щоби захопити свiтову владу, банкiри вживають трьох способiв: 1) ослаблюють державну владу мiжпартiйною i становою боротьбою; 2) нищать релiгiю парафiян (насамперед християнство), розкладаючи морально священикiв i людей; 3) настановлюють на провiднi становища своїх пахолкiв у всiх секторах життя: полiтичному, науковому, культурному, лiтературному, мистецькому, економiчному, в школах, часописах, видавництвах, радiо. Нiмецький банкiр жид Уолтер Ратенау казав: «Лише 300 жидiв, якi знають один одного, керують долею Європи й Америки. Вони мають силу скинути будь-який уряд в Європi й Америцi. Вони мають величезнi засоби i способи накинути свою волю кожному урядовi. Вони самi призначають своїх наступникiв».
Той У. Ратенау сам очолював найбiльший у свiтi завод електричних машин та приладiв. Другий жид Альберт Балiн очолював двi найбiльшi у свiтi пароплавнi лiнiї: Гамбург — американську та Пiвнiчно-нiмецьку. Третiй, М. Варбурґ, був одним із найбiльших свiтових банкiрiв. Взагалi європейськi жиди були 1939 року власниками 75 % всiх банкiв, всiх найбiльших торговельних пiдприємств, найбiльших часописiв та видавництв, театрiв, кiно, служби iнформацiї. Це саме i в США.
Московський письменник Ф. Достоєвський писав 100 рокiв тому: «Тепер панують в Європi жиди та їхнi банки. Панують у царинi освiти, культури i в соцiалiзмi. В соцiалiзмi насамперед i найбiльше. З допомогою безбожницького соцiалiзму жиди вирвуть християнство з корнем i знищать християнську культуру. I коли не буде вже нiчого крiм анархiї, жиди стануть володарями. Поширюючи соцiалiзм серед iнших народiв, жиди лишаються самi нацiоналiстами. I коли європейцi втратять все своє майно, лишаться лише жидiвськi банки».[28]
Голова британського уряду жид Б. Дiзраелi (лорд Бiконсфiльд) писав чотири роки перед революцiєю 1848 року таке: «Велика революцiя назрiває у Нiмеччинi. Про неї мало знають в Англiї. Цiєю революцiєю керують жиди, що захопили всi унiверситетськi кафедри в Нiмеччинi. Тепер свiтовою полiтикою керують не офiцiйнi керiвники, але незнанi, схованi за лаштунками iсторичного кону».
Вiсiм рокiв по тiй революцiї вiн писав: «Вплив жидiв виявляється в останньому вибусi нищівних сил Європи. Ця революцiя вибухла проти традицiй, аристократiї, релiгiї й особистої власностi. Нищення вiри, побожностi, права особистої власностi — все це очолюють жиди. Вони, що походять з Богом вибраного народу, спiвпрацюють з безбожниками. Вони, найспритнiшi збирачi особистого багатства, об’єднуються з ворогами особистої власностi. Цей, вибраний Богом, вищий народ стискує руку голотi, шумовинню. I все це робиться тому, що цi жиди хочуть знищити християнство».
Другий жид пише 1945 року те саме про таємний жидiвський згурт XX ст. «Сангедрiн».
Датський посол у Петербурзi М. Удендик послав 6.09.1918 р. англiйському урядовi довгий звiт про стан у московськiй iмперiї. В ньому вiн писав: «Небезпека є тепер така велика, що вважаю своїм обов’язком звернути увагу всiх європейських урядiв на той факт, що коли не покладеться тепер негайно край бiльшовизмовi, то свiтова культура опиниться в дуже великiй небезпецi. I це твердження не є перебiльшенням, а вже факт. Якщо не знищимо бiльшовизм у самому зародку, то вiн пошириться — в тiй чи iншiй формi — по всiй Європi i по всьому свiту, бо ним керує свiтове жидiвство».
Сам В. Ленiн визнав велику участь жидiв у революцiї. Вiн писав: «На майбутнього iсторика бiльшовицької революцiї припадає завдання належно оцiнити роль жидiв у жовтневiй революцiї. Дуже ймовiрно, що ми, бiльшовики, не змогли би перемогти без тої допомоги, яку дали нам жиди. Вони дуже допомогли нам скласти i змiцнити нашу комунiстичну владу тодi, коли багато московських iнтелiгентiв (а понадто урядовцiв та офiцерiв) саботували, бойкотували нашу бiльшовицьку владу. Дуже багато жидiвських iнтелiгентiв стали вiрними урядовцями i керiвниками бiльшовицького уряду».
