Навiть чистокровнi жиди жидiвської вiри не всi мають однаковi права. Наприклад, лише правовiрнi жиди — ашкеназi — мають всi права, а поступовi, тобто реформованi, не мають права мати навiть синагог. До Iзраїлю приїхало чимало африканських жидiв (жидiвської вiри). Європейськi жиди в Iзраїлi ставляться до них з погордою, не допускають до своїх синагог чи товариств.
Iзраїльська республiка має «Закон про репатрiантiв». За ним кожний жид має нiчим не обмежене право оселитися на стало в Ізраїльськiй республiцi i бути її громадянином з усiма правами. Польський жид Освальд Руфейсин, рятуючи своє життя вiд гiтлерiвцiв, переховувався 18 мiсяцiв у польському католицькому монастирi. Там вiн вихрестився i став католицьким ченцем. Вiн не відрiкався своєї жидiвської народностi, навiть був сiонiстом. Вiн переїхав 1959 року до Iзраїлю i попросив дати йому громадянство Ізраїльської республiки. Її уряд вiдмовив йому, бо особа навiть жидiвської народностi, але нежидiвської вiри не має права бути громадянином Ізраїльської держави.
А що сталося би з тими членами парламенту якоїсь християнської чи мусульманської держави, якi запропонували б ухвалити закон, за яким особа жидiвської вiри не має права бути громадянином їхньої держави?
Парламент Ізраїльської республiки ухвалив 1965 року закон, який суворо карає тих, якi навертають жидiвських дiтей та молодь на християнство. Закони СРСР карають каторгою тих, хто навчає дiтей та молодь християнським молитвам та iдеям.
Жидiвська юрба в Iзраїлi БЕЗКАРНО багато разiв нападала на християнськi церкви i розганяла тих, що молилися. Великi часописи в усьому свiтi мовчали. А як би вони кричали, коли би десь у свiтi християнська юрба напала б на жидiвську синагогу?
Уряд Iзраїлю тимчасово припинив 1946 року громадянськi демократичнi свободи та права. Це «тимчасово» тягнеться досi. Громадянськi демократичнi права лишилися лише на сторiнках Конституцiї. Достеменно так як у СРСР. Отже, не дивно, що навiть жиди, якi звикли мати демократичнi права в iнших державах, тiкають з Iзраїлю. Наприклад, з тих, що приїхали з Англiї, 90 % повернулися до Англiї. Навiть з польських жидiв 35 % втiкло з Iзраїлю до США. А нiхто не може виїхати з Iзраїлю без окремого дозволу уряду. Одержати ж той дозвiл надзвичайно тяжко. Якби не ця фактична заборона виїздити, то бiльше як половина жидiв Iзраїльської республiки виїхала би з неї. Чи не те саме є в такому ж «демократичному» СРСР?
Повну вiдповiдальнiсть за те, що дiється на Близькому Сходi, несуть Великобританiя та США. Вони ж створили Ізраїльську республiку. Тої республiки не iснувало б без їхньої допомоги. З багатьох фактiв їхньої допомоги згадаємо тут ще два.
ООН мала ухвалити розподiл Палестини на двi частини — жидiвську й арабську. Для того треба було мати двi третини голосiв членiв ООН. Тих двох третин голосiв за розподiл не було. Мiж тими, що проти, були, наприклад, Грецiя, Лiберiя, Гаїтi, Фiлiппіни. Такi держави одержували вiд США велику допомогу. Отже, президент Г. Трумен загрозив, що вiн припинить допомогу їм, якщо не голосуватимуть ЗА розподiл Палестини. Крiм того, 26 сенаторiв США дуже натиснули на 12 членiв ООН, якi не хотiли голосувати за розподiл Палестини. Пiд таким великим тиском США ООН ухвалила 29.11.1947 р. розподiл Палестини на двi частини. Пригадаймо, що власниками 96 % тої землi були араби.
Кiлька Римських Пап багато разiв виступали офiцiйно проти всього жидiвства, бо саме жидiвство у щоденнiй дiяльностi i у «Талмудi» виявило свою запеклу ненависть i ворожнечу до християнства. Тож не дивно, що католицькi пiвденно-американськi держави були проти того, щоби прийняти Iзраїль до ООН, поготiв ще й тому, що католицька церква вважала Єрусалим за християнську святиню i колись (у XIII ст.) благословила i допомагала хрестоносцям визволяти Єрусалим вiд нехристиянської, мусульманської влади. Тож мiняти мусульманську владу на iншу нехристиянську — жидiвську — не було жодного сенсу. Без голосiв пiвденно-американських держав не було потрiбної бiльшостi голосiв членiв ООН. Отже, заступник мера мiста Нью-Йорка жид М. Сiлвер намовив свого американського особистого приятеля кардинала В. Спелмана, щоби той вплинув своїм кардинальським авторитетом на уряди пiвденно-американських держав, аби вони голосували за прийняття Iзраїлю до ООН. В. Спелман це зробив, тi держави голосували за прийняття.
