Валун, за яким сидів Лі, невдовзі вкрився шрамами та вибоями, і коли в нього влучали кулі, Лі всім тілом відчував глухий удар. Одного разу він побачив, як хутро на спині Гестера колихнулося від кулі, що пролетіла поруч, але заєць, очевидно, не збирався кланятися шматочкам свинцю — так само, як Лі не збирався припиняти вогонь.
Перша хвилина виявилася дуже гарячою. А коли настала невеличка пауза, Лі побачив, що його поранили — на камені під його щокою була кров, а його права рука та рушниця стали червоними.
Гестер оглянув ушкодження.
— Нічого серйозного, — втішив він Лі. — Куля лише зняла з тебе шматочок скальпа.
— Ти рахував, скількох ми поцілили, Гестере?
— Ні. Мені постійно доводилося ухилятися. Перезаряди гвинтівку, поки можеш, вояко.
Лі перекотився за каменем і пересмикнув затвор. Було спекотно, і кров, що лилася на рушницю з рани на його черепі, швидко висихала та перешкоджала роботі механізму. Лі в декількох місцях плюнув на зброю та протер її рукавом.
Потім він повернувся на свою позицію, і ще до того, як він встиг щось роздивитися, в нього влучила куля.
Це було схоже на вибух у лівому плечі. На декілька секунд він утратив орієнтацію, а коли прийшов до тями, його ліва рука безвільно звисала вздовж тіла — він її зовсім не відчував. Всередині нього ніби причаїлася гостра пружина болю, але поки що їй бракувало хоробрості, і ця думка допомогла Лі знову зосередитися на перестрілці.
Він обпер гвинтівку на свою мертву, непотрібну тепер руку, котра ще хвилину назад була такою живою, і почав видихати, концентруючись: один, два, три… І кожного разу його постріл досягав цілі.
— Як у нас справи? — пробурмотів він.
— Непогано стріляєш, — прошепотів у відповідь деймон, котрий тепер сидів біля його щоки. — Не зупиняйся. Дивись, біля чорного валуна…
Лі подивився, прицілився, вистрелив. Солдат упав на камінь.
— Прокляття, вони такі самі люди, як я, — промовив Лі.
— Безглузде зауваження, — відповів заєць. — Ти все одно маєш це робити.
— А ти йому віриш? Груману?
— Звичайно. Прямо попереду, Лі.
Пролунав постріл, упав ще один солдат, і його деймон розтанув, як свічка.
Запанувала тиша. Лі порився у кишені та знайшов і це декілька набоїв. Перезарядивши рушницю, він відчув щось таке рідкісне, що його серце ледь не зупинилося — мокра від сліз морда Гестера притиснулася до його обличчя.
— Лі, це моя провина, — сказав деймон.
— Що?
— Я про скролінга. Це я сказав тобі взяти перстень. Якби ми цього не зробили, то не потрапили б у таку халепу.
— Ти гадаєш, що я колись прислухувався до твоїх слів? Я взяв перстень, тому що відьма…
Він не завершив фрази — його відшукала ще одна куля. Цього разу вона влучила йому в ліву ногу, і не встиг він подивитися на рану, його голову зачепила третя — наче до його черепа приклали розпечену кочергу.
— Залишилося недовго, Гестере, — пробурмотів він, намагаючись триматися прямо.
— Відьма, Лі! Ти щось казав про відьму, пам'ятаєш?
Бідолашний Гестер — він лежав на камені, безпомічний і зовсім не схожий на того Гестера, котрим він був усе доросле життя Лі. А його чудові золотаво-карі очі тьмяніли.
— Й досі чудово, — промовив Лі. — Так, Гестере, відьма. Вона дала мені…
— … квітку!
— Вона в моїй нагрудній кишені. Візьми її, Гестере, я не в силах ворухнутися.
Це виявилося нелегко, але заєць таки витяг своїми міцними зубами червону квіточку та поклав її біля правої руки Лі. Напруживши волю, Лі стиснув квітку в кулаці та проговорив:
— Серафіно Пеккала! Допоможіть мені, благаю…
Він помітив рух унизу, випустив квітку, видихнув, вистрілив. Знову стало тихо.
Гестер слабшав на очах.
— Гестере, не вмирай, поки я не вмру, — прошепотів Лі.
— Лі, ти ж знаєш, що я не можу навіть секунду провести далеко від тебе, — пролунав у відповідь шепіт деймона.
— Як ти гадаєш, відьма прилетить?
— Звісно, прилетить. Нам слід було викликати її раніше.
— Нам слід було багато чого зробити раніше.
— Може, й так…
Знову пролунав постріл знизу, і цього разу куля влучила всередину тіла Лі, шукаючи ниточку його життя. Він подумав: «Кулі не знайти її там — осердям мого тіла є Гестер». Потім він помітив унизу щось синє та, напруживши всі сили, спробував навести на солдата дуло.
— Інших не видно, — ледь чутно видихнув Гестер.
Виявилося, що спустити курок дуже важко. І навіть більше: важко стало зробити будь-що. Лі знадобилися три спроби, поки нарешті не пролунав постріл. Чоловік у синій формі покотився вниз по схилу.