Таке неймовiрне, нечуване в iсторiї лихварство тяжко зрозумiти, тож наведiм конкретний приклад. Уряд США потребує позичити, скажiмо, 50.000 доларiв. Вiн позичає у Державного Фондового Банку, видаючи йому свої векселi, звичайно пiд 4 %. Пiд запоруку тих урядових векселiв Державний Фондовий Банк одержує вiд уряду безплатно 50.000 паперових доларiв. Маючи цi 50.000 доларiв, ДФБ пiд їх забезпеку має право видати позик iншим банкам на 1.500.000 доларiв. Тi банки заплатять ДФБ вiдсотки за 30 рокiв 2.700.000 доларiв. За 30 рокiв уряд виплатить свої 4 %-i векселi, заплативши тi позиченi 50.000 доларiв i вiдсоткiв за 30 рокiв 60.000 доларiв. Так на 50.000 доларовiй позичцi Державний Фондовий Банк заробляє за 30 рокiв 2.810.000 доларiв. А тi ж 50.000 доларiв фактично були грошi уряду США, а не Державного Фондового Банку. Чи можна уявити бiльше i нахабнiше шахрайство? Чи Парламент та Сенат США не розумiють цього грабунку?
Мiльйонер Генрi Форд казав: «Наше суспiльство не розумiє грошової економiки банкiв. Якби зрозумiло, то негайно зробило би революцiю».
VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
Перелякалося також i свiтове жидiвство. Воно поквапно скликало ще в липнi 1933 року до Амстердама свiтову жидiвську нараду, щоби обмiркувати створення свiтового, всебiчного бойкоту Нiмеччинi. Нарада обмiркувала способи економiчної вiйни проти Нiмеччини i ухвалила закласти свiтову жидiвську Економiчну Раду, яка мала керувати тою вiйною. На голову її вибрали Самуїла Онтермеєра з Нью-Йорка. Ухвалено притягнути до бойкоту Нiмеччини увесь свiт. Внаслiдок такої ухвали гiтлерiвська партiя росла в Нiмеччинi щогодини, i А. Гiтлер не потребував пiд’юджувати нiмцiв проти жидiв.
Два мiсяцi по тiй жидiвськiй нарадi президент Ф. Рузвельт поквапно визнав комунiстичний уряд СРСР.[66] Іншими словами, вiн почав готуватися до вiйни з Нiмеччиною. До речi, гiтлерiвська партiя офiцiйно називалася нацiонал-соцiалiстичною i справдi мала у своїй програмi чисто соцiалiстичнi пункти. А лад своєї партiї та її способи працi, разом iз терором, А. Гiтлер змавпував докладно з КП СРСР.
Президент Ф. Рузвельт почав вiйну вже 5.10.1934 р. Тодi вiн у своїй промовi у Чикаґо вимагав «карантину» проти Нiмеччини. I той «карантин» вiн розпочав, дуже збiльшивши ввiзне мито на німецький крам (деякi товари нацiнювалися аж на 75 % їхньої вартостi). Великi банки США, власниками яких були жиди, робили всiлякi бiржовi шахрайства, щоб знизити вартiсть нiмецьких грошей. Крiм жидiв цей «карантин» гаряче вiтали й комунiсти. Голова КП США А. Бровдер обiцяв урядовi 100 %-ну пiдтримку. Кандидат на заступника президента Г. Трумен писав: «Я вiтаю пiдтримку А. Бровдера, чи будь-кого iншого, хто допоможе вибрати Ф. Рузвельта на президента».
Нiмеччина пропонувала ще 1937 року, а потiм знову 1938 р. розпочати переговори, щоби прийти до якогось порозумiння. Президент Ф. Рузвельт не лише вiдкинув будь-якi переговори, але й вiдкликав 1938 року посла США з Берлiна. Нiмеччина була примушена вiдкликати свого посла з Вашинґтона. А. Гiтлер одержав добрий доказ того, що «Гармати потрiбнiшi нiж масло». Цi дворазовi нiмецькi пропозицiї мирно полагодити стосунки мафiя затримала в таємницi, не подала iнформацiї про них до часописiв. Аж по вiйнi Парламентська комiсiя знайшла цi документи в архiвi й оприлюднила їх.
Люднiсть США не є ще нацiєю у соцiологiчному розумiннi, а лише духовно нез’єднаною мiшаниною європейських переселенцiв та африканських негрiв, мiшаниною переселенцiв i їх нащадкiв усiх народiв, усiх рас, усiх набоженств свiту. Тi переселенцi приїхали до Америки з метою забагатiти, заробити якомога бiльше доларiв. Добробут був i тепер є життєвою метою кожного американця. Прикладом цього є статистичне опитування, що охопило кiлька унiверситетiв США з кількадесятьма тисячами студентiв. У тому опитуваннi був такий пункт: «Що є метою вашого життя?». Отже, 73 % вiдповiли: «Добре платна посада, власна хата, безтурботне родинне життя». 2 % додали до цього ще й спокiйну громадську працю. Решта вiдповiла: «Не знаю». А це майбутнi провiдники народу! Що ж можна думати про загал?[67]
За Конституцiєю США ухвалювати вiйну чи мир має право лише Парламент та Сенат США, а не президент. Демократично обраний Парламент не може ухвалити щось таке, чого не хоче народ. А народ США воювати не хотiв за жодну мету. Вiн твердо тримався доктрини Монро не втручатися в жоднi позаамериканськi конфлiкти. А мафiя хотiла вiйни за всяку цiну. Вона стала перед великим i тяжким завданням — намовити народ на вiйну.
