Не бажаючи воювати, янкi, понадто жiнки, вимагали вiд кандидатiв на президента ясної i твердої обiцянки не затягати США у будь-яку вiйну. I на виборчому вiчi в Бостонi 1940 року Ф. Рузвельт у своїй промовi наголосив: «Я вже казав, але повторюю ще знову, знову i знову: — Матерi та батьки! Я не пiшлю ваших дiтей воювати в жоднiй чужiй вiйнi».
Пересiчний янкi розумiє поняття «чужа вiйна» як вiйну поза Америкою самих європейських чи азiатських народiв, вiйну, яка не зачiпає прав та добробуту США. Мафiя та Ф. Рузвельт навмисно не розтлумачили виборцям, що за теперiшнього розвитку технiки та економiки життя всiх цивiлiзованих народiв так взаємно пов’язане, що вже нема i не може бути таких європейських чи азiатських воєн, якi не зачiпають прав чи добробуту США. Вони не розтлумачили цього виборцям, бо знали, що якби розтлумачили, то або програли би вибори, або люди ще твердiше спротивилися би будь-якiй вiйнi, навiть i такiй, що зачiпає права та добробут США.
Навiть великий приятель Ф. Рузвельта Р. Шервуд пiзнiше признався, що цей їхнiй пiдступ трохи мулив його сумлiння, але вiн вважав, що наслiдки будуть менш шкiдливi, нiж програнi вибори.
Нищення релiгiї в СРСР обурювало багатьох виборцiв у США. Отже, Ф. Рузвельт був вимушений сказати виборцям щось i про це. I вiн сказав на нарадi журналiстiв: «Прочитайте статтю 124-ту Конституцiї СРСР. У тiй статтi закони докладно такi самi, як i в Конституцiї США. У нас вони лише iнакше висловленi».
У листопадi 1939 року Московщина напала на Фiнляндiю. Симпатiя усього свiту була на боцi Фiнляндiї, i 14.12.1939 р. Лiга Нацiй викинула СРСР зi свого складу. Пiвтора року пiзнiше президент Ф. Рузвельт заклъкав (31.07.1941) до себе посла СРСР у Вашинґтонi А. Уманськоґо та заступника Головнокомандувача СРСР генерала Ф. Ґолiкова, який був тодi у Вашинґтонi. Тi москвини входили до Бiлого Дому[71] сумнi, невеселi, бо знали, що без допомоги США їхнiй СРСР завалиться у вiйнi, а про допомогу США Московщина не може навiть i мрiяти, бо щойно пiвтора року тому Московщину вигнано з Лiги Нацiй за мiжнародний бандитизм, бо Московщина два роки приятелювала з гiтлерiвською Нiмеччиною i допомагала їй усiм чим могла; бо щойно зробила друге мiжнародне своє харцизство, загарбавши Естонiю, Латвiю, Литву; бо за останнi 20 рокiв зломила кiлька своїх мiжнародних зобов’язань, в тому числi i зобов’язання щодо США. Iдучи до президента наймогутнiшої i найбагатшої у свiтi держави, тi москвини гадали, що вiн подасть їм рахунок усiх їхнiх харцизств, i, використовуючи надзвичайно скрутний стан СРСР, зажадає вiд них оплатити той рахунок. Рахунок величезний, i оплатити його треба буде цiною не меншою за разчленування нової московської iмперiї СРСР на її складовi частини. На щось менше президент США напевно не погодиться. Вони мали направду причини сумувати, iдучи до нього. I вони входили до Бiлого Дому як побитi пси, пiдiбравши хвости пiд себе.
Але…, але виходили веселi, усмiхненi, задерши свої кирпатi носи догори. Чому? Бо сталося неймовiрно величезне чудо. Президент Ф. Рузвельт не лише не згадав про будь-який рахунок, але без жодних передмов i передумов запропонував їм всебiчну, нiчим необмежену допомогу США, просив подати йому список — чого Московщина потребує i скiльки, а вiн накаже негайно вислати те все до СРСР.
У той самий день уповноважений президента Г. Гопкiнс у Москвi запропонував Й. Сталiновi всю допомогу США, яку лише Й. Сталiн забажає. Вихований на догмi, що всi капiталiсти мрiють знищити соцiалiстичний США, Й. Сталiн не вiрив своїм вухам i запитав Г. Гопкiнса про цiну тої допомоги. Посол США у Москвi В. Булiт записав тодi з жахом: «У замiну за допомогу США Г. Гопкiнс не просив нiчогiсiнько. Вiн навiть не запитав Й. Сталiна, що той думає робити в Європi, коли переможена Нiмеччина впаде».
