Про цi плани соцiалiстiв та комунiстiв В. Вiрт повiдомив сенаторiв, членiв парламенту, редакторiв патрiотичних часописiв. Парламент наказав провести слiдство. Хоч те слiдство пiдтвердило правдивiсть Вiртового повiдомлення, проте всi великi часописи спаплюжили, оббрехали самого В. Вiрта. Два роки пiзнiше вiн нагло вмер у божевiльнi.
Завданням московських шпигунiв на високих посадах в урядах чужих держав є не лише пересилати Москвi таємницi тих урядiв, але також i скеровувати їх у бажаному Московщинi напрямi. Таке бачимо навiть з урядових документiв. Наприклад, Мiнiстерство закордонних справ США видало 1946 року 700-сторiнкову книжку: «Планування повоєнної закордонної полiтики США». Серед авторiв всiляких планiв та проектiв згадано, наприклад, Л. Павловськоґо 100 разiв, А. Гiса 22 рази, Г. Д. Гвайта 19 разiв. Всi три були московськими шпигунами. Г. Д. Гвайт з початком слiдства раптово вмер нiби вiд розриву серця. Л. Павловський (мав 59 рокiв) помер також раптово — нiби вiд розриву серця. Москвини знають як це робити.
Окремi високi урядовцi Мінiстерства закордонних справ тримають дещо в таємницi навiть вiд своїх зверхникiв. Наприклад, заступник мiнiстра Джон Гiкерсон провадив 1949 року таємнi переговори з високим урядовцем ООН. Про тi переговори мiнiстр Д. Ачесон довiдався випадково аж 1952 року. Навiть сам президент Ф. Рузвельт нiчого не сказав своєму мiнiстровi Дж. Бирнесу про угоду, що її вiн пiдписав з Й. Сталiним у Ялтi в справi Далекого Сходу, хоч Дж. Бирнес був з ним в Ялтi.
Головний дорадник i помiчник президентiв Дж. Кеннедi та Л. Джонсона, шестиколонник Артур Шлезiнджер казав: «Уряд США не смiє пiддаватися намовам воювати з СРСР. Не смiє нiчим допомагати контрреволюцiї в сателiтних державах. США не смiють допомагати поневоленим народам у СРСР визволитися з-пiд московської влади. США не смiють навiть дозволити тим поневоленим народам визволитися своїми силами з-пiд московської влади». I вiн додає, що саме таку полiтику вже провадить мiнiстр Дж. Фостер Даллес. А Даллес запевняв 1947 року, що «комунiстична» влада СРСР стало демократизується i тому наближається можливiсть якось погодити обидвi системи — комунiстичну i капiталiстичну. Вiн запевняв, що з року в рiк кращають шанси не лише на спiвiснування обидвох, але й на спiвпрацю мiж ними. А поза тим комунiстичнi iдеї мають чимало спiльного з iдеями християнськими. Спираючись на цiлковито безпiдставне припущення про «демократизацiю» СРСР, голова «Ради полiтичного планування» В. Ростов уклав проект i план союзу iз СРСР. Вiн запевнив М. Хрущова вiд iменi США, що США у нiякому разi i нiчим не допоможуть поневоленим Московщиною народам визволитися.
Радник президента США А. Шлезінджер, повернувшись з поїздки до СРСР, писав: «Причини казкових осягiв у розбудовi СРСР — яснi, як сонце. Причини є в тiй величезних досягнень силi, що в нiй уряд СРСР зосередив всi сили народу. Аж лячно дивитися, яку неймовiрно величезну силу може мати великий народ, коли вiн ПЛАНОВО спрямує свої здiбностi та багатства країни».
Мiнiстр закордонних справ Генрi Кiсiнджер[46] був головним плановиком вiйськової безпеки США, отже, зверхником Генерального Штабу. Вiн був радником президентів Дж. Кеннедi i Р. Нiксона. Вiн провiдний член таємного товариства жидiвських банкiрiв. До цього товариства належали також радник чотирьох президентiв, а за президента Ф. Рузвельта фактичний президент США, Бернард Барух i заступник Мiнiстра Військового Мiнiстерства Адам Ярмолинський. У своїх книжках Г. Кiсінджер доводив потребу скоротити НАТО, знищити атомнi бомби в американських ракетах, створити свiтовий надуряд та пропагував iншi соцiалiстичнi iдеї. Вiн був провiдним членом «Ради закордонних стосункiв», мав в урядi величезний вплив.
Другий Мiнiстр закордонних справ Дiн Раск казав: «Революцiя в Китаї дуже подiбна до американської революцiї часiв її боротьби проти Великобританiї». Вiн також шестиколонник i москволюб.
