Вілові хотілося почути це так сильно, що він майже цього не усвідомлював — це бажання було лише невід'ємною частиною його світогляду. Отже, він не міг пояснити все це Лірі, проте вона прочитала його глибоко приховані думки в його очах — і для неї така власна чутливість також була чимось новим. Вона помітила, що коли справа стосується Віла, в неї ніби з'являється шосте чуття — наче між ними існує зв'язок, котрого вона ніколи не відчувала до того. Усе, пов'язане з ним, було чітким, зрозумілим та безпосереднім.
І коли вона вже збиралася сказати це Вілу, з неба злетіла одна з відьом.
— Я бачу якихось людей у нас за спинами, — промовила вона. — Вони ще далеко, але рухаються дуже швидко. Може, мені слід наблизитися до них та подивитися?
— Так, — відповіла Ліра. — Але летіть над самою землею, щоб вони не помітили вас.
Діти знову натужно підвелися та продовжили своє сходження.
— Я безліч разів замерзала, — сказала Ліра, аби забути про переслідувачів, — але мені ще ніколи не було гак жарко. У твоєму світі теж стоїть така спека?
— Там, де я жив — ні. Звичайно — ні, але клімат поступово змінюється, і літа стали спекотнішими, ніж були колись. Кажуть, що люди впливають на атмосферу, забруднюючи її хімікатами, і погода виходить з-під контролю.
— А тепер ми відчуваємо все це на своїй шкірі, — промовила Ліра.
Вілу було дуже жарко, він надто хотів пити, щоб відповідати їй, і діти, задихаючись, полізли далі крізь мерехтливе повітря. Пантелеймон став цвіркуном і сидів у Ліри на плечі, від утоми неспроможний стрибати чи літати. Час від часу відьми помічали в горах джерельце, і оскільки воно завжди було розташоване занадто високо, щоб можна було дістатися до нього, вони злітали туди та наповнювали дитячі фляги. Після того як вони залишили озерце, на шляху дітей ще не з'явилося жодного джерела води, і вони вже напевно вмерли б від спраги, адже ті струмки, що виходили з-під скель, за декілька метрів вже знову зникали серед розпеченого каміння.
Наближався вечір, а вони все йшли вперед.
Відьму, яка повернулася спостерігати за переслідувачами, звали Ліна Фельдт. Вона низько летіла, намагаючись триматися за скелями, і коли сонце торкнулося землі та зробило камені криваво-червоними, вона наблизилася до озерця та знайшла там загін солдат, що стояли табором.
Але вже перший погляд на них повідомив відьмі більше, ніж вона бажала знати: у солдатів не було деймонів. І вони були ні з Вілового світу, ні зі світу Ситагаза, де людські деймони знаходилися всередині них, — це були люди з її власного світу, і, побачивши їх без деймонів, Ліна Фельдт відчула нудотний жах.
А потім все стало зрозуміло: з намету, що стояв на березі озера, вийшла граціозна молода жінка в мисливському костюмі кольору хакі, і життя переповнювало її не менше, ніж мавпу з золотавою шерстю, що стрибала берегом за нею.
Ліна Фельдт сховалася за скелю та почала спостерігати, як пані Кольтер розмовляє з начальником загону, а солдати ставлять намети, розпалюють вогнища та кип'ятять воду.
Ліна входила до загону Серафіни Пеккала, що врятував дітей у Больвангарі, і їй дуже захотілося одразу ж застрелити пані Кольтер. Але ту, мабуть, щось охороняло — вона була надто далеко, щоб можна було поцілити в неї з лука, а відьма могла наблизитися, лише ставши невидимою. Отже, вона почала накладати заклинання. Для цього їй знадобилося десять хвилин глибокого зосередження.
Нарешті Ліна Фельдт відчула впевненість в тому, що її ніхто не помітить, і рушила скелястим схилом до озера. Коли вона проходила табором, двоє чи троє солдатів кинули на неї побіжний погляд, але чомусь не запам'ятали те, що побачили, й відвели очі. Відьма зупинилася біля намету, до якого зайшла пані Кольтер, і поклала стрілу на тятиву.
Проте почувши крізь брезент низький голос пані Кольтер, вона обережно пересунулася до виходу з намету, що дивився на озеро.
Жінка розмовляла з чоловіком, котрого Ліна Фельдт досі не бачила. Він був досить старим, із сивим волоссям, але в ньому відчувалася якась сила. Його зап'ястя обвив деймон-змія. Старий сидів на полотняному стільці поруч із пані Кольтер, а вона нахилилася над ним і говорила м'яким голосом.