Аж надто велику приязнь уряду США до Ізраїльської республiки показує, наприклад, такий факт (один із тисяч). Лiтаки Ізраїльської республiки збомбували i затопили 8.06.1967 р. в Середземному морi вiйськовий корабель США «Лiбертi», там загинуло понад 100 американцiв. Ізраїльськi лiтаки затопили «Лiбертi» не помилково, бо мали 5 годин часу бачити прапор США на тому кораблi. Такий вчинок є законною причиною вiйни. Уряд США обмежився лагiдним паперовим протестом. А пригадаймо, що уряд США проголосив 1917 року вiйну Нiмеччинi офiцiйно за те, що нiмецькi пiдводнi човни НIБИ затопили корабель США «Суксес».
Провiдники свiтового жидiвства спричинили Першу i Другу свiтовi вiйни. Вони ж спричинять i Третю свiтову вiйну. Наслiдки Першої — 150 мiльйонiв рабiв, 150 мiльйонiв трупiв i румовища у Схiднiй Європi. Наслiдки Другої — 700 мiльйонiв рабiв, 70 мiльйонiв мерцiв, румовище майже у всiй Європi. Наслiдки Третьої — мiльярди мерцiв, румовище на всiй нашiй планетi, а може й розрив її на шматки та попiл.
XI. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
Органiзацiю Об’єднаних Нацiй (ООН) заснували переможцi у Другiй свiтовiй вiйнi 26.06.1945 р. у Сан-Франциско. Її статут уклали московськi шпигуни, мафiознi слуги, п’яти- i шестиколонники: Алджер Гiс (американець), Лев Пасловський (москвин-емiгрант), Гаррi Декстер Гвайт (жид) i Ейб Фортас (жид). А. Гiс голосував на мiжнароднiй конференцiї, яка затвердила той статут. Вiн же був i першим головою ООН — Генеральним Секретарем.
За тим статутом держави-члени ООН зрiкаються повної державної самостiйностi, передаючи частину своєї державної влади ООН. Перша комунiстична держава у свiтi СРСР має ще й позастатутнi права. Наприклад, уряди СРСР i США таємно вiд iнших урядiв погодилися, що головою Ради Безпеки мусить завжди бути уповноважений СРСР. I справдi, ним були: Аркадiй Савельєв (1946–49), Константин Зiнченко (1950–53), Iлля Чернишев (1953–57), А. Добринiн (1957–60), Ґеорґiй Аркадьєв (1960–62), Євген Кисельов (1962–63), Володимир Суслов (1963–65). А голова Ради Безпеки має в ООН таку посаду, як вiйськовий мiнiстр у державi, тобто йому пiдлягають всi вiйська ООН. Щобiльше, вiн є й керiвником Полiтичного Вiддiлу ООН. Крiм нього, одним iз заступникiв голови ООН мусить завжди бути москвин. Коли головою ООН був бiрмiєць У. Тан, то його заступниками були: москвин Ґ. Аркадьєв та американський негр, комунолюб шестиколонник Р. Бонч.
ООН структурована як державний уряд. Вона має президента — Генерального Секретаря, парламент — Загальнi Збори членiв-держав, сенат — Раду Безпеки, мiнiстерства: економiки, фiнансовий вiддiл, правосуддя — правничий вiддiл, працi — Мiжнародна Установа Працi, здоров’я — Свiтова Установа Здоров’я, сiльського господарства — сiльськогосподарська i харчова установа, пошти — Мiжнародне Поштове Об’єднання, скарбу — Мiжнародна Грошова Фундацiя, iнформацiйне — пресовий вiддiл, атомної енергiї — Мiжнародна Служба Атомної Енергiї i т. п. ООН має власне вiйсько з власним Генеральним Штабом. ООН статутом має право примусити вiйськовою силою чи економiчним тиском своїх членiв-держав виконувати накази ООН. А фактично — не лише ООН, Генеральних Асамблей, уповноважених вiд держав-членiв, але й накази уряду ООН — Ради Безпеки. А вона складається з п’ятьох уповноважених наймогутнiших держав: США, СРСР, Великобританiї, Францiї i Китаю, якi мають стало своїх уповноважених у тiй Радi та п’ятьох несталих уповноважених iнших держав, якi чергуються. Щоб запевнити свою найвищу владу в цьому свiтовому надурядi, переможцi в останнiй вiйнi надали собi право «вето». Навiть лише один з тих п’ятьох сталих уповноважених має право скасувати ухвалу всiєї Ради Безпеки. Iншими словами — ООН не лише не має сили, але й не має права ухвалювати щось таке, що не подобається якiйсь однiй з тих п’ятьох могутнiх держав. Уповноважений СРСР вдавався до того «вето» вже понад 100 разiв. Отже, вся ООН є лише параваном, що за ним ховається диктатура п’ятьох наддержав. Та навiть i не п’ятьох, але лише одної з них. Таким чином, щоб розв’язати якусь бiльшу справу, треба, насамперед, щоб її розв’язали тi п’ять наддержав. Фактично так тепер i розв’язується бiльшiсть свiтових справ, а в ООН лише багато балакають. Це демократiя, чи глум над демократiєю? А демократи мають ООН за зародок свiтового надуряду. Що ж може вирости з такого шахрайського, брехливого зародку?