Сенатська слiдча комiсiя, пiд головуванням В. Дженера виявила у всiх мiнiстерствах, а найбiльше в Мiнiстерствi закордонних справ дуже багато шестиколонникiв на дуже високих посадах. Наприклад, керiвник вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ В. Веланд, який дуже допомiг комунiстовi Ф. Кастровi захопити владу на Кубi, посол до Iраку Дж. Голмс, посол до Аргентини Р. Роботом, посол до СРСР москволюб Дж. Кенан, радник президента в справах СРСР Ч. Боглен, заступник Мiнiстра закордонних справ Ф. Колер, керiвник вiддiлу Далекого Сходу Ґ. Парсон, керiвник вiддiлу Близького Сходу Р. Стронґ, керiвник вiддiлу Мiжнародних господарчих справ В. Коштiнґ, керiвник Iсторичного вiддiлу Б. Нобл, заступник Мiнiстра закордонних справ А. Гаррiман, керівник вiддiлу найму урядовцiв В. Пьорс та багато iнших.
Шестиколонники разом з п’ятиколонниками в урядi США провадили дослiдження, писали проекти законiв, випрацьовували змiни в зовнiшнiй i домашнiй полiтицi, писали президентськi й мiнiстерськi промови i дуже впливали на полiтичнi слiдства парламентських та сенатських слiдчих комiсiй.
Служба воєнних вiстей США була переповнена комунiстами на високих посадах. Наприклад, заступник керiвника О. Латiмор, який дуже допомiг китайським комунiстам захопити владу, керiвник вiддiлу А. Тарн (жид Тарновецький), який втiк до Польщi. Мiнiстр закордонних справ Дж. Бірнес писав, що дуже багато урядовцiв цiєї служби були великими прихильниками радянської iдеологiї, тобто комунiстами.
Генерал Дж. Форестол писав у 1944 роцi своєму приятелевi: «Коли якийсь американець висловить думку, що ми, американцi, мусимо працювати задля потреб i безпеки нашої країни, то його назвуть загарбником, iмперiалiстом, фашистом, небезпечною людиною. Але коли дядько Йосиф (Сталiн) скаже, що вiн хоче захопити балтійськi народи, половину Польщi, Бесарабiю, Дарданелли тощо, то всi в один голос кричать, що вiн (Йосиф) дуже гарна, щира, чудова людина, з яким приємно i легко мати якусь справу, бо вiн каже те, що думає».
Шоста колона в урядi США зобов’язала урядовцiв слiдкувати один за одним i видавати ворогiв мафiї. Вона заборонила критикувати зверхникiв. Вона тримає у своєму полонi навiть мiнiстрiв. Наприклад, Мiнiстр закордонних справ Дж. Фостер Даллес, перебираючи мiнiстерство мав Ялтинську угоду за дуже шкiдливу для США, але за кiлька рокiв мiнiстрування вiн казав у 1959 роцi, що нiчого поганого нема в Ялтинськiй угодi, хiба те, що Московщина не додержалася тої угоди. Напочатку вiн виявив свiй намiр очистити мiнiстерство вiд шестиколонникiв та зменшити число урядовцiв, вигнавши тих, якi нiчого не роблять. Але по кiлькох роках вiн казав, що надто раптовi змiни урядовцiв шкiдливi. I наприкiнцi свого мiнiстрування в його мiнiстерствi було бiльше урядовцiв, нiж напочатку. Щогiрше! — Урядовцiв-патрiотiв, якi протистояли шестиколонникам, мафiя виганяла зi служби. Так, вигнала послом до Польщi А. Лейна за те, що вiн перешкоджав польським комунiстам захопити владу в Польщi, вигнала керiвника Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв О. Отепку за те, що вiн склав список запiдозрених у невiрностi шестиколонникiв i що вiн був проти прийняття В. Ростова на службу та й ще на дуже впливову посаду, бо Служба безпеки довела, що вiн шестиколонник i москволюб. Вигнала генерала Д. Маккартура за те, що вiн перемагав комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Вигнала генерала Е. Вокера за те, що вiн виховував пiдлегле йому вiйсько в антикомунiстичному напрямi. Вигнала посла до Японiї Дж. Ґрю за те, що вiн документально довiв, що президент Ф. Рузвельт планово i навмисно провокував Японiю до вiйни зі США. За опiр мафiозним планам вигнала високих урядовцiв — А. Варда, Дж. Балантiна, Е. Думана, Б. Барона, Р. Александра, Д. Дозера та чимало iнших.
Керівник Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв С. Маклеод подав 1956 року Мiнiстровi закордонних справ список 258 урядовцiв, запiдозрених у прихильностi до комунiзму. Уряд звiльнив його зi служби.
На вимогу голови Сенатської слiдчої комiсiї сенатора П. Маккарена начальник розвiдки США адмiрал Дж. Гiленкотер подав йому прiзвища комунiстiв та московських шпигунiв серед урядовцiв ООН, посланих туди урядом США. Iз 100 тих урядовцiв 29 були провiдними членами КП США, а 32 — московськими шпигунами. Уряд США негайно звiльнив Дж. Гiленкотера з посади i заслав його на малу посаду на островi Тихого океану.