Комунiстичнi психополiтики в капiталiстичних державах мусять поборювати всiляки спроби тамошнiх патрiотiв боротися з моральним падiнням молодi. СРСР витрачає великi мiльйони доларiв, щоби поширити i поглибити серед молодi капiталiстичних держав моральне зiгниття, статеву розпусту, пиятику, наркотики, злочинство, непослух, безлад, безiдейнiсть, вiдразу до всього нацiонального, щоб усiм тим пiдготовити ґрунт для комунiстичної революцiї.
Коли психополiтик зустрiне серед молодi морально непохитного i шановного молоддю провiдника, то конче мусить його знищити всiма психологiчними засобами. Перш за все мусить зiпсувати його морально наркотиками, пияцтвом, розпустою i штовхнути на якийсь карний злочин. Коли той молодий провiдник, маючи тверду вдачу, не пiддається, то психополiтик мусить всiма способами зробити пекло в його життi, щоби призвести його до пiвбожевiлля. А дiставши його у свої руки, щоб, мовляв, вилiкувати, мусить зробити його справдi божевiльним, чи довести до самогубства.
Психополiтик, здобувши славу великого знавця психiчних хвороб, може своїми порадами у капiталiстичнiй державi знищити капiталiстичний лад. Наприклад, порадивши знищити дисциплiну i нагляд над дiтьми у школi та вдома, щоб, мовляв, тим виховати вiльнодумну людину, може виховати безладних, анархiчних ворохобникiв, що не знають жодної вiдповiдальностi.
Хоч тепер вплив церкви на людей дуже зменшився, проте вiн є досить великий i небезпечний комунiзмовi. Отже, психополiтики мусять переконати суспiльство i владу, що побожнiсть спричинює психiчнi хвороби. Люди мусять мати побожнiсть за психiчну хворобу, як, наприклад, невроз, психоз чи дебiлiзм, чи просто божевiлля.
Психополiтики мусять закласти в країнi клуби психiчного здоров’я i таємно ними керувати. До них слiд запрошувати поважних, впливових, високопоставлених осiб. Цi клуби мусять вимагати вiд уряду закладати й утримувати бiльше психiчних лiкарень, керiвниками яких мають бути психополiтики. Останнi мусять дуже пильнувати, щоби до клубiв не приймали справжнiх (не пiдготовлених) психологiв, священикiв, бо вони можуть розкрити брехню i шахрайство, а також i справжню мету комунiстичної психополiтики. Вживаючи високонаукову термiнологiю, психополiтики мусять переконати членiв тих клубiв, що психологи не належно досвiдченi, а священики — невiгласи в психологiї. Коли ж утвориться такий клуб сам, без нашого психополiтика, то треба керiвництво i вплив у ньому захопити у свої руки. Коли ж це неможливо, то треба знеславити такий клуб як гурт небезпечних суспiльству невiгласiв.
Теперiшнi закони капiталiстичних держав охороняють психiчно хворих вiд зловживання родичiв чи влади. Через клуби психiчного здоров’я психополiтики прагнуть натиснути на уряд, щоби вiн уневажнив такi закони. Психополiтики також дбають, щоби капiталiстичнi уряди видали закони, що забороняють випускати психiчно хворих із божевiлень, хоч би лiкарi й визнали їх здоровими.
Психлiкарнi та iншi заклади лiкування психiчних хвороб, що їх заклали i провадять церкви та набоженськi добродiйнi товариства, намагаються за всяку цiну, не цураючись жодних способiв, перебрати в свої руки психополiтики. Такi є, наприклад «Акупунтури» в Китаї, «Християнськi науковцi та дiагностики» в США, католицькi заклади в Iталiї та Iспанiї, товариства психологiв в Англiї тощо. Вони мають багато випадкiв, коли насправдi вилiкували психiчно хворих. А комунiстичнi психополiтики не лiкують, а вигублюють, i то не лише хворих, але й здорових. Отже, порiвняння може викликати пiдозру, слiдство i призвести до поразки нашої психополiтики.
Психополiтичнi способи вигублювати ворогiв комунiзму, наприклад, електричним струмом, наркотиками, уколами, що роблять людину божевiльною, операцiями мозку тощо, треба замасковувати науковою термiнологiєю, що її люди не розумiють. Операцiя на мозку мусить стати щоденним явищем, а не винятком як тепер.
