Перевiряючи видатки допомогових посольств США в Азiї, державний контролер Джеррi Джекiс знайшов, що багато з американської допомоги азiйським народам іде до москвинiв. Виконуючи урядовий обов’язок, вiн повiдомив про це свiй уряд у Вашинґтонi. Уряд усунув його з посади i вiдкликав назад до США.
На початку вiйни 1941–45 рр. США мали лiтаки марки П–40. Вони були такої якостi, що японцi збивали їх як горобцiв. 400 таких лiтакiв вислали до Англiї. I хоч Англiя потребувала тодi пекуче лiтакiв, тих 400 лiтакiв навiть не розпаковували, а натомiсть навiть американськi льотчицi вживали англiйських лiтакiв. Уряд США хвалив тi лiтаки, запевняючи, що вони найлiпшi у свiтi. А про те, що лiтаки виявилися цiлковито непридатними, — уряд США мовчав навiть i по вiйнi.
Коли Московщина випустила свого першого «супутника», президент Д. Ейзенхауер сказав (9.10.1957 р.) журналiстам: «Ця кулька не збiльшує мого страху анi на йоту». Мiнiстр А. Шерман сказав: «Не є метою уряду здобувати перемоги у грi в бейсбол десь понад хмарами». Дорадник президента Б. Бендал назвав «супутник» дурною дитячою забавкою.
Московщина провела випробування своєї атомної бомби 1949 року, а в корейськiй вiйнi виявилося, що Московщина має вже й ракетнi лiтаки. Тодi Вiйськовий Мiнiстр США Ч. Вiльсон запевняв американцiв, що Московщина озброюється лише задля оборони. Московщина провела випробування вибухом своєї першої водневої бомби i почала масово виробляти ракети середнього засягу, кiнчаючи плануванням мiжсуходольних (мiжконтинентальних) ракет. США нiчого того ще й не починали виробляти. Отже, принципово змiнився пропорцiйний стан вiйськової сили США i СРСР. А той же Мiнiстр Ч. Вiльсон, коли обговорювався державний кошторис на 1957 рiк, казав: «За останнi кiлька рокiв у мiжнародному життi не сталося нiчого такого, що вказувало б на потребу мiняти нашi теперiшнi плани та заходи». (Ще 1949 року президент Г. Трумен дуже зменшив видатки на будову ракетних лiтакiв).
Як не парадоксально, проте правдою є, що янкi завдячують свiй поступ в озброєннi… Московщинi. Буквально на другий день по закiнченнi вiйни уряд США розпустив своє вiйсько i продав на переплавку та металобрухт за безцiнь зброю і вiйськове спорядження, що лишили невикористаними. А Московщина в той же час збирала i вивозила з Нiмеччини до СРСР все, що лишилося там нiмецького вiйськового майна, зброї, машин, i негайно подесятерила цим виробництво нової зброї в СРСР. Увесь свiт це бачив, але уряд США, вiд самого президента починаючи, запевняв янкi, що Московщина озброюється, аби утримати мир у свiтi. I лише пiсля того, як на вiйськовому парадi в Москвi над головами iноземних послiв пролетiли найновiшої будови ракетнi бомбовози, аж тодi патрiоти США зчинили великий ґвалт, а уряд США аж тодi почав не виробляти, але лише виготовлювати креслення таких своїх бомбовозiв. А пригадаймо, що ще 1945 року уряд США подарував Московщинi вже готове нiмецьке креслення таких бомбовозiв, не зробивши собi навiть копiй. Американцi потратили кiлька рокiв на виготовлення того креслення. Аж коли Московщина випустила свого «супутника», тодi янкi почали будувати свiй. Аж коли нахабний московський цар Микита плюнув президентовi США межи очi в Парижi, тодi уряд США почав на ґвалт приспiшувати будову своєї сигнальної системи. Подiбних прикладiв можна навести сотнi.
Московщина показала 1955 року на вiйськовому парадi в Москвi свої новi мiжконтинентальнi ракетнi бомбовози Т–37. Тi бомбовози могли долетiти з Сибiру до США i повернутися назад без поповнення палива. США таких не мали. Патрiоти зчинили ґвалт. Тодi всi провiднi часописи надрукували статтi пiд великим заголовком: «Дж. Ф. Даллес (Мiнiстр закордонних справ. — П. Ш.) каже, що радянська влада в СРСР напередоднi упадку». Янкi заспокоїлися, бо ж чого боятися тих бомбовозiв, коли СРСР завтра розпадеться?
