Приклад Катанґи i цей план українцi мусять запам’ятати, бо мафiя планує зробити таке i в Українi, коли вона у себе пробуватиме скинути московську соцiалiстичну i несоцiалiстичну владу.
Покладаючись на свою шосту колону в урядi США, Московщина сподiвалася, що США не протистоятимуть її спробi загарбати Корею. Коли ж несподiвано США послали своє вiйсько до Кореї, то Московщина перелякалася можливостi третьої вiйни. Смерть Й. Сталiна та паплюження його М. Хрущовим захитали «савєтскую» владу. Московщина перелякалася можливостi революцiї на немосковських землях СРСР якби вибухла свiтова вiйна. Перелякавшись, Московщина зчинила величезну пропаганду у свiтi за вiчний мир. Раптово позакладалися 1950 року в Європi та Америцi, пiд рiзними демократичними назвами, сотнi товариств боротьби за мир та роззброєння. Опанованi шестиколонниками часописи, радiо повели шалену пропаганду конечностi спiвiснування комунiстичного i некомунiстичного свiтiв.
Щоби довести свiтовi щирiсть свого бажання миру, Московщина голосно переклала всю провину за московське загарбництво на Й. Сталiна, вiдреклася i прокляла на ввесь свiт його полiтику та проголосила гасло: «Вiд сталiнiзму — до ленiнiзму». ЦК КПРС та уряд СРСР проголосили 5.03.1953 р., що «непохитною основою i незмiнною засадою зовнiшньої i внутрiшньої полiтики ЦК КПРС i уряду СРСР були, є i будуть полiтика миру, непохитна боротьба проти пiдготовки i розпалення будь-якої вiйни, полiтика щирої мiжнародної мирної спiвпрацi, господарчої i культурної».[44]
Всi п’ятi i шостi колони у свiтi зчинили несамовиту пропаганду щиростi цiєї «нової» московської полiтики. Нема де правди подiти — вони мали величезний успiх. Шоста колона тисячократно збiльшила i поширила свiй величезний вплив. Навiть уряд найширшої демократiї США пiддався тiй пропагандi i конкретно почав здiйснювати спiвпрацю з Московщиною. Вiн не лише широко вiдкрив дверi США московськiй пропагандi, московським шпигунам (культурний обмiн), але почав нищити свої заморськi вiйськовi бази в Туреччинi, Iталiї, Нiмеччинi i зменшувати свої залоги та видатки на озброєння найновiшою атомною зброєю.
Щоби був такий величезний вплив, п’ята i шоста колони мусять мати у своїх руках редагування та випуск у свiт великих часописiв, журналiв та керiвництво радiомережами. Ми вже згадували, хто є власником великих часописiв, журналiв, радiомереж у США. Редактор «Нью-Йорк Трiбун» писав: «Незалежних, нецензурованих часописiв та журналiв нема вже в США, крiм хiба маленьких у повiтових мiстечках. Кожний журналiст знає це з власного досвiду. Жодний з нас, працiвникiв пера, не наважується висловити чесну думку, погляд. Менi платять 150 доларiв тижнево, щоб я не друкував шкiдливої часописовi, чи впливовим особам, органiзацiям, правди. За це саме платять й iншi часописи, журнали своїм редакторам та репортерам. Якщо б я дозволив надрукувати чесну правду, власники часопису вигнали б мене на другий же день з роботи. Власники великих часописiв, журналiв платять своїм редакторам, репортерам, щоб вони ховали правду, щоби безсоромно брехали, перекручували факти, обмовляли невинних людей, кланялися Мамонi, зраджували свiй народ».
Ось яскравий приклад.
Провiднi комунiсти i шпигуни В. Чамберс та Е. Бентлi, розчарувавшись у комунiзмi, видали 1948 року владi всю шпигунську мережу, до якої вони належали. Перед тим вони поназбирали i заховали багато крадених таємних документiв уряду США, мiкрофiльмів, які шпигунська мережа пересилала до Москви. Тi документи вони передали Сенатськiй слiдчiй комiсiї i прилюдно оповiли їй про всю свою шпигунську працю, подаючи прiзвища й iнших шпигунiв.