Вiльна торговельна конкуренцiя породила торговельну рекламу, вона стала у XX ст. некоронованим володарем усього життя в США, королем i законодавцем. Тепер той розголос унапрямлює все життя янкi вiд колиски до труни. Вiд раннього ранку до пiзньої ночi вiн навчає янкi що мають їсти, пити, як одягатися, як розважатися, як думати, що читати, що любити, що ненавидiти. З винаходом радiо — а понадто телебачення — торговельна реклама мiльйонократно посилила свiй «виховуючий» вплив на янкi, тепер пропаганда є вже високорозвинутим мистецтвом, ба, навiть наукою. Десятки тисяч науковцiв-психологiв дослiджують справу як i чим можна вплинути на людську думку, а з того i на людськi вчинки. На такi дослiдження видаються в США великi мiльйони доларiв.[70]
У демократичних державах владу обирає народ, обрана ним влада мусить виконувати волю народу. Президент А. Лiнкольн висловив цю засаду надзвичайно яскраво: «З народу, через народ i задля народу». Так у теорiї. Фактично ж — iнакше, бо вчинками кожної людини керують свiтогляд та почуття тої людини. А свiтогляд, погляди янкi творить пропаганда, реклама. Отже, у чиїх руках є засоби пропаганди — тi й накинуть свої погляди i свiтогляд на янкi, тобто «волю народу». А тепер, з казковим поширенням радiо у всьому свiтi, цим визначаються погляди не лише янкi, але й усiх народiв свiту. Таким чином власники засобiв пропаганди — радiо, телебачення, кiно, часописів, журналів, видавництв, книгарень, книгозбiрень тощо — стають фактичними керiвниками всього життя навiть такої демократичної держави як США, а про диктаторськi, як СРСР, — казати нема що. У США, до того ж, панує в усiх царинах життя засада особистої, приватної власностi, тому i засоби пропаганди є також у приватних руках. Навiть школи в США не є державнi, а приватнi чи громадськi. У чиїх руках засоби пропаганди в США ми вже оповiли у попереднiх роздiлах. У США нiхто i нiщо не перешкоджає будь-кому пропагувати свої погляди, але задля того треба грошей i то великих. Мафiя їх має дуже багато, тому вона змогла захопити у свої руки понад 75 % всiх засобiв пропаганди i має силу легко заглушувати i справдi заглушує голос своїх ворогiв та противникiв. Українцi з власного досвiду знають це, але переважаюча бiльшiсть американцiв не усвiдомлює цього i тому є в полонi мафiї.
Цiлковите опанування пропагандою розуму янкi призвело до того, що теперiшнiй, навiть i непересiчний янкi виховався на безкритичного мiлкодума, якому дорiвнюється в цьому хiба що африканський дикун чи мала дитина. Знавцi технiки торговельної реклами в США пишаються: «Ми можемо продати все: вiд голки — до найдурнiшої, найнеймовiрнiшої iдеї разом». I справдi, ми бачимо на власнi очi, як Московщина «продає» янкі не лише найнеймовiрнiшi, але й навiть згубнi для США iдеї.
Щоби намовити суспiльство США на вiйну, мафiя пустила свою величезну пропагандистську машину повною ходою. Не шкодувала мiльйонiв доларiв на пропаганду, знаючи, що вони повернуться їй з величезною лихвою. Крiм приватних засобiв пропаганди, мафiя потребувала мати у своїх руках також i офiцiйне джерело iнформацiї «Канцелярiю воєнних вiстей». I справдi, вона мала її у своїх руках. Починаючи вiд її заступника, керiвника цiєї Канцелярiї, шестиколонника i москволюба Овна Латiмора, аж до найнижчого урядовця, вона була переповнена п’ятиколонниками, шестиколонниками, москволюбами, москвинами, змосковщеними жидами i навiть московськими шпигунами. Ця Канцелярiя замовчувала новини, некориснi Московщинi; перебiльшувала понад усякi межi кориснi їй; видумувала всiлякого роду брехнi; роздмухувала щосили обурення проти потвор-нiмцiв та iталiйцiв i водночас учинила несамовиту глорифiкацiю всього московського та москвинiв, перемальовуючи їх на мирних соцiалiстичних демократiв, таких самих як i янкi. Колишнiй посол США Артур Лейн вiдкрито запитав через журнал уряд США: «Хто з найвищих урядовцiв США наказав заховувати всi тi повiдомлення нашої розвiдки, що є шкiдливi чи неприємнi Московщинi, а наказав поширювати лише брехню та комунiстичну пропаганду?». Жодної вiдповiдi не одержав. Янкi хоч i вiрили мафiознiй пропагандi, проте воювати не мали жодного бажання. Мафiї довелося шукати способу ПРИМУСИТИ янкi воювати. Єдиним способом задля цього було створити, спровокувати напад на США.
[70]
Як лише уряд США визнав СРСР, негайно приїхало з Московщини до США кiлькадесят московських пропагандистiв вивчати американськi способи пропаганди.