Мафiознi шестиколонники були в США ще перед вiйною 1914–20 рокiв, але їх не було тодi в урядi. По тiй же вiйнi вони почали помалу пролазити i до уряду. А вже президент Ф. Рузвельт вiдкрив мафiї широко дверi до уряду США. Тож варто познайомитися бодай побiжно з Ф. Рузвельтом.
Написано вже сотнi поважних праць про президента Ф. Рузвельта і його полiтику. Противники шукають причин та спонук його полiтики, розумiючи, що власне вона призвела до теперiшнього катастрофiчного для свiту полiтичного стану. Його звеличники намагаються виправдати, вибiлити, ганебну на його iменi пляму зрадника США, перекладаючи провину на iнших людей, на обставини, ховаючи джерельнi документи, викривлюючи минулу дiйснiсть. Та нiхто не може знищити всiм вiдомих iсторичних фактiв, доконаних Ф. Рузвельтом. Їхнi наслiдки бачить тепер i школяр. Але багато українцiв разом з деякими полiтиками не знають багатьох фактiв з полiтичного життя 1933–45 рокiв. А знати мусимо, бо нашi омани — як полуда на очах — закриють вiд нашого полiтичного зору тi сили, якi власне творять iсторiю. Президент США — велика сила, отже, мусимо подивитися на Франклiна Рузвельта ще й тому, що його полiтика коштувала i ще коштує Українi гори українських трупiв молодих, старих, дiтей, жiнок, море українських мук, трагедiй, рiчки сирiтських слiз, коротко — пекла, що називається СРСР.
Ф. Рузвельт був розумною людиною. Обдурити його було не легко. Вiн мав вроджене честолюбство, жадобу влади; був невблаганно жорстоким, не зважав на моральнi засади. Був здiбним учнем Н. Макiавеллi. Знав таємницю як здобувати прихильнiсть людей i в цьому був дуже здiбним актором. Своїх американцiв — їхнi сильнi i слабкi боки — знав досконало, знав як їх використовувати у своїй домашнiй полiтицi. Не цурався жодних способiв, щоби перемогти у виборах, його тодiшнi полiтичнi крутiйства ставали цинiчним нахабством.
Чи Ф. Рузвельт був комунолюбом? Нi. Щоправда, вiн був радикалом, але водночас був американським патрiотом. Вся його особиста трагедiя, а з нею i трагедiя американського народу, була в тому, що вiн попав у повний полон мафiозних шестиколонникiв. Вони, знаючи його вдачу, дуже спритно керували ним i його руками здiйснювали свою мафiозну полiтику 1933–45 рокiв. До речi, впадає в очi той факт, що серед тих мафiозi є дуже багато людей, якi самi чи їхнi батьки народилися в Європi, а мiж ними непропорцiйно багато жидiв з України. Це кинулося в очi американцевi В. Кiплiнджеровi, що писав: «Пiдозрiло багато було 1942 року жидiв у тих вiддiлах уряду, якi керували грошима, судiвництвом, закордонною полiтикою, робiтничими справами. Причиною було те, що Ф. Рузвельт наказав приймати на урядовцiв бiльше жидiв». До цього треба ще додати — бiльшiсть з них змiнювали свої жидiвськi iмена i прiзвища на англiйськi.
Вiйна вимагає розв’язувати навiть i великi справи дуже швидко. Вiйськовi бої не чекають на парламентськi промови. Тим-то вiйна викликає потребу зосередити державну владу в руках якогось якомога меншого гурту вiдповiдальних людей. I найдемократичнiший парламент передає на час вiйни багато своєї влади урядовi та послаблює взагалi свiй нагляд над урядовою дiяльнiстю.
Ф. Рузвельт мав вроджену жадобу до влади, але її загнуздував демократичний лад та Конституцiя США. Обставини Другої свiтової вiйни висунули президента США на провiдника майже всього свiту. Цей факт ще бiльше ослабив парламентський нагляд, контроль над президентом Ф. Рузвельтом. «Влада псує людину; необмежна влада псує безмежно» — сказав давно вже лорд Актон. Це власне i сталося з Ф. Рузвельтом. Велич свiтової вiйни, що в нiй Ф. Рузвельт як президент США мусив бути провiдником свiтового розмiру, неминуче i поволi збiльшила Рузвельтову вроджену жадобу до влади i честолюбство на безмежну зарозумiлiсть (мегаломанiю). З розвоєм величезних свiтових подiй вiн ставав щораз бiльш шаленим манiяком, марив про свою мiсiю повести людство до «царства Божого на землi». А маючи невблаганну вдачу, не хотiв i не мiг чути критичних голосiв чи порад, якi не збiгалися з його поглядами. Вiн почав уявляти себе за великого архiтектора нового, прекрасного свiту. Вiн, як i кожний шаленець, вiрив у непомильнiсть своєї iнтуїцiї цiлковито так, як i другий шаленець — А. Гiтлер.
