Зауваживши, що стіл накрито для двох, я збентежився й спинився в куті, понукуваний типовим для англійця бажанням ретируватися. І тут у дверях несподівано виникла чиясь постать.
То був Конхіс.
Я зразу ж утямив, що він сподівався мого приходу. Конхіс не здивувався, вперше глянувши на мене, й підсміхнувся, мало не гримасу скорчив.
Був він майже лисий, брунатний від засмаги, як стара дублена шкіра, низький, худорлявий, невизначеного віку — чи то шістдесят, чи то сімдесят. Носив темно-синю сорочку, шорти по коліна й спортивні туфлі з плямами соли. Найдужче в ньому вражали очі — темно-карі, майже чорні, зіркі, по-мавпячому проникливі; й цю схожість підсилювали білі як сніг білки. Не вірилося, що це людські очі.
У мовчазному привітанні Конхіс трохи підвів ліву руку, а тоді, не давши мені часу мовити приготовані слова, підійшов до рогу колонади й гукнув у бік хатки:
— Маріє!
Марія відповіла невиразним оханням.
— Мене звуть… — озвався я, коли Конхіс обернувся, та він знову звів руку, на цей раз, щоб перебити мову, взяв мене за лікоть і підвів до краю колонади.
Його авторитетність і різка рішучість пантеличили й вибивали з рівноваги. Господар вілли обвів оком краєвид, а тоді мене. Сюди, в тінь, повівало солодкуватим, шафрановим ароматом квітів, що росли біля жорствяної смуги.
— Непогане місце я вибрав, правда?
У нього була бездоганна англійська вимова.
— Чудове. Але дозвольте мені…
І знову брунатна жилава рука змусила замовкнути, широким жестом обвівши море і гори на півдні так, ніби я недооцінив вибрану місцину. Я скоса зиркнув на нього. Очевидно, Конхіс не з веселунів. Визбуте емоцій обличчя скидалося на маску. Від носа до кутиків рота пролягли глибокі борозенки, що свідчили про досвід, владність і нетерпимість до дурнів. У нього не всі вдома. Цілком певно, що Конхіс не буйний, але таки ненормальний. Здається, він переплутав мене з кимсь іншим. Мавпячі очі втупилися в мене. Таке мовчання, такий погляд водночас непокоїли й трохи смішили: він неначе пробував загіпнотизувати якусь пташку.
Раптом він злегка, але рвучко сіпнув головою — чудний жест, питально-риторичний, не розрахований на відповідь — і тут же переінакшився. Конхіс став поводитися так, ніби все те, що досі між нами сталося, було тільки розіграшем, шарадою, приготованою заздалегідь і виконаною згідно із задумом, а тепер вона добігла кінця.
Я знову спантеличився. Еге, він зовсім не псих. Навіть усміхнувся, й очі вже не мавпячі, а скоріше білячі.
Господар підійшов до стола.
— Почаюймо.
— Я прийшов сюди тільки для того, щоб попросити склянку води. Це…
— Ви прийшли сюди, щоб познайомитися зі мною. Будь ласка. Життя коротке.
Я сів. Другий куверт призначено мені. З’явилася стара жінка в чорній, посірілій за довгі роки суконці. Обличчя зморшкувате, як в індіянської скво.
Вона принесла тацю, на якій стояли вишуканий срібний чайничок, що зовсім не пасував до вбогої одежини, жбан з окропом, цукорниця й блюдце зі скибочками цитрини.
— Це моя хатня господиня, Марія.
Він щось сказав по-грецькому, і я розібрав своє ім’я та назву школи. Не усміхнувшись, не піднявши очей, стара вклонилась і поставила все на стіл. Спритно, як вправний фокусник, Конхіс зірвав з тарілки муслінове накриття й відкрив сандвічі з огірками. Наливши чаю, кивнув на цитрину.
— Пане Конхісе, звідки ви мене знаєте?
— Попрошу вас вимовляти моє прізвище так, як це роблять англійці. Через «ч». — Він надпив із чашки. — Коли випитують Гермеса, то Зевс про це знатиме.
— Боюся, що мій колега повівся нетактовно.
— Ви, звичайно ж, усе про мене дізналися.
— Дуже небагато. Попри все, ви дуже гостинно мене приймаєте.
Він глянув на море.
— Є такий вірш часів династії Тан. — Кончіс передав голосом твердий приступ на початку назви. — «Тут, на границі, падає листя. Хоч усі мої сусіди — варвари, а ти — за тисячу миль звідси, однак на моєму столі завжди стоять дві чашки»[54].
— Завжди? — усміхнувся я.
— Я бачив вас минулої неділі.
— То це ви залишили внизу речі?
Він кивнув.
— Сьогодні вранці теж бачив.
— Сподіваюся, я не завадив вам купатися.
54
Вірш невідомого китайського поета, написаний 618 року, — лист ліричного героя, воїна, до коханої.