Банки США випустили паперових грошей на 20.735.512.645 доларiв. Але в обiгу є лише половина тих грошей. Друга половина переховується за кордоном США та схована в банках.
У банках США лежить 10 мiльярдiв доларiв. Але банковi книжки показують 150 мiльярдiв доларiв. 140 мiльярдiв доларiв — це доми, земля, фабрики, крамницi, копальнi, залiзницi i т. п. майно людності США, заборговане в банках. Отже, бачимо, що те людське майно 15-тикратно перевищує всi грошi, що їх мають банки. Яким чином так сталося? Це рахiвниче шахрайство. Грошi, що їх банк позичає комусь, записуються не на сторiнку видаткiв банку, але, навпаки, на сторiнку ПРИБУТКIВ банку. Чому таке шахрайство? Бо позичається завжди пiд заставу якогось майна. Отже, те заставлене майно банк записує до своїх книжок, як БАНКIВСЬКЕ майно. Банк має право видати позичок не бiльше, як вартує майно банку. Записуючи заставлене людське майно як банкiвське майно, банк збiльшує кiлькiсть грошей, що їх має право видавати на позики, бо той, хто позичає, не вибирає з банку всю позичку готiвкою. Звичайно вибирає не бiльше як 5 % позики, а на решту банк вiдкриває йому позичальний рахунок — кредит. Щобiльше, боржник звичайно платить свої видатки не готiвкою, але чеками на той банк, де позичив. Таким чином банк, маючи один мiльйон доларiв готiвкою, може фактично позичити, тобто вiдкрити позиковий рахунок на 30 мiльйонiв доларiв. А на кожному позиченому доларовi банк заробляє вiдсотки.
Як великi банкiри грабують людей в США показують такi приклади. За вiйни 1914–20 рокiв був у США великий добробут, бо вiйськовi потреби вимагали багато виробiв та харчiв. Робiтники, добре заробляючи, купували хати; рiльники, маючи добрi цiни на рiльничi вироби, купували бiльше землi. А що вони не мали всiєї готiвки на те, то позичали у мiсцевих малих банках. Понадто таке було поширено на сiльськогосподарському Заходi США. Там малi банки добре заробляли i не хотiли пiдлягати Державному Запасовому Банковi. Уряд позичив у Державному Запасовому Банку великi грошi на воєннi видатки. Щоби скорити малi незалежнi банки та пограбувати хати у робiтникiв i землю у рiльникiв, Державний Запасовий Банк створив 1920 року навмисно велику економiчну кризу. Вiн зменшив кiлькiсть грошей в оборотi; не дав позичок малим банкам; пiднiс вiдсоток на позички. Багато незалежних малих банкiв збанкротувало, багато робiтникiв утратили свої хати, а рiльники свої хутори. Люди втратили маєткiв вартiстю понад 160 мiльярдiв доларiв. Друга свiтова вiйна коштувала 200 мiльярдiв доларiв.
Парламент i Сенат США вiдкинули 1920 року вимогу президента В. Вiльсона, щоби США стали членом Лiгi Нацiй. Свiтова банкiрська мафiя покарала за це США. Свiтовi банкiри забрали 1927 року з Державного Запасового Банку золота на 500 мiльйонiв доларiв. Той банк зменшив кiлькiсть грошей в оборотi. Це, разом з iншими заходами банкiрської мафiї, спричинило 1929 року величезну економiчну кризу. Понад 4.500 малих незалежних банкiв у США збанкрутували. Мафiя забрала у людей запiвдурно маєткiв на великi мiльярди доларiв.
Силу грошової мафiї показує такий факт. Голова Парламентської комiсiї банкiв i капiталу Луї Макфеден подав 23.05.33 р. парламентовi думку потягнути до суду Мiнiстра скарбу, двох заступникiв Мiнiстра скарбу, всi Комiсiю управителiв Державного Запасового Банку, обвинувачуючи їх у тому, що вони навмисно спричинили економiчну кризу 1929 року. За цю думку голосувало лише п’ять членiв парламенту. В наступних виборах мафiя кинула великi тисячi доларiв, щоб знеславити, очорнити Л. Макфедена, i його не було обрано.
Нiхто iнший лише банкiрський слуга i масон президент США В. Вiльсон казав, коли вже не був президентом: «Такою великою промисловою державою як США фактично керують тi, хто позичає грошi. У США позичальна справа не розпорошена, а, навпаки, зосереджена в руках небагатьох банкiрiв. Тим-то вся дiяльнiсть американцiв у руках тих небагатьох банкiрiв та мiльйонерiв. Фактично американський народ є в полонi банкiрiв. Фактично наш уряд вже не обирається бiльшiстю вiльних голосiв. Фактично маленький гурт людей, що має у своїх руках всю позичкову справу, наставляє нам наш уряд».