Людей у такому психiчному станi можна легко полонити майстерно вдаваним захопленням їхньою «генiальнiстю», добре вирахованим славослiв’ям, непомiтним пiдлабузництвом. I справдi, в найближчому оточеннi кожного диктатора ми бачимо саме таких людей. Г. Гопкiнс був неперевершеним майстром для такої ролi, тим-то мафiя пiдсунула Ф. Рузвельту власне Г. Гопкiнса. А вiн мав таку саму вдачу що й Ф. Рузвельт. Цi двi людини були духовнi близнюки i тому розумiли один одного без слiв. Вони стали нерозлучними. А мафiя знала як i чим на них двох впливати, керувати їхньою дiяльнiстю. Задля певностi мафiя додала до найближчого оточення Ф. Рузвельта ще своїх мафiозi: Алджера Гiса, Гаррi Декстер Уайта, Фелiкса Франкфуртера, Самуїла Розенмана, Луї Брандеза, Овна Латiмора[53] та iнших згаданих у попереднiх роздiлах фактичних керiвникiв полiтики США. Само собою зрозумiло, тi мафiозi не допускали i на кiлометр до Ф. Рузвельта мафiозних ворогiв чи противникiв. Так президент наймогутнiшої держави у свiтi опинився у повному полонi мафiї. I найтрагiчнiше в цьому було те, що сам Ф. Рузвельт знав це. Вiн казав своєму синовi Елiотовi: «Багато разiв високi урядовцi ховали вiд мене важливi державнi документи, хоч вони були адресованi менi». Навiть шестиколонник Уолтер Лiпман писав: «Президент Ф. Рузвельт не є провiдником тих сил, що стоять за ним. Навпаки, тi сили керують ним».
Американський iсторик пише: «Щодо Московщини Ф. Рузвельт був у станi запамороченої омани, галюцинацiї. Всi спонуки Сталiнових планiв Ф. Рузвельт мав за чистi, як дiвоча незайманiсть, шляхетнi i чеснi». Переконливим прикладом цього є його ставлення до Катинської трагедiї.
У квiтнi 1943 року нiмецьке вiйсько знайшло в Бiлорусi пiд мiстечком Катинь гуртовi могили 15.000 польських офiцерiв. Комiсiя лiкарiв з нейтральних держав, дослiдивши тi могили, ствердила, що офiцерiв було забито два роки тому, тобто коли нiмецьке вiйсько було ще за кiлькасот кiлометрiв на захiд вiд Катинi. Польський уряд, що втiк до Лондона, звернувся до Мiжнародного Червоного Хреста з просьбою також дослiдити тi могили, а звiт комiсiї нейтральних лiкарiв розiслав усiм урядам, в тому числi й урядовi США. Коли урядовцi Дж. Картер та Г. Йорл принесли Ф. Рузвельтовi той звiт разом з фотографiями катинських жертв, то вiн не хотiв на них дивитися i дуже роззлостився на тих урядовцiв. Г. Йорла навiть покарав. Ф. Рузвельт негайно натиснув на голову Великобританського уряду У. Черчилля, а той послав 23.04.1943 р. телеграму Й. Сталiновi: «Цiлком певно буду противитися будь-якому дослiдженню». Польському ж урядовi у Лондонi (вiн був там на англiйському утриманнi) фактично наказав мовчати. А президент Ф. Рузвельт казав американським полякам: «Польщi не сила перемогти СРСР, а Англiя та США не будуть псувати свої стосунки з Московщиною заради Польщi. Отже, поляки мусять знайти якусь угоду з москвинами».
Парламентська Комiсiя США дослiдила 1951 року Катинську трагедiю i виготовила звiт на 2.363 сторiнках разом з документами. Комiсiя радила урядовi США внести цю справу на розгляд ООН. Уряд заховав той звiт в архiв.
Ф. Рузвельт писав У. Черчiллевi: «Я знаю, що Ви не маєте нiчого проти моєї жорсткої мови. Отже, кажу Вам щиро: я думаю, що я особисто можу тримати Й. Сталiна у своїх руках лiпше, нiж моє Мiнiстерство закордонних справ. Й. Сталiн ненавидить упертiсть Ваших дипломатiв. Я подобаюся йому значно бiльше. Сподiваюся, що й надалi буду подобатися». Чому б нi! Та ж кожний урядовець США, який висилав зброю та вiйськове спорядження до Європи, знає, що найперше i найбiльше висилалося до СРСР, а своєму вiйську — рештки. США вислали до СРСР всього того бiльше як на одинадцять мiльярдiв доларiв.
Ще перед своєю першою зустрiччю з Й. Сталiним Ф. Рузвельт писав пословi США в Москвi В. Болiтовi: «Я вiдчуваю, що Й. Сталiн нiчого iншого не хоче крiм безпеки його країни. Я думаю, що давши йому все, що я лише можу, i не вимагаючи вiд нього взамiн нiчого, то «ноблес облiж»,[54] i вiн не пробуватиме захоплювати щось мечем, а працюватиме задля свiтового миру i демократiї».