Нiмцi бачили Рузвельтову пастку і не далися спровокувати. Нiмецький уряд наказав своєму флотовi у нiякому разi, за жодних обставин не чiпати кораблiв США. Своїм пiдводним човнам наказав триматися якнайдалі вiд флоту США.
Тодi Ф. Рузвельт послав великий вiддiл свого вiйська до Iсландiї, щоб замiнити п’ятнадцятитисячну англiйську залогу, яку Англiя потребувала на фронтi. Нiмеччина мовчала.
Тодi раптово потопився винищувач США «Ґрiн» за дуже пiдозрiлих обставин, якi НЕ вказували, що його потопила торпеда. Затоплення Нiмеччиною «Ґрiна» було достатнiм приводом проголосити Нiмеччинi вiйну. Отже, Сенат зажадав вiд Морського Мiнiстерства корабельний щоденник «Ґрiна». Мiнiстерство не дало. Не дало, бо подiбне сталося ще за Першої свiтової вiйни. Тодi уряд США проголосив, що нiмецький пiдводний човен затопив пароплав США «Суксес», i вся його залога потопилася. Отже, Парламент i Сенат проголосили 8.04.1917 р. вiйну Нiмеччинi. Пiсля проголошення вiйни виявилося, що «Суксеса» нiхто не топив, а вiн перебуває неушкодженим в європейському порту i вся його залога жива i здорова.
Холоднокровних нiмцiв не пощастило спонукати до нападу. Треба пробувати спонукати гарячих японцiв.
Тодi в Японiї боролися двi полiтичнi сили за напрям закордонної полiтики. Перша — японськi промисловцi, які знали, що Японiя, лишаючись нейтральною, багато скористає з вiйни: добре заробить, продаючи свої вироби всiм, i тим, що воюють i тим, що не воюють. По-друге i головнiше: вiйна давала Японiї велику нагоду захопити ринки збуту i джерела сировини вiд тих, що воюють цiлковито мирним шляхом. А вже захопленi ринки ледве чи хто зможе вiдiбрати вiд Японiї, бо за час вiйни Японiя виросте на таку економiчну, а з нею i на полiтичну та вiйськову потугу, що на її голос примушенi будуть вважати i великопотуги, бо будуть виснаженi вiйною. З цих розрахункiв японськi промисловцi дуже противилися участi Японiї у вiйнi на будь-чийому боцi.
Друга сила — командування вiйська i флоту хотiли воювати, бо були запеклими азiатськими нацiоналiстами, «бiлих чортiв» ненавидiли i не вiрили їм. Вони були непохитно переконанi, що лише вiйськова міць Японiї є забезпекою її господарчої сили. Вони доводили iсторичними фактами, а їх не бракувало, що «бiлi чорти» шанують лише гармати, а не папiрцi, хоч би і з королiвськими пiдписами та печатками парламентiв.
Подiбно до Англiї Японiя на своїх перенаселених островах може вижити лише з добре розвиненої промисловостi та закордонної торгiвлi. Як i Англiя, Японiя своєї сировини не має. Нафту тепер називають «кров’ю промисловостi». Японiя не має власної нафти для своїх електростанцiй. Припинити доплив чужої нафти до Японiї — зупинити промисловiсть i торгiвлю. Це — виморити Японiю голодом. Жодний народ не буде спокiйно вмирати з голоду, а буде хапатися й бритви, щоби вижити.
Про це попереджували Ф. Рузвельта керiвник воєнного планування флоту адмiрал Р. Торнер та командувач флоту адмiрал Г. Старк. Вони писали йому ще 22.07.1941 р., що заборона торгiвлi з Японiєю, а понадто заборона продавати Японiї нафту викличе в Японiї величезне загальне обурення проти США, дуже посилить вплив вiйськових, що прагнуть вiйни. Така заборона примусить Японiю здобувати нафту силою в Малайзії та у Схiднiй Iндiї, де нафта є в англiйських та голландських руках. Почавши вiйну з Англiєю, Японiя через стратегiчну необхiднiсть займе Фiлiппiни, а це втягне США у загальну вiйну. З цих причин адмiрали радять президентовi НЕ забороняти торгiвлi з Японiєю, а понадто НЕ забороняти продавати їй нафту, якщо вiн НЕ хоче вiйни з Японiєю. Але Ф. Рузвельт, мафiя власне хотiли вiйни з Японiєю, щоби через неї втягнути США у вiйну з Нiмеччиною.
Японцi змiнили 18.07.1941 р. свого Мiнiстра закордонних справ, нiмецького прихильника, на помiркованого Т. Тойоду, а на заступника Мiнiстра наставили промисловця Б. Гiранума, що був проти участi Японiї у вiйнi i прославився своєю боротьбою проти нiмецьких шпигунiв у Японiї. Отже, полiтичне повiтря в Японiї погiршилося для Нiмеччини i полiпшилося для США. Ф. Рузвельт i мафiя мусили поспiшати зi своїми планами. Отже, три днi по одержаннi згаданих попереджень адмiралiв Ф. Рузвельт наказав (25.07.1941) «заморозити» японськi грошi в США, тобто фактично припинив торгiвлю з Японiєю, хоч вона нiчогiсiнько не зробила ще злого супроти США. Попередження адмiралiв Р. Торнера та Г. Старка Ф. Рузвельт затаїв навiть вiд Парламенту i Сенату.
