На Ялтинськiй нарадi також погодилися заснувати Органiзацiю Об’єднаних Нацiй. Автором її статуту став нiхто iнший як Алджер Гiс. Вiн же й головував на перших її установчих зборах у Сан-Франциско в квiтнi 1945 року.[78]
На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт не завагався зломити стару мiжнародну Женевську угоду про полонених та право захисту (притулку) полiтичних втiкачiв. Десять рокiв пiзнiше, коли оприлюднено деякi ялтинськi документи, свiт дiзнався, що Ф. Рузвельт холоднокровно i добровiльно подарував Московщинi на зарiз понад три мiльйони — з них 85 % українцiв — полонених та втiкачiв з СРСР.
Сам У. Черчiлль назвав ухвали Ялтинської наради «трагедiєю величезного розмiру». Самих лише нiмцiв вигнано з їхнiх прапрадiдівських осель 10 мiльйонiв, забрано вiд Нiмеччини чверть її орної землi. «Це не вiщує нiчого доброго», — признався пiзнiше У. Черчiлль. Нiмеччина зобов’язалася платити вiдшкодування не грошовими зобов’язаннями, а машинами, цiлими заводами, товарами, а також i ясирем: рабською, примусовою, безплатною працею нiмцiв. Отже, поворот до дикунських часiв людської цивiлiзацiї вiдбувся.
На цiй нарадi визнано законним названий «тимчасовим» уряд Польщi — маленький гурток польських зрадникiв-яничарiв, що його вишколила Московщина. У. Черчiлль протистояв цьому шахрайству чотири днi. Ф. Рузвельт же пiдтримував це московське домагання вiдразу. Нарештi погодилися, щоб той «тимчасовий уряд» провiв загальним голосуванням вибори до польського Сейму. У. Черчiлль вимагав, щоб тi вибори були пiд наглядом послiв СРСР, США i Великобританiї у Варшавi. Й. Сталiн гостро те вiдкинув, мовляв, такий нагляд був би образою культурного польського народу. Натомiсть вiн запропонував зобов’язати «тимчасовий уряд» провести справдi вiльнi i справдi демократичнi вибори. А щоби забезпечити демократичнiсть виборiв, то допустити кандидатiв лише демократичних, не фашистських партiй. Якi партiї вважати за фашистськi Й. Сталiн не сказав. Очевидячки, це мали визначати отi московськi попихачi, що їх визнано за уряд Польщi. I справдi, пiзнiше вони «визначили». А Московщина та їхнi попихачi мають за фашистiв усiх не комунiстiв. Ф. Рузвельт пiдтримав цю сталiнську пропозицiю вiдразу, без вагань. А що вiн зробив це цiлком свiдомо — сам і пiдтвердив. Ще перед пiдписанням угоди щодо Польщi адмiрал В. Лiгi зауважив йому: «Та ж така угода є як гума. Її можна розтягати вiд Ялти до Вашинґтона, не розiрвавши». Ф. Рузвельт вiдповiв йому: «Я це знаю». Пригадаймо, як вiн обiцяв С. Миколайчиковi та американським полякам захищати права Польщi.
«Коли пiзнiше накази уряду США та взагалi подiї розкрили таємницю Сталiно-Рузвельтовської таємної угоди, то полiтики i генерали США вжахнулися. В Ялтi Ф. Рузвельт подарував Московщинi життєвi iнтереси не лише Китаю, але й iнтереси США. Вiн вiддав Московщинi Маньчжурiю Сахалiн, Курильськi острови, велику морську базу Порт-Артур, порт Дайрен, Маньчжурську залiзницю. Ф. Рузвельт так змiцнив потужнiсть московської iмперiї, що тепер катастрофа загрожує не лише Китаєвi, але й США». Це писав колишнiй посол США до СРСР В. Болiт.
Колишнiй посол США до СРСР Джозеф Ґрю, дiзнавшись про ухвали Ялтинської наради, написав до Мiнiстерства закордонних справ США обґрунтований меморандум, в якому вiн попереджував, що внаслiдок ялтинських ухвал Монголiя, Маньчжурiя та Корея поступово опиняться в московськiй орбiтi, а за ними по якомусь часi й Китай та Японiя. Цю його пропам’ятку мафiя заховала до таємного архiву, не показавши навiть мiнiстровi.
