— Справді? — спитав я недовірливо. — А я чув…
— Члени правління клубу, — продовжував голова, не слухаючи мене, — не мають права брати участі в розіграші. Проте, — він зробив хитре обличчя. Нахилився до мого вуха, так що сова на його плечі незадоволено затопталась. — Ейфоричне відчуття, пане зі Таборе. П’янить сильніше за вино… До речі, пробачте за нескромне питання. Яка природа вашої хвороби, тієї самої, що не дозволяє вам пити спиртне? Я можу порекомендувати першокласного лікаря…
— Спасибі, — сказав я поспішно й, можливо, не зовсім чемно. — Спасибі, я… поки що не потребую.
— Як хочете, — голова трохи образився. — До речі… вам не здається, що жінка в магії так само доречна, як миша в бочці меду?
— А? — я відірвав погляд від незнайомки в чорному.
— Так-так. Ця дивна пані, на яку ви з такою цікавістю дивитесь… Така собі Ора Шанталія. Яка ось уже декілька років наполегливо приходить на кожний розіграш… Нащо їй Кара, як ви думаєте?
— Хтозна, — сказав я повільно.
Голова правління пожував губами:
— Кара в руках стерви — це… Це жахливо. Я надіюся, їй не виграти Заклинання… Я мало знаю її й нічого не можу сказати точно… Але вона справді справляє враження стерви. Навіщо, наприклад, ця виставка брязкалець на поясі? Усі ці обереги, камінчики…
— Камінчики, — повторив я задумливо.
— Так… При тому що ініціювальний предмет у неї — не паличка, не брошка й не перстень, а штучний зуб у роті, можете мені повірити…
— Невже? — я здивувався такій обізнаності.
— Так… — похмуро кивнув голова. — Це не зовсім пристой, о — приходити до нашого клубу з оберегом від чоловічого свавілля, вам не здається? Якби вона була чоловіком, її давно б попросили зняти половину брязкалець або покинути залу. Але всі мої колеги, до яких я звертався з цією пропозицією, тільки відмахувались — вона, мовляв, єдина особа жіночої статі, якщо певності в собі бракує, хай утішається сумнівними артефактами…
— І справді, — сказав я, дивлячись, як пані в чорній сукні попиває вино за столиком у протилежному кутку.
— Коли вона вас у грубій формі відріже, — сказав голова, простеживши за моїм поглядом, — не кажіть, що я вас не попереджав.
— Онрі, більше не пий, — скрипучим голосом сказала сова в нього на плечі. — Ти й так бовкаєш зайве.
Я здригнувся.
— Так, — сумирно озвався голова. — Не хвилюйся, Філі, я випив не так уже багато й почуваю себе пречудово… Моє шанування, пане Хорте зі Таборе. Довгих років вашій сові.
І пішов похитуючись.
Якийсь час я чесно пив свій лимонад. Потім устав, перетнув залу, раз по раз бажаючи здоров’я чужим совам, і опинився в безпосередній близькості від пані в чорному.
— Ви дозволите?..
Вона скинула на мене похмурим поглядом. Коротко кивнула.
— Як здоров’я вашої…
— Здохла, — озвалася пані, дивлячись мені в очі.
— І моя здохла, — пробурмотів я розгублено. — От прикрість.
Пані знизала правим плечем:
— Ніякої прикрості, я терпіти не можу сов. Ви — той самий щасливець, який виграв замовляння?
— Так… Я перепрошую. Здається, крісло, у яке ви сіли, здається, це те саме, на яке десять хвилин тому випадково пролили соус…
Так, вона інстинктивно підвелася й озирнулась; я на мить дістав можливість побачити зблизька її пояс. Серед інших дрібничок там висів великий камінь-брелок у вигляді тигрової морди.
Ще один камінь з очима.
— Я помилився, — сказав я печально. — Це крісло чисте…
Вона почервоніла.
Очі її виявилися не блакитними, а карими. Волосся — кольору вибіленої бавовни. Губи — червоні й тонкі, причому кутики рота все хотіли спуститися вниз. Ось як тепер:
— Розумно й тонко, мій молодий пане. Тільки навіщо такі хитрощі? Ви могли просто запропонувати мені пройтися вперед-назад — тоді, оцінивши якості й вади моєї фігури, і вирішили б остаточно, чи варто продовжувати знайомство… якби у вас була така можливість. А тепер, будьте ласкаві, поверніться за свій столик.
— Пробачте, — сказав я, справді почуваючи щось на кшталт зніяковіння. — Насправді я зовсім не такий брутальний… Я хотів тільки…
— Позбавте мене свого товариства.
Сказано було переконливо й вичерпно; секунду потупцявши на місці, я повернувся на початкову позицію.
Пан голова дивився на мене з протилежного кутка. Дивився водночас зі співчуттям та зловтіхою.