Вона злегка прискалилася, закусивши губу.
— Як я тобі?
— Ти королева балу, — збентежившись від її невідривного погляду, відповів я. — Зійдемо вниз?
— А може, ще краплинку наллєш?
Я налив більш ніж краплю. Дивлячись, як віскі струменить у склянку, вона проказала:
— Не знаю, чому мені страшно. Чому мені страшно?
— Кого ти боїшся?
— Не знаю. Мабуть, Меґґі. Хлопців. Моїх любих забіякуватих земляків.
— Ти про той скандал?
— Боже мій! Дурнуватий випадок. На вечірці був милий хлопець з Ізраїлю, ми тільки цілувалися. Ото й усе. Ну а Чарлі нашептав Пітові, вони вдвох учинили бучу і… Господи. Знаєш, як воно буває з отими «справжніми мужчинами».
Внизу я на якийсь час опинився осторонь Алісон. Її оточив цілий гурт. Я приніс спиртного й передав їй чарку через чиєсь плече, коли мова йшла про Канн, Колліур і Валенсію. У сусідній кімнаті зазвучала джазова музика, і я зазирнув туди з порога. За темними постатями танцюристів у вікні видніли присмеркові дерева на тлі блідо-бурштинового неба. Я гостро відчував, які чужі мені всі ці люди на забаві. Із кутка кімнати мені несміло й штучно усміхалася з-під окулярів короткозора дівчина з невиразним м’яким обличчям — одне з тих сентиментально-інтелектуальних створінь, яким на роду написано стати здобиччю й жертвою тупого негідника. Вона стояла самотою, і я здогадався, що це і є та мила англієчка, яку Марґарет мені ладила. Губи намазюкані надто вже яскравою помадою; такими дівчатами хіба що плоти городити. Сахнувшись від неї, як від краю прірви, я підійшов до книжкової полиці, взяв щось у м’якій палітурці, всівся на підлозі й прикинувся, що читаю.
Біля мене стала навколішки Алісон.
— Щось я захмеліла. Ой, те віскі. Хильни-но ось цього.
То був джин. Вона теж сіла на підлогу. Дивлячись на неї збоку, я похитав головою. На гадку спала бліда англійка з наквацьованими криваво-червоними вустами. Алісон принаймні жива людина. Нехай різка й груба, зате жива.
— Я радий, що ти сьогодні приїхала.
Посьорбуючи джин, вона кинула на мене оцінним оком.
Я спробував з іншого кінця.
— Ти читала ось цю книжку?
— Облишмо велемудрі балачки. К чорту літературу. Ти розумник, я красуня. А тепер поговорімо про те, хто ми насправді.
Її сірі очі чи то кпили, чи то кидали виклик.
— А Піт хто?
— Він пілот. — Алісон назвала відому авіакомпанію. — Час від часу ми злягаємося. Ото й усе.
— Ага.
— Тепер він перекваліфіковується у Штатах. — Вона втупилася в підлогу, на якусь мить ставши зовсім іншою, серйознішою. — Меґґі набрехала про заручини. Ми не такі, — спідлоба зиркнула на мене дівчина. — Ми вільні люди.
Кого вона має на увазі — мене чи її нареченого? Чи стає в позу, кажучи про волю й свободу, а чи справді так гадає?
— Де ти працюєш?
— Всюди потроху. Переважно в приймальнях.
— В готелях?
— Де хоч, і в готелях також, — наморщила носа Алісон. — Тепер мене беруть на нову роботу. Стюардесою. Тому-то я й поїхала на кілька тижнів до Франції та Іспанії — практикуватися в мовах.
— Чи можна завтра запросити тебе куди-небудь?
З’явився кремезний австралієць років тридцяти з гаком і сперся на одвірок.
— Чарлі! — крикнула Алісон. — Цей хлопець тільки дозволив мені помитися в його ванні. Це дрібниця.
Чолов’яга повагом кивнув і застережливо звів угору грубого пальця. Відштовхнувшись від одвірка, він випростувався й пішов геть непевною ходою.
— Чарівливий хлопець.
Алісон глянула на свою долоню.
— Чи сидів ти два з половиною роки в японському таборі для військовополонених?
— Ні. Чого б то?
— А Чарлі сидів.
— Бідолашний Чарлі.
Ми змовкли.
— Еге ж, австралійці — неотесані простаки, зате англійці — зарозумілі жевжики.
— Якщо ти…
— Я піджартовую з Чарлі, бо він закохався в мене й любить такі жарти. Але ніхто інший не сміє кпити з нього при мені.
Знову запала мовчанка.
— Пробач.
— Нема за що.
— Є за що. За те, що я умовлявся з тобою на завтра.
— Ні. За твоє ставлення до Чарлі.
Хоч я й образився за цей урок мистецтва не чванитися, та мало-помалу Алісон спонукала мене розговоритися про самого себе — ставила прямі, грубуваті питання й слухати не хотіла пустопорожніх словес. Я розповів, що таке бути генеральським синком, описав свою самотність — цього разу не красувався, а старався якнайкраще пояснити свою сутність. У цій дівчині я відкрив дві риси. По-перше, за її жорсткістю й прямотою крився великий талант лестити чоловікам, укоськувати їх і дипломатично поводитися в сексуальних справах. По-друге, її дар зачаровувати полягав як у щирості душі, так і в незаперечній вірі в красу та привабливість свого тіла й обличчя. Зовсім не по-англійському Алісон могла раптово блиснути правдивим словом, серйозною думкою й напливом зацікавлення.