Наступного дня (26.07.41) Ф. Рузвельт заборонив продавати Японiї нафту та бензин. Уряд склав «чорний список» пiвденно-американських торгiвцiв, якi торгували з Японiєю та закрив японським кораблям Панамську протоку. Ф. Рузвельт казав журналiстам, що тих заходiв вимагало Морське Мiнiстерство, тобто i автори попередження адмiрали Р. Торнер та Г. Старк. Поставивши цими заходами Японiю перед примарою голодомору, мафiя — нiби на глум — тлумачила їх бажання утримати Японiю вiд участi у вiйнi. П’ять рокiв пiзнiше адмiрал Г. Старк свiдчив у Парламентськiй слiдчiй Комiсiї, що Генеральний Штаб i Вiйськове Мiнiстерство та всi найвищi генерали й адмiрали дуже добре розумiли, що тi заходи були спрямованi навмисно, щоби спонукати Японiю до вiйни зі США. Адмiрал Г. Старк казав тодi, що вiн не може кинути камiнь провини на Японiю, бо якби вiн сам був японцем, то почав би вiйну, щоб рятувати японський народ вiд голодомору.
Посол США в Токiо Дж. Ґрю жив дев’ять рокiв у Японiї, добре знав вдачу японцiв i розумiв засади японської полiтики. Вiн вислав довгу телеграму Мiнiстровi закордонних справ США К. Голу, в якiй повiдомляв, що голова японського уряду князь Коноє дуже хоче обмiркувати з президентом Ф. Рузвельтом справу японсько-американських стосункiв. А вiд себе додав, що вiн переконаний у добрiй волi японцiв, i що вони пiдуть на великi поступки, отже, мирне полагодження тих стосункiв цiлковито можливе. Вiн просив поспiшитися з вiдповiддю, бо вiйськова партiя тлумачить затягнення переговорiв як американську пастку. Ф. Рузвельт вiдповiв Дж. Ґрюєвi, що вiн розмовлятиме з князем Коноє лише ПIСЛЯ того, як японський уряд погодиться задовiльнити всi домагання США. Вiдповiдаючи так, Ф. Рузвельт дуже добре розумiв, що жодний уряд у свiтi не прийме такої нахабної передумови, тобто вести переговори пiсля прийняття того, про що мають говорити. Чесна людина Дж. Ґрю не знав планiв мафiї i розпачливо намагався переконати Ф. Рузвельта у шкiдливостi для США такої безглуздої вимоги. Вiн не знав, що Ф. Рузвельт хоче вiйни, а не миру з Японiєю.
Як дуже хотiв князь Коноє порозумiтися зi США, видно з того, що вiн проковтнув образу такої нахабної передумови i ще раз просив Ф. Рузвельта зустрiтися й обмiркувати. Ф. Рузвельт знову вiдкинув його прохання. Уряд Коноє впав. На його мiсце прийшов уряд генерала Г. Тоджо, прихильника вiйни.
Рузвельтовi звеличники промовчують телеграми посла Дж. Ґрю. А iсторик США Т. Бейлi пише, що Ф. Рузвельт у часi перед нападом японцiв на Перл-Харбор (7.12.1941) кiлька разiв збрехав i ошукав суспiльство США.
Останню спробу порозумiтися Японiя зробила 16.08.1941 р. Японський посол у Вашинґтонi К. Номура запропонував Мiнiстровi закордонних справ К. Голу розпочати переговори. Дiставши вiдмову, вiн попросив К. Гола викласти передумови США. Той виклав. Передумови вимагали вiд Японiї вiдмовитися вiд будь-якого поширення своїх будь-яких впливiв, отже, i торговельних поза межами своїх островiв. Iншими словами, вимагали САМОГУБСТВА 90-мiльйонного народу, зданого на ласку чи на неласку великих потуг, разом з СРСР. Отже, то були не передумови переговорiв, а безумовний ультиматум. Європейцi можуть мати свої рисовi, чайнi, гумовi, цукровi посiлостi в Азiї, але азiати-японцi таких посiлостей в Азiї не мають права мати. А це була велика вода на млин японських вiйськових нацiоналiстiв, що звинувачували «бiлих чортiв» у загарбництвi.
Ф. Рузвельт дуже добре знав, що Японiя нападе, бо сам навмисно i свiдомо штовхав її до нападу. На засiданнi уряду (були К. Гол, Ф. Нокс, Г. Стiмсон, Дж. Маршалл, Г. Старк) сказав, що Японiя нападе мабуть у наступний понедiлок (1.12.1941). Трохи пiзнiше вiдомостi розвiдки США вказували, що нападе 7.12. Якби Ф. Рузвельт хотiв запобiгти нападу i вiйні, то вiн мав кiлька днiв часу, щоби звернутися безпосередньо до японського iмператора. А вiн навмисно вiдтягав таке звернення аж до 9-ої години вечора 6.12, розраховуючи, що його телеграма спiзниться. I дiйсно, iмператор одержав Рузвельтову телеграму 20 хвилин по нападі на Перл-Харбор. Сам К. Гол пiзнiше признався, що посилали ту телеграму аби була лише в архiвi на всякий випадок.