Майже всi великi часописи та журнали США зчинили шалений крик проти тих двох вiдважних патрiотiв. Їхнi свiдчення називали дикою видумкою, не зважаючи на те, що патрiоти передали Слiдчiй комiсiї кiлькадесят крадених таємних документiв уряду США. Прозивали їх божевiльними, брехунами, а їхнi свiдчення — безглуздою гонитвою за неiснуючими вiдьмами. Часописи, журнали ширили найрiзноманiтнiшу брехню про цих патрiотiв, очорнювали їх всiма способами, друкували на них глузливi карикатури. Редакцiйнi статтi називали їх несповна розуму виродками, дегенератами, злодiями, фашистськими запроданцями тощо. Не цуралися нiякої брехнi, друкували брехливi, принижуючi життєписи, запевняючи читачiв, що тi патрiоти були в божевiльнiй лiкарнi, що вони статево збоченi, наркомани, розпусники, хабарники, дрiбнi злодiї. I таке писали не лише комунiстичнi та соцiалiстичнi часописи, журнали, але й формально некомунiстичнi, несоцiалiстичнi. Крик був створений на таку широчезну мiру, що навiть патрiоти США повiрили. Направду, коли Бог хоче когось покарати, то вiдбирає йому розум. I треба бути героєм, щоби таку напасть витримати. В. Чамберс та Е. Бетлi витримали.
Таке є тепер не лише в часописах, журналах, радiо, але й в наукових виданнях. Американський iсторик пише: «Тепер у США та в iнших країнах багато iсторикiв самi, з власної волi не пишуть правди, перекручують iсторичнi факти, пiдробляють iсторичнi документи».
Iнший пише: «XX сторiччя — найбрехливiше за всi сторiччя. Часописи, журнали, радiо є тепер продажними повiями». Колись журналiсти додержувалися засади писати про: КОГО, ЩО, КОЛИ, ДЕ, ЧОМУ, не подаючи власного тлумачення. Тепер же три чвертi газетних матерiалiв — це власнi тлумачення журналiста.
У США, коли полiцiя застрелить якогось «лiвого» ворохобника, то великi часописи зчиняють величезний галас. Але коли лiвi ворохобники застрiлять вартового, то всi часописи мовчать. У В’єтнамськiй вiйнi вiйсько США обстрiляло село, з якого в’єтнамськi комунiсти обстрiлювали американцiв. Самозрозумiло, були вбитi i селяни. Всi великi часописи i телебачення США до неба кричали про злочинну жорстокiсть американцiв, i то таким стилем, яким пишуть про американцiв москвини в СРСР. Але, коли пiвнiчнов’єтнамське комунiстичне вiйсько обстрiляло ракетами кiлька пiвденнов’єтнамських мiст i забило кiлька тисяч жiнок, дiтей, старих, то про це великi часописи i телебачення США анi одного слова не сказали.
У США нема державної цензури. Але є далеко сильнiша за державну. Це — цензура мафiї. Вона має у своїх руках майже всi великi видавництва, всi великi книгарнi та книжковi клуби. Вона має своїх людей на посадах рецензентiв, книгарiв у книгозбiрнях, в унiверситетах, якi вибирають i купують книжки для тих книгозбiрень.
Тож нема нiчого дивного, що Пресовий Клуб у Вашинґтонi дав почесну грамоту М. Хрущову та Ф. Кастровi.
У США iснують товариства так званих «американських фашистiв» та терористичне товариство Ку-Клукс-Клан. Вони мають членiв не бiльше як 15.000. Але всi мафiознi часописи роздмухують їх до величезної небезпеки. Коли ж уряд хотiв дослiдити дiяльнiсть цих двох органiзацiй, то мафiознi часописи виступили проти слiдства. Чому? — Бо тими органiзацiями фактично керували мафiознi провокатори.
Фундації США
У США державний податок пропорцiйний до прибуткiв, отже, чим бiльший прибуток, то вищий вiдсоток вiд прибутку йде на податок. У США є закон, за яким пожертви на добродiйнi та культурнi справи звiльняються вiд державного податку. Чим бiльше пожертвуєш, тим нижчий вiдсоток буде податку. Мiльйонери США платять дуже високий вiдсоток податку (аж до 80 % вiд прибутку). Отже, щоб зменшити той вiдсоток, щоб лишити по смертi вiчний собi пам’ятник, американцi жертвують великi грошi на добродiйнi та культурнi справи. Наприклад, бiльшiсть унiверситетiв у США побудовано й утримується на пожертви. Дуже великi пожертви оформлюються юридично в так званих фундацiях, що є окремими громадськими установами. Керують тими фундацiями управи, в які входять найвизначнiшi особи. Цi фундацiї не платять жодних податкiв. Самих вiдсоткiв з грошей фундацiї мають великi мiльйони доларiв рiчно. З тих вiдсоткiв фундацiї видають допомогу на всiлякi культурнi справи. На полiтичнi справи не мають права давати, але дають, прикрившись личиною спонсорства на потреби науки, культури чи шкiльництва.