У країнi, де люди вiддавна мають демократичний лад i врядування, де цiнять їх дорожче за своє життя, де демократизм та самоуправа мають дуже старi, глибокi коренi i стали священною традицiєю всього народу, в таких країнах не сила жодному деспотовi, отже, i соцiалiстичному, захопити державну владу примусом, зброєю, хiба лише єдиним способом — обдуривши людей.
Навчений шестиразовою поразкою соцiалiстичний кандидат на президента США фабiанець Норман Томас примушений був визнати, що «Янкі нiколи не приймуть соцiалiзм свiдомо, охоче. Але пiд назвою лiбералiзму вони приймуть кожен пункт соцiалiстичної програми. І одного дня США стануть соціалістичною державою, не знаючи, яким чином таке сталося».
Давня Україна у всiй своїй кiлькатисячорiчнiй iсторiї нiколи не мала своїх деспотiв (чужi були) i нiколи не мала своїх рабiв (були чужi бранцi). Щоправда, по нашiй катастрофi пiд Полтавою 1709 року Московщина хитрощами (руками хохлацьких яничарiв) накинула українському народовi невiльництво. Але воно не було повним рабством. I по 1917 роцi Московщина руками наших яничарiв-соцiалiстiв накинула нове невiльництво, обдуривши (устами яничарiв-драгоманiвцiв) наше селянство, обiцяючи: «Вся земля селянам у їхню власнiсть». Але селянство, побачивши, що його обдурено, вхопилося за зброю, у 1919–1923 роках вся Україна горiла у вогнi селянських повстань. I ця вiйна України з Московщиною тягнеться без перерви аж до сьогоднi. Iсторiя записала золотими буквами iмена тисяч полеглих у тiй вiйнi українських героїв, хоч не записала мiльйонiв таких i бiльших, бо їхнi iмена лише Бог знає.
На цих прикладах давньої, демократичної i волелюбної України (щонайменше 3.000 рокiв вiку) бачимо: як багато важать в iсторiї нацiональнi традицiї.
США ще дуже, дуже молодi. Але їх заснували i ними керували аж до XX ст. англiйцi. А Англiя мала найдавнiший у Європi парламент ще з XIII ст.[42] та славну волелюбну Хартiю Вольностей (Маґна Чарта) 1215 року.
Своє горде «Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом» англосакськi переселенцi привезли i до Америки. Вони створили у Пiвнiчнiй Америцi найдемократичнiшу у свiтi державу з найширшим i найглибшим самоуправлiнням, з найбiльшими вольностями i правами людини та громади. I ця держава вiльних людей лише за 400 рокiв розвинулася на найбагатшу, найвiльнiшу у свiтi. Найбагатшу не мiльйонерами, але своїм найзаможнiшим селянством i робiтництвом.
США своїм багатством i можливостями розбагатiти притягнули до себе мiльйони нових переселенцiв, найбiльше з Європи i найбiльше у XX ст. Пропорцiйно до всього свого народу приїхало найбiльше жидiв.[43] А понадто багато жидiв приїхало за вiйни i по вiйнi 1939–45 рр. Тодi з усiх нових переселенцiв половина були жиди.
Не англо-саксонськi переселенцi у США не мали тих волелюбних традицiй, що їх мали англосакси. До XX ст. провiд усiм життям, надто полiтичним був у руках англосаксiв, якi твердо трималися свого традицiйного «Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом». Вони дуже дбали, щоби держава не порушувала права i свободи громадянина i самоуправлiння громади.
У XX ст., зокрема по останнiй свiтовiй вiйнi, до влади i до впливу полiтичного, господарчого та культурного почали приходити дiти не англосаксонських переселенцiв. Сучасна психологiя вчить, що дiти успадковують вiд своїх батькiв, дiдiв, прадiдiв не лише фiзичнi властивостi, але також i духовнi. Тож дiти неволелюбних не англосаксiв, хоч i народженi в США, хоч i вихованi волелюбними школами США, проте мають нахил до деспотiї i рабства, успадкований вiд їхнiх батькiв. А деспотiя та рабство є основою основ соцiалiзму. Тим-то соцiалiзмом (марксовим i фабiанським) в США захопилися передусiм не англосакси, насамперед дуже багато жидiв. Це доводить i статистика. Серед п’яти- i шестиколонникiв (комунiстiв i соцiалiстiв) у США англосаксiв є не бiльше, як один вiдсоток. Який вiдсоток жидiв — ми згадували у попереднiх роздiлах.
Серед шестиколонникiв є дуже багато таких, якi визнають себе соцiалiстами, а називаються «лiбералами». А серед тих «лiбералiв» є дуже багато справжнiх соцiалiстiв, якi прикривають свiй соцiалiзм личиною лiбералiзму.
Голова III Iнтернацiоналу К. Дiмiтрiєв казав: «Задля нашої справи один приятель чи письменник вартує бiльше, нiж 10 комунiстiв.» Не комунiст, професор чи письменник у позакомунiстичному свiтi вартує задля комунiзму бiльше, як 1.000 членiв комунiстичної партiї.
Керiвник Служби безпеки Е. Гувер казав: «Небезпека нашiй державностi вiд комунiстiв у США i поза США є далеко менша, нiж вiд лiбералiв, якi допомагають (байдуже свiдомо чи нi) комунiстам. Цього не розумiли президенти Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Р. Нiксон. Не розумiли й їхнi Мiнiстри закордонних справ.
