Отже, голова великої держави веде свою мiжнародну, ба, свiтову полiтику, ґрунтуючись не на iсторичних фактах, не на знаннi сил, що тi факти творили i творять, не на порадах знавцiв — iсторикiв, економiстiв, розвiдникiв тощо, отже, не на знаннi, а лише на iнтуiцiї, на «вiдчуваю», тобто «так менi здається». Що це?
Не визнаючи у полiтицi жодних моральних засад, Ф. Рузвельт не цурався i комунiстичної допомоги у виборах. Голова Парламентської слiдчої комiсiї антиамериканської дiяльностi Мартiн Дайз провадив слiдства комунiстичної дiяльностi, виголошував антикомунiстичнi промови, писав антикомунiстичнi статтi. Отже, виконував свiй урядовий обов’язок. Ф. Рузвельт кiлька разiв просив його припинити напади на комунiстiв, натякаючи на нагороду за це. Свою вимогу вiн пояснював М. Дайзевi: «Я потребую їхнiх голосiв у наступних виборах». Коли Служба безпеки викрала з головної канцелярiї КП США список її членiв, то мiж ними було понад 2.500 комунiстiв, якi служили в урядi США. М. Дайз пiшов з тим списком до Ф. Рузвельта i показав йому. Розлючений Рузвельт закричав на нього: «Що? Мої найлiпшi приятелi — московськi шпигуни? Геть з покою!».
Пiзнiше виявилося, що Ф. Рузвельт мав таємний (через акторку Ж. Адамс) сталий зв’язок з провiдником КП США Йорлом Броудером аж до своєї смертi. Вiн посилав Й. Броудеровi навiть деякi державнi документи. Сам Й. Броудер пишався, що вiн нав’язував Ф. Рузвельтовi свої погляди на свiтовi подiї, i Ф. Рузвельт високо їх цiнив.
Пiсля приходу до влади А. Гiтлера до США приїздило дуже багато нiмецьких жидiв, комунiстiв, соцiалiстiв. Переважно це були високо освiченi люди з полiтичним та iншим досвiдом. Уряд США потребував знавцiв європейських справ i тому радо приймав тих утiкачiв на державну службу, хоч закони США не дозволяють приймати не громадян США. Приймав, навiть без перевiрки їхнього життєпису i поглядiв. Заступник Мiнiстра закордонних справ Б. Лонґ офiцiйно запротестував проти цього. Ф. Рузвельт звiльнив його з посади.
Ф. Рузвельт непохитно вiрив у свою генiальнiсть i свою iнтуїцiю. Iсторiя знає другого такого зарозумiлого манiяка, що називався Адольф Гiтлер. Та мiж ними є рiзниця. Коли А. Гiтлер побачив, до чого призвела його iнтуїцiя, то вiн мав мужнiсть покiнчити своє життя самогубством. I тим вiн створив нiмецьку нацiональну легенду. Нiмцi тепер про нього мовчать, але прийде час, коли скажуть свою думку. Та ще й яку!
Ф. Рузвельт не був аж таким дурним, щоби не побачити перед своєю смертю, куди завела його «iнтуїцiя». Вiн також мiг би створити американський нацiональний переказ, i то такий величний, що тепер ставили би йому пам’ятники не лише американцi. Задля простоти викладу вдамося тут до вигадки, мрiї. А життя подає нам такi факти, що їх найсильнiша мрiя не могла би вимрiяти. Отже, уявiмо собi, що Ф. Рузвельт лишив по своїй смертi такий заповiт:
«Мiй любий Народе! Вмираючи, хочу облегшити своє сумлiння, щоби Бог та iсторiя зменшили тобi кару за мiй великий грiх. Грiх цей є те, що я вiв тебе катастрофiчно згубним шляхом до твого власного самознищення. Цей жах я усвiдомив собi щойно перед своєю смертю i поспiшаю тебе рятувати. Народе! Мусиш, не гаючись, не марнуючи дорогої хвилини, звернути на шлях цiлковито протилежний вiд мого. Ще не запiзно врятуватися. Знищив ти одну загрозу своєму вiльному життю — нiмецьку деспотiю, тепер знищи другу, ще гiршу — московську. I поспiшай. Зробити це — маєш сили подостатком. Не зробиш — проклянуть своїх батькiв поневоленi Московщиною вашi дiти, внуки i правнуки. Амiнь».
Не лише посполитi американцi, а й iнтелiгенцiя дуже вiрила Ф. Рузвельтовi. Чи такий несамовитий грiм-блискавка з ясного неба не просвiтив би їхнi розуми, задурманенi мафiозною пропагандою? Американцi мали провiдникiв, переважно у вiйську, якi не лише могли виконати такий заповiт, але й хотiли щось таке зробити. Вони добре зрозумiли би, що означає Рузвельтове «знищити» в конкретнiй вiйськовiй i полiтичнiй мовi. I вони знали як це зробити. Тодi вiйськова могутнiсть США була найсильнiша у свiтi, а московська, навпаки, — найслабша. До того ж вiйна знищила в СРСР гiпноз «непереможностi» «савєтської» влади, а в Українi ще iснував осередок величезної, ще не виявленої потенцiальної протимосковської сили — ОУН з її героїчною УПА. Цiлковито певно, що мафiї не стало б сили заглушити такий громовий заповiт Ф. Рузвельта.