В. Вiльсона вибрано на президента тому, що вiн виступав проти того, аби США брали участь у вiйнi. На його обрання банкiр Б. Барух дав 50.000 доларiв. Ставши президентом i затягнувши США у вiйну, президент В. Вiльсон зробив Б. Баруха диктатором вiйськової промисловостi i вiйськових закупок. На тiй посадi Б. Барух заробив великi мiльйони доларiв, бо давав вiйськовi замовлення пiдприємствам, у яких вiн мав паї, або вiд яких одержував величезнi хабарi. Вiн пустив чутки нiби США мають намiр замиритися. Та чутка спричинила раптовий великий спад цiни на паї пiдприємств, якi працювали на вiйну. Б. Барух купив багато таких паїв, а потiм, коли виявилася брехливiсть тої чутки i цiна паїв пiднеслася, то вiн продав їх. Так за кiлька лише днiв вiн заробив 750.000 доларiв.
За часiв вiйни 1914–20 рокiв у США панували три неофiцiйнi диктатори — Бернард Барух, Євген Меєр i Пол Варбурґ. Всi три — банкiри i всi три жиди. Є. Меєр був головою Комiсiї управителiв Державного Запасового Банку США, а П. Варбурґ — його заступником. Три найбiльшi творцi теперiшньої грошової системи i теперiшнiх мiльярдних боргiв США були три жидiвськi банкiри — нiмецький П. Варбурґ, український Е. Ґолденвайзер, що був 30 рокiв керiвником Державного Запасового Банку США, i литовський Г. Д. Гвайт, що був головою Мiжнародної Грошової Фундацiї. Нью-Йоркський банкiр Г. Леман був американським вiйськовим губернатором розбитої Iталiї. Банкiр Генрi Дейвiсон був головою Червоного Хреста США.
Мiльйонер Генрi Форд казав: «Щоби припинити вiйни назавжди, не треба творити нiяких Лiг Нацiй. Вистачить взяти пiд державний контроль 50 свiтових жидiвських банкiрiв. Вони ж бо викликають вiйни, щоб заробляти мiльярди доларiв».
Жидiвськi банкiри Стернс та Ґолдсмiт постачали грошi Португалiї, барон Гiрш — Туреччинi, Ротшiльд — Францiї, Стронберґ — Румунiї, Спеєр та Поляков — Московщинi, Кун-Леб — США.
Англiйськi жиди-мiльйонери Сасуни мають у своїх руках свiтову торгiвлю опiумом, азiйським шовком та бавовною. Вони мають свої банки в Калькуттi, Шанхаї, Гонконзi, Йокагамi, Багдадi.
Французькi жиди-мiльйонери мають у своїх руках грошовi позичальнi, Пiвнiчно-Iспанськi залiзницi, газ i автобуси в Парижi, французьку лiнiю атлантичних пароплавiв, страховi заклади в Iспанiї, позичальнi в Iспанiї; мають кiлька французьких залiзниць, банк у Тунiсi, державний банк Туреччини, залiзницi у Швейцарiї, Португалiї, Австрiї, газ у Мадридi.
Жидiвська родина Бiшофшаїв має у своїх руках державний банк Голландiї, Французько-Єгипетський банк, нацiональний банк, позичальнi в Антверпенi, Льєжi, Брюсселi.
Жиди, брати Селiґмани позичають великi грошi США. Наприклад, 1879 року позичили разом з Ротшiльдами 150 мiльйонiв доларiв на будову Панамського каналу та залiзниць.
З iнших жидiв-мiльйонерiв бiльш вiдомi: Камондо, Фоулд, Монтаґю, Стерн, Блайхредер, Варшавер, Мендiльсон, Ґунзборґ, Яфет, Кун, Леб, Селiґма, Лазар, Л. Штраус, Морґентау, Дж. Шiф, Дрейфус, С. Вайнберґ, Б. Ботенвайзер, Ерiк Варбурґ, Джем Варбурґ та iншi.
Малий гурток свiтових банкiрiв, що керує Банком Мiжнароднiх Розрахункiв у Базелi (Швейцарiя), визначає, диктує вартiсть всiх грошей у свiтi.
Якби не було комунiстичних держав у свiтi, то не було би причини озброюватися. Тим-то банкiри й пiдтримують комунiстiв, бо ж iнакше не зароблять мiльярди. Тож банкiр Корлiс Ламонт очолює «Товариство приятелiв савєтської Росії» та «Американську Раду савєтських стосункiв». Нью-Йоркськi банкiри дали Л. Троцькому кiлька мiльйонiв доларiв на революцiю в московськiй iмперiї.
Свiтовi банкiри (а бiльшiсть їх — жиди) планують панувати у свiтi, створивши свiтовий надуряд, що буде в їхнiх руках. Вони планують створити його з допомогою свiтового соцiалiзму, комунiзму. Тим-то вони i дають мiльйони доларiв соцiалiстам та комунiстам на їхню пропаганду. Москвини також запланували захопити у свої руки свiтовий надуряд з допомогою свiтового комунiзму. Задля того москвини розбудували з допомогою свiтового комунiзму i свiтових банкiрiв свою величезну вiйськову машину. Так дурний москвин обдурив мудрого жида.
Англiйськi банкiри видали в 1919–23 роках 5 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв на хабарi англiйським та американським великим часописам, щоби вони не критикували банкiвської дiяльностi.