Англiйський журналiст Роберт Вiльтон жив 15 рокiв у Московщинi перед 1917 роком i два роки по 1917 роцi. Вiн знав дуже добре московську мову, був наочним свiдком революцiї 1917 року. Повернувшись 1920 року до Англiї, вiн написав книжку про те, що бачив i знав пiд час революцiйних подiй. Вiн пише, що 1918 року Центральний Комiтет бiльшовицької партiї складався з 62 членiв. З них було 5 москвинiв, 1 українець, блатишiв, 2 нiмцi, 1 чех, 2 вiрмени, 3 грузини, 1 караїм i 41 жид. ЧЕКа складалася з 36 членiв. З них було: 1 нiмець, 1 поляк, 1 вiрменин, 2 москвини, 8 латишiв i 23 жиди. Бiльшовицький уряд складався з 22 мiнiстрiв (називалися тодi комiсарами). З них було: 3 москвини (В. Ленiн,[29] А. Луначарський, Г. Чичерiн), 1 українець (Н. Криленко), 1 грузин (Й. Сталiн), 1 вiрменин (В. Мiкоян) i 16 жидiв (Д. Ларiн, Л. Троцький, А. Шлiхтер, Д. Шмiдт, Г. Зiнов’єв, В. Володарський, М. Урицький та iншi). З 556 найвищих урядовцiв було 15 москвинiв, 2 українці, 11 вiрмен, 35 латишiв, 15 нiмцiв, 7 мадяр, 10 грузинiв, 3 поляки, 3 фiни, 1 чех, 1 караїм i 457 жидiв.
ЦК КП складався 1935 року з 59 членiв. З них було 3 не жиди, але мали жiнок жидiвок (Й. Сталiн, С. Лобов, В. Осинський), а решта 56 — жиди (В. Балицький, К. Бауман, I. Варейкiс, Ю. Гамарник, I. Зеленський, I. Кабаков, Л. Каганович, В. Хорiн, М. Литвинов, I. Любимов, М. Каганович, Д. Мануїльський, I. Носов, Ю. П’ятаков, I. П’ятницький, М. Разумов, М. Рухимович, К. Риндiн, М. Хутаєвич, М. Чудов, А. Шверник, Р. Ейхе, Ґ. Ягода, I. Якiр, I. Яковлев, Ф. Ґрядинський, Ґ. Камiнський, I. Уншлiхт, А. Булiн, М. Калманович, Д. Бейка, М. Зiфрiнович, А. Трачер, Л. Бiтнер, Г. Канер, Л. Крiхман, А. Лепа, С. Лозовський, Б. Познер, Т. Дерибас, К. Стриєвський, Н. Попов, С. Шварц, Е. Вегер, I. Мехлiс, А. Угаров, Г. Благонравов, А. Розенгольц, А. Серебровський, А. Стейгарт, I. Павлуновський, Г. Сокольников, С. Бройдо, В. Полонський, Г. Вейнберг.
Жиди в урядi СРСР: М. Ахлiс, В. Балицький, В. Володарський (Гольдштейн), Я. Гамарник, А. Гершунi, М. Горовiц, Д. Заславський, Г. Зiнов’єв, А. Йоффе, Л. Каганович, М. Каганович, Й. Каганович, Р. Каганович, С. Каганович, (всi брати Сталiнової жiнки), С. Каменєв, М. Литвинов, Д. Мануїльський, Ю. Перец, Л. П’ятаков, К. Радек, Я. Свердлов, Л. Троцький, I. Еренбурґ, Г. Ягода та багато iнших.
Зверхником ЧЕКа, НКВД була президiя в складi: 2 москвини (К. Ворошилов i М. Калiнiн) i 4 жиди (М. Каганович, Г. Ягода, I. Мехлiс, М. Френкель). Начальниками окремих вiддiлiв НКВД були: 3 москвини (Й. Агранов, А. Шанiн, Л. Бєльський), 1 поляк (В. Добродзiнський), 1 нiмець (С. Шiрвiндт) i 5 жидiв (М. Гай, А. Трилiсер, А. Слуцький, К. Паулер, Й. Йоффе). Керiвниками будiвництва каналу Волга-Москва були чекiсти: 1 москвин (Н. Лускiн) i 4 жиди (Берман, Коган, Серензон, Перлiн).
Диктатором УРСР був Л. Каганович. Фактично головою уряду — жид I. Шелехес, Наркомом земельних справ — жид А. Шлiхтер, Мiнiстром скарбу — жид Я. Рехiс, Мiнiстром здоров’я — жид Л. Кантарович. Начальником ЧЕКа (в УРСР) був жид В. Балицький. Його заступниками — жиди Карлсон та Кацнельсон. В Українi чекiстами були жиди М. Лацiс, Ф. Кон, С. Фукс, Португаїс, Фельдман, Елянгрiн, Грiнштейн, А. Кочi, Бела Кун, Сайкiнг, Дова, Л. Коган, Серензон, Марголiн. Це лише найвищi. Менших було кiлька тисяч.
Першим президентом СРСР був жид Я. Свердлов (Моiсейович). Першим головнокомандувачем армiї СРСР був жид Л. Троцький (Бронштейн). Першим президентом III Iнтернацiоналу був жид Г. Зiнов’єв (Афельбаум).
Уповноваженими Московського Червоного Хреста були: М. Радек (Сабельсон) у Берлiнi, А. Берман у Вiднi, М. Коцман у Варшавi, Л. Гiльберт у Бухарестi, Д. Баум у Копенгагенi, Я. Свердлов у Москвi (голова).