Звеличник Ф. Рузвельта, учасник Ялтинської наради Мiнiстр закордонних справ Е. Стетiнiус запевняє, що далекосхiдна угода дбайливо продумана i спланована, а не була раптовою, поквапною розв’язкою справи. Певно що так! Лише вiн не каже, КИМ продумана та спланована. А ми пригадаймо, що перед Ялтинською нарадою Е. Стетiнiус, Г. Гопкiнс та А. Гiс втрьох радилися три днi в Каїрi. Так само ця трiйка радилася i з Ф. Рузвельтом 4.02.1945 р., а пiд час засiдань Ялтинської наради Г. Гопкiнс та А. Гiс увесь час пiдсували Ф. Рузвельтовi свої писульки-поради.
Сп’янiла своїми казковими перемогами нахабна Московщина вже у першi днi по вiйнi «наплювала» на всiх рузвельтiв, черчiллiв та на угоди з ними. Московщина розпаношилася на всю свою «шiрокую натуру» — робила все, що лише забажала, не звертаючи уваги на жоднi свої пiдписи пiд мiжнародними угодами, i то цiлком безкарно. Цим вона вiдкрила очi багатьом американцям та європейцям на те, чого вони можуть сподiватися вiд неї в майбутньому. Мафiозна брехня про миролюбну, демократичну «Расiю» почала вiдкриватися, а це дуже шкодило мафiозним планам i задумам, мафiя затривожилася. Посол США до СРСР А. Гаррiман посилав до Вашинґтона тривожнi телеграми. У. Черчiлль просив у Ф. Рузвельта поради, як вiн має викручуватися в Парламентi. Ф. Рузвельт телеграфiчно[79] порадив йому зменшувати якомога московську загрозу, мовляв, колись обставини примусять Московщину «порозумнiшати», здемократизуватися, i вона поводитиметься по-людськи. На розпачливий протест голови польського уряду на вигнаннi генерала В. Андерса Мiнiстр закордонних справ США Дж. Маршалл мiг лише вiдповiсти: «Не зважаючи на це все, США будуть i далi йти разом з Московщиною проти Нiмеччини. А що буде далi — один Бог знає». Чи це вiдповiдь державного мужа, обов’язком якого є передбачувати що буде пiзнiше?
Нi! Не лише Бог знав, але й люди, а найлiпше за всiх мафiя. Приблизно тодi, коли Дж. Маршалл це казав, нiмецький мiнiстр Й. Ґеббельс писав: «Якщо нiмецький народ складе зброю, то угода мiж Ф. Рузвельтом, У. Черчiллем i Й. Сталiним дозволить Московщинi окупувати всю Схiдну i Пiвденно-Схiдну Європу разом з бiльшою частиною Нiмеччини. Залiзна заслона закриє вiд свiту цей обшир, що разом з СРСР буде територiєю величезного розмiру i сили. За цiєю залiзною заслоною почнеться, радше продовжуватиметься, величезне, пекельне знищення людностi. А з тих, що лишаться живими, утворяться гниючi мiльйони бездумної, безвiльної двоногої худоби, яка не знатиме нiчого про свiт поза тою заслоною, хiба лише те, що кремлiвськi рабовласники їм скажуть. Без власного проводу тi мiльйони рабiв животiтимуть з ласки чи неласки московських людожерiв. Решту Європи заллє безладна (хаотична) повiнь полiтичних та економiчних заворушень, що буде лише пiдготовкою до повного скомунiзування всiєї Європи».
IX. АЗІАТСЬКА ПОЛІТИКА
Московський цар Петро I-ий, дiставши добре по пицi, коли пробував загарбати Європу, зрозумiв, що Московщинi спершу треба набратися сил, щоб могти запанувати в Європi. Треба розбудувати величезне вiйсько, як це робив Чингiсхан, Аттила та iншi азiатськi завойовники. А на величезне вiйсько треба величезних грошей. Бiдна дикунська Московщина їх не мала i не знала iншого способу розбагатiти нiж украсти i загарбати. Тож вiн лишив москвинам заповiт — загарбати Iндiю з усiма її казковими багатствами. Наступнi царi почали стало, вперто посовувати кордони Московщини на схiд, щоби захопити Тихоокеанське узбережжя, завоювавши і Японiю.
«Дємакратiчєская» Московщина, перебравши всi нацiональнi традицiї, iдеї та iдеали монархiчної Московщини, перебрала також i план опанувати Азiю перше, нiж пробувати опанувати Європу. Та московська «дємакратiя» пам’ятала японську прочуханку 1905 року, тому й не пробувала «закидати макакiв шапками». Натомiсть вжила, випробуваний кiлькасотрiчним досвiдом, спосiб опанувати ворожий народ зсередини руками його яничарiв. Гетьман Iван Мазепа висловив цей московський спосiб коротко: «Самi себе звоювали». Яничарством.