— Ви не проти посидіти в темряві?
— Не проти.
Мені спало на думку, що це справді могла бути дитина з тих хаток, які стоять біля затоки на сході. Прийшла ото, щоб допомогти Марії на господарстві.
— Треба вам розповісти, як я тут поселився.
— Такого чудового місця треба попошукати.
— Еге ж. Але я не про план чи саму будову. — Він помовчав, добираючи якнайточніші слова. — Я приїхав на Фраксос, щоб винайняти будиночок на літо. Село мені не сподобалося. Мені не до душі північні узбережжя. Останнього дня я найняв одного з рибалок — обігнути острів. Просто так, для розваги. Коли я захотів скупатися, він випадково причалив до Муци. Теж випадково сказав, що нагорі є стара халупа. Знову ж таки, випадково я видерся на верхотуру. Від хати залишилися напівзруйновані стіни й купа каміння, поросла тернистим плющем. Було спекотно. Четверта година дня, вісімнадцятого квітня 1928 року.
Кончіс знову змовк, ніби під тиском спогадів про той рік. А може, готував мене до свого іншого образу, до нових штучок.
— Тоді тут росло набагато більше дерев. Не було видно моря. Я стояв на галявинці, біля руїни, й раптом відчув себе званим гостем. Щось тут чекало мене впродовж усього мого життя. Постоявши, я збагнув, хто тут чекав і сподівався. Я сам. І я, і ця вілла, і цей вечір, і ми з вами — все це завжди було тут, дзеркальне відбиття мого приходу. Я почувався як уві сні. Ото йдеш до замкнутих дверей, і враз за помахом чародійної палички міцна деревина обертається склом. І крізь нього бачиш себе самого, що надходить з того боку, з майбутнього. Кажу це алегорично. Розумієте мене?
Я стримано кивнув. Не дуже старався зрозуміти, бо ж усе, що він говорив і робив, просякло душком театральности, чогось режисерованого й випробуваного на репетиціях. Про свій перший приїзд сюди він розповідав не як очевидець і учасник події, а як драматург, що описує сцену, потрібну для розвитку дії.
— Я зразу ж постановив тут оселитися, — повів він далі. — Не міг проминути це місце. Тільки тут моє минуле могло злитися з прийдешнім. Тож я залишився. І сьогодні я тут. Ви теж.
Навіть у пітьмі відчувалося, що Кончіс спостерігає за мною. Якийсь час я не озивався. Останні слова він особливо наголосив.
— І ви це мали на увазі, кажучи про ясновидство?
— Я мав це на увазі, кажучи про випадковість. У житті кожного з нас настає поворотна мить. Тоді мусиш примиритися з самим собою. Не з таким, яким хочеш стати, а з таким, яким ти став і завжди будеш. Ви ще дуже молоді й не можете цього знати з власного досвіду. Поки що ваше буття — це становлення.
— Мабуть, так.
— Не «мабуть», а цілком певно.
— А що буде, коли проґавиш цю… поворотну мить?
Мені здавалося, що таке вже колись було — тиша дерев, гудок афінського судна, чорний зів рушничного дула.
— Тоді будеш такий, як більшість людей. Мало хто може відчути, що наспіла мить, і відповідно поводитися.
— І ця людина належить до обранців?
— Так. До обранців випадку. — Кончіс рипнув стільцем. — Подивіться-но. Рибалки з ліхтарями.
Вдалині, біля підніжжя гір, в густій тіні, мерехтів пил рубінових вогників. Не знати, чи то просто так сказано про ці ліхтарики, чи то йшлося про те, що вони якимсь чином символізують обранців.
— Подеколи ви, пане Кончісе, заманюєте й підманюєте.
— Стараюся, щоб таке рідше траплялося.
— Сподіваюся на те.
— Вам не здається, що мої слова заважать у вашому житті більше, ніж звичайнісінька балаканина? — спитав Кончіс, трохи помовчавши.
— Напевно, так.
Знову пауза.
— Я не потребую ввічливости. Під нею завжди криється відмова глянути у вічі іншій дійсності. Зараз скажу таке, що вас може вразити. Знаю про вас те, чого ви самі не знаєте… — Він перервав мову, ніби хотів дати мені час приготуватися до шоку. — Ви теж ясновидець, Ніколасе, хоч вважаєте, що це не так. Я ж то знаю.
— Я не ясновидець. Справді, — заперечив я, перегодив і докинув: — Цікаво дізнатися, чому ви так вважаєте.
— Мені відкрилося.
— Коли?
— Волію не говорити про це.
— А однак мусите. Я ж досі не знаю, що ви хочете сказати цим словом. Якщо вам ідеться тільки про щось на зразок інтуїції чи натхнення, то згоджуся, що я таки ясновидець. Однак, здається, ви маєте на увазі щось інше.