Психополiтики мусять дуже пильнувати, щоби не вiдкрилася їхня таємниця нiби жорстокiсть психологiчного «лiкування» вилiкує хворих. Справжнi психологи, психiатри (не психополiтики) можуть вiдкрити очi суспiльству на наслiдки психополiтичної дiяльностi. Тим-то таких психологiв треба нещадно нищити, не перебираючи в засобах.
Якщо хтось спробує зiрвати з психополiтикiв личину психiатра, то найлiпше проголосити таку особу психiчно хворою й невiгласом у психологiї. За першої ж нагоди таку особу треба запроторити до божевiльнi, а там убити її «самогубством». Якщо справа опиниться в судi, то треба широко вживати докладно не означену i судовi незрозумiлу наукову термiнологiю, як, наприклад, шизофренiя, параноя тощо. Треба зробити в судi враження, що психiчнi хвороби та їх лiкування так ускладненi, що їх може зрозумiти лише вчений психолог i не хто iнший. У судi треба дуже перебiльшувати небезпеку суспiльству вiд психiчних хвороб i доводити велику користь суспiльству вiд психiатрiв. Має виробитися у суспiльстві погляд, що лише божевiльнi нападають на психiатра.
Не дозволяється друкувати нiчого про нашу, комунiстичну психополiтику. Всi науковi працi про лiкування психiчних хвороб треба не допускати до друку. Треба перешкоджати, щоб часописи, журнали писали про справжнє вилiковування психiчних хвороб. Всiляку спробу дослiдити, чи психополiтики не дурять суспiльство, треба в зародку нищити всiма способами. Треба бути готовим до таких спроб. Задля того треба мати якомога бiльший архiв документiв про психополiтичне нiбито вилiкування. Тi документи треба так оформити, науково i правно, щоби вони навiть у судi видавалися за справжнi факти. У капiталiстичних державах божевiльний не має жодних прав. Не має права мати якусь власнiсть, не має права свiдчити в судах. Отже, психополiтики мусять подбати, щоби суспiльство й уряд мали напади на комунiзм за божевiлля. Так само треба переконати суспiльство й уряд, що той, хто виступає проти дiяльностi психополiтикiв, є психiчно хворий i його треба лiкувати у божевiльнi. А людина, що нiяк не може зрозумiти користі вiд комунiзму, — це направду бевзь, несповна розуму, отже, його треба лiкувати як божевiльного.
Якщо комунiстична пропаганда нiяк не переконує вперту особу, то її можна скорити через близьких їй людей. Не конечно робити такого впертого комунiстом (часто це й неможливо). Вживаючи вiдповiднi наркотики, можна призвести його жiнку чи дiтей до пiвбожевiлля i забрати їх до божевiльнi на лiкування. Психополiтик може електричним струмом, наркотиками, операцiєю на мозку пiдкорити їх своїй волi. Це може призвести до їхнього «самогубства». В такий спосiб захитається психiчне здоров’я впертої особи.
Московськi i мафiознi психополiтики в Пiвнiчнiй Америцi вже здобули дуже великi впливи. У США iснує всекрайове велике «Товариство розумового здоров’я». Переважаюча бiльшiсть членiв не є анi п’яти-, анi шестиколонниками. До нього належать багато високопоставлених поважних осiб. Це товариство проголосило, що неможливо здiйснити засад розумового видужання без засвоєння суспiльством iдеї космополiтизму.
Психополiтики є вже і в урядах. Заступник Мiнiстра охорони здоров’я Канади (вiн же голова «Комiсiї здоров’я ООН») др. Б. Чiшолм пише таке: «Вiдповiдальнiсть за здiйснення потрiбних змiн у людськiй поведiнцi падає на науковцiв, психологiв, психiатрiв, суспiльство, соцiологiв, економiстiв i полiтикiв. Ми безкритично проковтнули всiлякi отруйнi «правди», що ними годували нас нашi батьки, учителi, попи, церква, книжки, журнали, часописи, полiтики та iншi, зацiкавленi в людськiй поведiнцi люди і установи. Нас учили: «Ти пiзнаєш Бога, пiзнавши, що є добро, а що зло». Це те «добро i зло», якими можна i треба тримати дiтей у послуху; якими можна i треба не допустити до вiльного думання; якими можна i треба накинути людям родинну, нацiональну вiрнiсть i мораль; якими можна i треба заслiпити дiтей, щоб вони не бачили своїх розумових здiбностей думати».