Мара, фантазiя? Така сама, як мара бiдного, самiтного московського втiкача В. Ленiна, який десь там у Женевi мрiяв знищити капiталiстичний лад у всьому свiтi руками самих же капiталiстiв. Чи ж не маємо тепер американських капiталiстiв, англiйських архієпископiв, навiть президентiв, суддiв Верховного Суду, сенаторiв США, якi своїми руками нищать капiталiстичний лад i запроваджують соцiалiстичний?
Чому Ф. Рузвельт не зробив чогось подiбного як ця наша вигадка?
Чому наступнi президенти: Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Л. Джонсон, Р. Нiксон не завернули з Рузвельтового шляху, а слiпо ведуть ним свiй народ до загину у свiтовiй атомнiй вiйнi, що надходить? Чому американськi генерали, якi розумiли згубнiсть шляху, яким iдуть США по 1914 роцi і досi, як, наприклад, Д. Макартур та до нього подiбнi, нiчогiсінько не зробили, щоби США завернули з того згубного шляху? А що вони бачили згубнiсть того шляху, свiдчать книжки, що їх написали. Та в їхнiх книжках не знайдете вiдповiдi на запитання: Чому вони нiчого не зробили, щоби США завернули з того згубного шляху? А ми, українцi, МУСИМО знайти вiдповiдь, бо ж є i будуть тi сили, якi ведуть i будуть вести США, на чолi з президентами i мiнiстрами, тим згубним не лише для США, але й для України шляхом.
Зрада
Двадцяте сторiччя можна назвати сторiччям зради, бо в жодному iншому сторiччi зрада не була так поширена i так поглиблена як саме у XX ст. В iнших сторiччях були всiлякi королi, президенти, але не було королiв-зрадникiв, президентiв-зрадникiв як це є в XX ст. Щогiрше! Ранiше зрадникiв влада карала, а суспiльство гидилося ними. Тепер влада нагороджує зрадникiв, а суспiльство вшановує їх. Щодо зрадництва, то «пєрєдавая, вєдущая» Московщина завжди випереджувала i тепер випереджує всi iншi народи свiту. З усього свiту в єдиному СРСР зрада узаконена й офiцiйно проголошена ЧЕСНОТОЮ.
Факти всiлякої зради: державної, нацiональної, полiтичної та iн. тепер треба рахувати мiльйонами, i вони такi рiзноманiтнi, що годi розповiсти про них у якiйсь логiчно пов’язанiй формi. Тим-то ми подаємо тут лише непов’язаний перелiк кiлькадесятьох лише для прикладу. Почнемо з президентiв й уряду США.
Дж. Кеннедi, коли був ще сенатором, ганив 1949 року полiтику Рузвельта i Трумена, називаючи її зрадою США. Тодi сенатор Дж. Кеннедi казав: «Що наше вiйсько здобуло дорогою цiною кровi, то наш президент i його дипломати вiддали задурно ворогам США». Тодi вiн доводив, що Китай комунiсти не завоювали, але одержали як подарунок вiд уряду США. А власне те саме закидали американськi патрiоти президентовi Дж. Кеннедi. I було до того пiдстав бiльше як треба. Наприклад, зрада президента Дж. Кеннедi кубинських патрiотiв у їхнiй висадцi на Кубi, або знищення вiйськом ООН i коштом США самостiйностi антикомунiстичної Катанґи,[55] або подарунок комунiстичнiй Югославiї всiлякого вiйськового спорядження, лiтакiв i зброї на мiльярди доларiв; або вимога до протикомунiстичного, нацiонального уряду Лаосу прийняти до свого складу кiлькох комунiстiв на мiнiстерськi посади. Коли той уряд вiдмовився, то Дж. Кеннедi перестав видавати йому допомогу; обiцяв М. Хрущову забрати американськi ракетнi бази з Туреччини та Iталiї, якщо СРСР забере свої з Куби. США забрали, але Московщина не забрала, лише сховала в печерах.
Президент Дж. Кеннедi казав президентовi Iзраїлю: «Мене обрали на президента Нью-Йоркськi жиди. Отже, я хочу вiддячити жидам».
Президент Д. Ейзенхауер був слухняною лялькою мафiї.
Президент Г. Трумен звiльнив з посади генерала Д. Макартура за те, що генерал розбив комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Президент Г. Трумен наказав усiм американським установам в Європi в нiякому разi не допомагати антикомунiстичним таємним силам, а понадто українським, бо всi українцi, мовляв, антисемiти. Г. Трумен був масоном найвищого ступеня.