У базах Ґуд i Джонсон кiлькасот воякiв зробили 20.03.1969 р. заколот, вiдмовившись їхати на вiйну до В’єтнаму.
А в радарних установках у Фортi Монмаунтс голова Сенатської слiдчої комiсiї Дж. Маккартi знайшов 50 комунiстiв та їхнiх прихильникiв, запiдозрених у шпигунствi. Уряд вигнав їх зi служби в тiй установцi, i вони звернулися до Найвищого Суду зi скаргою на уряд. Найвищий Суд ухвалив, що уряд вигнав їх незаконно, тому мусить прийняти їх назад i заплатити вiдшкодування за втрачений час. Всi одержали вiдшкодування. Деякi одержали по 100.000 доларiв.
Вiйськовий Мiнiстр В. Брокер свiдчив 1956 року Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що спiлка телеграфiстiв США переповнена комунiстами. Тi телеграфiсти-комунiсти передавали московським шпигунам копiї таємних телеграм вiйськового Мiнiстерства, вiйськової авiацiї, вiйськових баз, Бiлого Дому, уряду. Тi комунiсти обслуговували 75 лiнiй телеграфу, телефону, радiо. Той союз настiльки пересякнутий i опанований комунiстами, що Союз Робiтничих Профспiлок США викинув його 1950 року зi Союзу Союзiв. Покликанi Сенатською слiдчою комiсiєю на слухання, голова i п’ять членiв Головної Управи Союзу телеграфiстiв не хотiли вiдповiсти Комiсiї, чи вони комунiсти, чи нi.
Служба безпеки США подає, що в країнi дiють 30 московських шпигунських мереж. З них виявили лише три.
КП США зобов’язує своїх членiв допомагати кожному комунiстовi пролазити на державну службу США. Коли ж нема комунiста з вiдповiдним знанням на вiдповiдну посаду, то треба дбати щоби ту посаду одержав комунiзуючий лiберал, аби не патрiот.
Пiдготовка до вiйни i сама вiйна вимагали тисячі нових урядовцiв. Ця вимога дала Московщинi i мафiї золоту нагоду напхати до уряду багато комунiстiв-шпигунiв. Кожний з них допомагав iншим комунiстам одержати якусь впливову посаду в урядi США. Так, наприклад, В. Улмен допомiг Н. Сiлвермайстеровi, Н. Сiлвермайстер допомiг В. Перловi, Г. Маґдоф — I. Каплановi, I. Каплан — Е. Фiцджералдовi, Л. Кюрi — М. Ґрiнберґовi, Ф. Ко — Г. Ґлейзеровi, Г. Шiмел — Ч. Крамаровi, Ч. Крамар — Ч. Флетовi, М. Гелперiн — Г. Тенеєвi i т. п. Все це — московськi шпигуни i мафiознi вiдпоручники.
Як високо залiзли комунiсти в США, свiдчить неймовiрний факт, що президент Л. Джонсон призначив таємного комунiста Нормана Редлiча членом Слiдчої Комiсiї, що розслiдувала вбивство президента Дж. Кеннедi, а головою тої комiсiї призначив цiлком вiдкритого комунолюба, голову Верховного Суду Й. Уорена, який завжди ставав у судi на захист комунiстiв. I цi два позамiтали всi слiди по справжнiх убивцях.
Унiверситети США запрошують не лише таємних комунiстiв, але й вiдкритих, на виклади студентам. Наприклад, запрошували голову КП США Ґ. Холла, i вiн виголосив 1967–68 рр. понад сто лекцiй. Iншi знанi комунiстичнi провiдники виголосили в унiверситетах понад 50 лекцiй. Той же голова КП США промовляв 1968 року на радiо i телебаченнi до 50 мiльйонiв слухачiв. Тож не дивно, що редактори студентського журналу «Дейлi Кардiнак» Вiсконсiнського унiверситету всi були комунiстами. А студентське «Товариство демократичного суспiльства» у своїх виданнях цiлком вiдкрито закликає до безладу, хаосу, залякування, нападiв, пiдпалу тощо i пише, що метою їхнього Товариства є запровадити комунiзм у всьому свiтi.
У мiстi Мiлвакi iснує комунiстична школа «Комонвелз Коледж». Вона виховує комунiстiв, революцiонерiв, безбожникiв. Навчає руйнувати капiталiстичний лад всiлякими способами та нищити християнство. У тiй «школi» панує нiчим не стримана статева розпуста, пиятика i наркоманiя.
Як пiдсумок може бути той факт, що перед 1939 роком у всьому свiтi було 4 мiльйони членiв комунiстичних партiй, а в 1957 роцi їх було вже 33 мiльйони, тобто збiльшилося на 800 % за 12 рокiв. Тепер їх ще бiльше.[38]
Шоста колона
В. Ленiн давно сказав: «Капiталiсти самi зроблять собi труну i нам дадуть, щоб ми їх поховали. Ще й цвяхiв додадуть, щоб ми їхнi труни забили».