Чи таке сталося випадково? Нi! Сама лишень велика кiлькiсть таких «випадкiв» ясно вказує, що це була полiтична стратегiя. Чия? Формально нiбито уряду, бо ж вiн дає всi накази такого змiсту. Та невже ж мiнiстри були такими дурнями, що не розумiли свого власного самогубства? Що дипломати США є найдурнiшi спомiж усiх дипломатiв у свiтi — i школяр тепер бачить. Але ж i найдурнiша людина бачить, що Московщина озброюється на повну пару. Найдурнiший мiнiстр США мав би запитати себе: «На кого Московщина готує зброю?» Ба, навiть не потребував питати, а мав би лише прочитати офiцiйну й оприлюднену всiма мовами свiту вiдповiдь самої Московщини. А вона вже пiвсторiччя голосить мету свого озброєння, а також i те, що вона зробить з капiталiстами, разом з президентами та мiнiстрами.
Чотири найвищі генерали США: М. Рiджуей, М. Тейлор, Дж. Ґейвiн, Дж. Медарiс гостро критикували в часописах i своїх промовах зрадництво в урядi США. Але робили вони це аж тодi, коли вже вийшли з вiйська на пенсiю. Наприклад, колишнiй начальник Генерального Штабу генерал Маттю Рiджуей писав: «Щиро кажучи, мало не щодня мої зверхники в урядi наказували менi робити таке, яке, на мою думку, так ослабить наше вiйсько, що воно не зможе виконати свого завдання». Але вiн робив так, як наказували йому зверхники, тобто руйнував основу державної незалежностi США — вiйсько. Чи ж не трагедiя всiєї нацiї, що щирий патрiот на дуже високiй державнiй посадi допомагав мафiї руйнувати вiйсько, розумiючи, що вiн його РУЙНУЄ?!
Мафiя має дуже великий вплив у всiх мiнiстерствах США, а Мiнiстерство закордонних справ є цiлковито в її руках. Але це мiнiстерство втручається у справи, що належать iншим мiнiстерствам. Тим-то воно розбудувалося найбiльше за всi iншi мiнiстерства. До вiйни 1914–20 рр. воно мало лише 6.000 урядовцiв. Року 1949 мало 6.000 в США i 11.000 за кордоном. Року 1959 мало 11.000 у США i 31.000 за кордоном. Воно має 1.200 своїх будинкiв, а його рiчний кошторис становив у 1959 роцi 250 мiльйонiв доларiв. Лише одного 1945 року це мiнiстерство найняло 5.000 урядовцiв, всi — лiвих полiтичних переконань (отже, шестиколонники). Документи про їхнi лiвi переконання знищило само мiнiстерство.
Фактично Мiнiстерством закордонних справ США керує провiд «Ради закордонних стосункiв» (мафiя). Лише на найвищих посадах у цьому мiнiстерствi є понад 100 членiв прокомунiстичного товариства «Американцi демократичного чину». Величезний, вирiшальний вплив на полiтику цього мiнiстерства мали 20 рокiв керiвники «Ради закордонних стосункiв»: суддя Верховного Суду Ф. Франкфуртер, колишнiй Мiнiстр скарбу Г. Морґентау, колишнiй губернатор Нью-Йоркського штату Г. Леман, а тепер керiвник «Планової ради» цього мiнiстерства В. Ростов та радник президента А. Шлезiнджер.[58]
Як керiвник «Планової ради» В. Ростов уклав план майбутньої закордонної полiтики США. Цей план (меморандум Ростова) був секретний, i його читали лише найвищi керiвники вiддiлiв. В. Ростов радить i вимагає:
1) Визнати обидва — i комунiстичний i нацiональний Китаї.
2) Цiлковито змiнити теперiшнє вороже ставлення США до свiтового комунiзму на дружнє.
3) Не лише словами, але й дiлами робити все, щоби Московщина упевнилася, що США i не думають нападати на СРСР, а, навпаки, ставляться до СРСР по-приятельськи.
4) Задля того США не смiють нiяк i нiчим сприяти повстанням у Схiднiй Європi, в нiякому разi на смiють допомагати ворогам СРСР.
5) Проголосити, що США нiколи не вжиють першi атомної зброї.
6) Визнати всi комунiстичнi держави Схiдної й Середньої Європи i допомогти їм розбудувати їхню економiку.
7) Вiдмовитися вiд засади самовизначення народiв Схiдної Європи, зокрема СРСР.
8) Покинути всi старi союзи з iншими державами, бо їхнi iдеї вже застарiли.
9) Наблизитися полiтично та економiчно до держав, якi здiйснюють поступовi iдеї.
10) Всебiчно пiдтримувати ООН.
Такi змiни пропонував ще 1945 року колишнiй головний радник президента Ф. Рузвельта i мiнiстр, шестиколонник Г. Гопкiнс. Та й без плану В. Ростова Мiнiстерство закордонних справ ще й ранiше допомагало змiцнювати комунiзм у кожнiй державi, що мала комунiстичний уряд. Це не дивно, бо в цьому мiнiстерствi слiдчi комiсiї знайшли понад 4.000 п’яти- i шестиколонникiв лише на вищих посадах, а скiльки їх ще не знайдено? А скiльки ще на середнiх та нижчих посадах? А скiльки не виявлено?