Направду, день 31.07.1941 Московщина може святкувати як казково величезну перемогу, бо у той день наймогутнiша капiталiстична держава схилила до нiг рабської, деспотичної, дикої Московщини свiй демократичний прапор Волi i Справедливостi. Щобiльше! Волелюбнi, християнськi США зобов’язалися допомогти деспотичнiй, безбожницькiй Московщинi розбудувати московську вiйськову силу на таку могутню, що страх перед нею спаралiзує розум i дух тисяч, мiльйонiв людей у свiтi на чолi з їхнiми державними провiдниками.
Хоч нiмцi менше за будь-кого мали право обурюватися на це, проте офiцiйний нiмецький речник кинув тяжкий закид урядовi США. Вiн писав: «Гопкiнсова пропозицiя допомогти Московщинi зброєю робить США спiльником комунiстичної Московщини в її зусиллях поширити комунiзм на ввесь свiт. США дуже добре знають про мiльйонні, жахливi вбивства, муки, в’язницi, смертельнi табори, нищення культури на загарбаних Московщиною немосковських землях. А той, хто пiдтримує нищильникiв культури, бере на себе спiввiдповiдальнiсть за нищення культури i людей».
На цей закид Ф. Рузвельт анi пари з вуст не пустив. А мафiя знайшла спосiб заглушити в США цей закид. У Першiй свiтовiй вiйнi сержант США Алвiн Йорк зробив якесь велике геройство. Про його геройство i про нього самого нiхто вже не пам’ятав. Проте, Голлiвуд зняв великий фiльм «Сержант Йорк». Цей фiльм — аж надто надумана шовiнiстична пропаганда в чисто американському стилi, на взiрець невмирущого Тарзана, який завжди перемагає. Тож i А. Йорк б’є нiмцiв як мух; рятує нiмецькi жертви тощо, а в нагороду — слава, закохання дiвчат i т. п. Метою фiльму було збудити призабуту ненависть до нiмцiв, збудувати у молодi бажання стати героєм. Мафiознi часописи не знали меж глорифiкацiї того фiльму, i вiн демонструвався кiлька тижнiв у переповнених кінотеатрах. Ф. Рузвельт запросив до Бiлого Дому А. Йорка, а часописи зробили з цього величезну подiю, пишучи цiлi сторiнки про неї. Так у тiй повенi нахвалок потопилася звiстка про пропозицiю допомогти Московщинi зброєю. Ф. Рузвельт i його мафiя знали, як керувати американськими вусатими полiтичними дiтьми. Це також є зразком мафiозної пропаганди.
Ф. Рузвельт затягнув США у вiйну фактично ще 1939 року. Президент США не має права проголошувати вiйни. Це право належить лише Парламентовi та Сенатовi. Парламент не може зробити чогось, що зустрiло би загальний опiр людностi США. А люди не хотiли воювати за нiяку мету i противилися будь-якiй участi США у позаамериканських сварках. Ф. Рузвельт взявся цей опiр зломити. Майже неможливо було послабити цей опiр, не подавши янкі якусь, хоч не знати як потрiбну, мету, бо найдорожчою метою їх було (i є) жити, а не вмирати. Лишився єдиний спосiб — спричинити напад Нiмеччини чи Японiї на США.
Цiлковито вiдкрита, офiцiйна допомога зброєю та вiйськовим спорядженням нейтральними ще тодi США ворогам Нiмеччини — це вже був виклик для нападу Нiмеччини на США, бо та допомога порушувала визнанi всiм свiтом мiжнароднi закони про нейтральнiсть. Та Нiмеччина — навчена досвiдом минулої вiйни — мовчала про це порушення нейтралiтету урядом США.
Кораблiв США, що везли з Америки до Європи вiйськове спорядження, супроводжували й охороняли вiйськовi кораблi, пiдводнi човни, лiтаки США. Президент Ф. Рузвельт наказав ще 21.04.1941 р. (отже, коли США були ще нейтральнi) флоту США вислiджувати нiмецькi та iталiйськi кораблi в океанi i подавати через кожні чотири години їхнє мiсце перебування в океанi радiотелеграфом i звичайною не кодованою мовою. Iншими словами — наказав робити вiйськову розвiдку на користь англiйського флоту. Ясно, що адмiрали та генерали США добре розумiли, яка то є активна участь у вiйнi. Командувач флоту США адмiрал Г. Старк тодi писав: «Ми вже воюємо».