Що таке шоста колона? З яких людей вона складається? Яка її роль в iсторiї? — Найпростiше вiдповiсти не це можна прикладами.
Президент США Ф. Рузвельт був американським патрiотом i демократом. А за всю iсторiю нiхто у свiтi не допомiг запеклому вороговi США Московщинi змiцнювати її iмперiю так багато, як змiцнив власне Ф. Рузвельт. Тепер i школяр бачить згубнi задля США наслiдки Рузвельтової полiтики щодо Московщини.
Президент США Г. Трумен, щоправда, не був великим державним мужем, а був звичайним урядовцем. Проте, навiть i звичайний урядовець бачив, як мафiя в Мiнiстерствi закордонних справ США допомагала китайським комунiстам захоплювати державну владу в Китаї. Г. Трумен допомiг комунiстам в Азiї стiльки, нiби вiн сам був запеклим комунiстом. А вiн комунiстом не був. Був американським патрiотом i демократом.
Президент США Д. Ейзенхауер, хоч i був невiгласом у свiтовiй полiтицi, проте вiн був добрим генералом. Вiн знав вагу своєї i ворожої розвiдки за вiйни i мирного часу. Отже, вiн мав би зрозумiти вiйськову, отже, i полiтичну вагу московської п’ятої й шостої колон у США, американської, протимосковської п’ятої колони в СРСР i поза СРСР, на емiграцiї. А вiн не лише не пiдтримав жодної протимосковської колони в СРСР i на еміграцiї, але навiть не нищив московської п’ятої колони в США, не поборював і шостої колони в США. Щогiрше! Навiть допомагав їм, байдуже, що несвiдомо. Наприклад, допомагав московським емiгрантам, якi вдавали нiби вони вороги «бiльшовикiв». Вiн не лише нiчим не допомiг мадярським повстанцям 1956 року, але не залишив iсторiї навiть хоч би паперового обурення.
Всi отi великi, середнi i меншi рузвельти, трумени, раскi, кеннедi, ачесони, червонi єпископи, мiльйонери iтони, президенти бенешi тощо не були анi комунiстами, анi московськими патрiотами. Але нiхто iнший, лише вони розбудували теперiшню технiчну i вiйськову силу московської iмперiї СРСР. I про це не ми кажемо — самi ж американцi і англiйцi. Та киньмо оком на нашу українську iсторiю.
Нашi власнi великi, середнi, меншi брюховецькi, тетерi, самойловичi, кочубеї, розумовськi, прокоповичi, безбородьки, гоголi, драгоманови, винниченки, скоропадськi, любченки, скрипники, кириченки, тичини, сосюри, шаповали, шелести, кордюки, майстренки тощо — чи ж вони не любили Україну? — Безперечно, що любили. Чи може вони любили Московщину бiльше, як Україну? — Нi. Чимало з них гидилися Московщиною.
А незаперечним iсторичним фактом є, що без цих шестиколонникiв нiколи не змогла би Московщина подолати Україну.
Всi московськi уряди, вiд Iванiв до Нiкiт разом, дуже щедро нагороджували донощикiв. I кожний москвин — всiх суспiльних станiв i всiх полiтичних барв — вважає своїм святим обов’язком видавати владi ворога Московщини. Навiть у в’язницях, у смертельних сибiрських таборах в’язнi-москвини охоче, без примусу доносили владi на ворогiв «савєтской властi», тої самої, що їх посадила за ґрати. Ось чому нiколи не було в Московщинi нiчиїх п’ятих колон. Московськi т. зв. «революцiонери», хоч i вбивали своїх царiв, проте не були анi п’яти-, анi шестиколонниками якоїсь ворожої Московщинi держави. Всi московськi т. зв. «революцiонери, соцiалiсти, iнтернацiоналiсти», всi вони — без єдиного винятку — були перш за все i понад усе — московськими патрiотами, навiть шовiнiстами. «Єдiная, нєдєлiмая матушка Расєя» (тобто iмперiя) була, є i буде кожному москвиновi найсвятiшою, безперечною доґмою. Теоретична балаканина В. Ленiна чи О. Ґерцена про право кожного народу московської iмперiї на незалежну державу — була звичайно московською облудою, пiдступом, щоби втримати «єдiную, нєдєлiмую» вiд розпаду. Нiхто iнший, лише автор виразу «Россия — тюрьма народов» В. Ленiн показав 1917 року наочно легковiрним хохлам, як цей вираз розумiють московськi «iнтернацiоналiсти» на чолi з тим же В. Ленiним.