У часописi «Нью-Йорк Таймс» 22.02.1962 р. було надруковано платне оголошення-вiдозву, пiдписану 613 поважними особами. Та вiдозва вимагала вiд Конґресу США лiквiдувати Парламентську Комiсiю дослiдження антиамериканської дiяльностi. Ця Комiсiя викривала i притягала до суду комунiстiв. З пiдписаних 613 осiб комунiстiв було лише 17. Крiм них були: 4 єпископи, 78 священикiв, 25 рабинiв, 92 професори. З них членiв прокомунiстичних товариств (комунiстичних параванiв) було 261, а решта — «лiберали».
Такi «лiберали»-шестиколонники видавали збiрку розвiдок про зовнiшню полiтику США пiд назвою: «Лiберальнi папери». У тiй збiрцi «лiберали» вимагали вiд уряду США:
1) Визнати офiцiйно уряд комунiстичного Китаю i прийняти комунiстичний Китай до ООН.
2) Визнати за червоним Китаєм право на Тайвань.
3) Визнати офiцiйно уряд Схiдної Нiмеччини.
4) Визнати, що перебування США у Берлiнi неслушне i нежиттєве.
5) Роззброїти Захiдну Нiмеччину.
6) Викинути з НАТО Захiдну Нiмеччину, Iталiю, Францiю i скандинавськi держави.
7) Забрати вiйсько США з Європи.
8) Відмовитися вiд дурного переконання, що нiби єдиний спосіб уникнути вiйни — це бути готовим до вiйни.
9) Запропонувати Московщинi приєднатися до радiомережi США, яка слiдкує i попереджує про ворожi ракетнi напади, щоби тим запевнити Московщину, що вона матиме своєчасно попередження про напад США на СРСР.
10) Значно полегшити торгiвлю США з СРСР. Зняти всi перешкоди у цiй торгiвлi i взагалi всiляким стосункам iз СРСР.
11) США мусить перестати випробовувати атомну зброю, хоч би Московщина й не перестала.
12) США мусить вiдмовитися вiд невiйськової, громадської воєнної охорони.
13) США мусить давати всебiчну допомогу всiм потребуючим державам, отже, i комунiстичним.
Такi самi вимоги ставить урядовi США i Московщина.
«Лiбералкою» була навiть жiнка президента Ф. Рузвельта Елеонора. Вона: 1) допомагала комунiстам чим могла; 2) вела запеклу пропаганду, щоби знищити Комiсiю з розслiдування антиамериканської дiяльностi; 3) запрошувала вiдомих комунiстiв гостювати в Бiлому Домi i вихваляла їхню антидержавну дiяльнiсть; 4) вела запеклу пропаганду, щоби прийняти комунiстичний Китай до ООН; 5) вона була дiяльним членом мафiї; 6) пропагувала знищити державну незалежнiсть США, пiдпорядкувавши США свiтовому урядовi ООН; 7) вона у своїх статтях вихваляла кровозмiшування бiлих з неграми та всiлякi iншi соцiалiстичнi iдеї; 8) вона виправдовувала (а тим сприяла) статеву розпусту та пияцтво молодi. Її син Iван вiдмовився служити у вiйську США — син президента.
П’ятиколонники-комунiсти i шестиколонники-соцiалiсти та «лiберали» заклали в США понад 200 своїх товариств, органiзацiй пiд всiлякими назвами-параванами, в яких нема й натяку на соцiалiзм. Найвпливовiшою такою органiзацiєю є «Рада закордонних стосункiв». Вона є iдеологiчною дитиною померлої Лiґи Нацiй. Коли Парламент та Сенат США відкинули 1920 року думку президента В. Вiльсона, щоб США стали членом Лiґи Нацiй, то американськi соцiалiсти й «лiберали» заклали своє окреме товариство, назвавши його «Радою закордонних стосункiв». Мета її — та сама, що й Лiґи Нацiй, тобто створити свiтову наддержаву зi свiтовим надурядом, якому пiдлягали б усi держави свiту.
Рада закордонних стосункiв хоч i не є державною установою, проте вона фактично спрямовує всi великi справи зовнiшньої i домашньої полiтики США, бо вона складається з найвище поставлених, найбiльше впливових осiб США. До неї належали президенти США, мiнiстри, сенатори, найвизначнiшi науковцi, полiтологи, економiсти i найвищi керiвники найбiльших промислових пiдприємств, фундацiй, видавцi i головнi редактори найбiльших часописiв та журналiв США. Коротко, найкращі з (елiта) найвищих провiдникiв, знавцiв усiх царин життя США. Рада закордонних стосункiв має лише 1.400 членiв. Заснували її 1921 року, а почала вона свою дiяльнiсть на велику мiру 1927 року, коли Рокфеллерiвська фундацiя дала їй кiлька мiльйонiв доларiв на науковi дослiдження. Керує нею «Дорадча Рада», що складається із 160 найвизначнiших із визначних осiб США.
[42]
Такий парламент, як англiйський у XIII ст., Україна мала вже в X ст. i дуже правдоподiбно, що мала ще й до нашої ери.