— Пані Кольтер, річ у тому, що, здається, існує пророцтво, і воно стосується дитини. Усі ознаки збігаються: по-перше, обставини її народження. Цигани також знають про неї — вони необачно вживають слова «відьмацьке зілля» та «блукаючий вогник», — і звідти її успішне головування циганами в Больвангарі. А ще вона чудово спромоглася скинути ведмежого короля Йофура Рекні-сона — словом, це незвичайна дитина. Либонь, Фра Навел здатен повідомити нам більше.
Він поглянув на чоловіка з худорлявим обличчям, котрий розглядав свій алетіометр. Той моргнув, протер очі та подивився на пані Кольтер.
— Можливо, ви знаєте, що залишився тільки один алетіометр, за винятком того, яким володіє дитина, — сказав він. — Усі інші відшукали та знищили згідно з наказом Магістрату. Від цього приладу я дізнався, що дитина отримала свій від Ректора Коледжу Джордана, що вона самотужки навчилася користуватися ним і тепер робить це без допомоги книжок із таблицями. Якби можна було не повірити алетіометру, я б це зробив, адже те, що ним можна користатися без таблиць, видається мені неможливим. Аби навчитися хоч якось розуміти, що показує цей прилад, потрібні десятиліття старанного навчання. Але вона почала читати його за декілька тижнів після того, як отримала, і наразі опанувала його майже досконало. Вона дуже відрізняється від звичайних людей.
— Фра Павеле, а де вона зараз? — спитав кардинал.
— В іншому світі, — відповів Фра Павел. — Вже пізно.
— Відьма знає! — вигукнув інший чоловік, деймон-хохуля котрого безперервно гриз олівець. — Якби не її свідчення, усе збігалося б! Я гадаю, що нам слід знову взяти її на тортури.
— А про що йдеться в тому пророцтві? — запитала пані Кольтер, котра, як неважко було побачити, щодалі більше розлючувалася. — Як ви насмілилися приховати його від мене?
Безсумнівно, в неї була влада над ними. Золотава мавпа сердито оглянула стіл, і жоден із чоловіків не наважився зустріти її погляд — за винятком кардинала. Його деймон, папуга ара, задер ногу та пошкрябав нею голову.
— Відьма натякнула на дещо надзвичайне, — сказав кардинал. — Я не насмілююся повірити в те, що, як мені здасться, означають її слова. Коли це правда, ми наражаємося на найжахливішу відповідальність із тих, що' будь-коли лягала на чоловіка чи жінку. Але я ще раз запитаю вас, пані Кольтер, що ви знаєте про дитину та її батька?
Обличчя жінки від люті було білим як крейда.
— Як ви смієте допитувати мене? — фиркнула Юна. — І як ви смієте приховувати від мене те, що дізналися від відьми? Нарешті, як ви насмілилися припустити, що я щось приховую від вас? Чи не вважаєте ви, що я на її боці? Або, може, ви гадаєте, що я на боці її батька? Либонь, ви думаєте, що мене слід катувати, як ту відьму? Гаразд, ми у вашій владі, ваше преосвященство. Вам досить клацнути пальцями, й мене розірвуть на шматки. Але навіть якби ви обшукали кожну часточку моєї плоті, вам не знайти відповіді, бо я нічого не знаю про пророцтво, зовсім нічого. Я лише вимагаю, щоб ви повідомили мені, що знаєте самі. Моя дитина, моя власна дитина зачата у гріху та народжена в соромі, але вона залишається моєю дитиною, а ви приховуєте від мене те, що я маю повне право знати!
— Будь ласка, заспокойтеся, — нервово сказав інший чоловік. — Будь ласка, пані Кольтер! Відьма досі не заговорила, і ми дізнаємося від неї більше, ніж знаємо. Кардинал Старок сам каже, що вона лише натякнула на це.
— А що, як відьма не розкриє таємниці? — запитала пані Кольтер. — Що тоді? Ми здогадуємося, чи не так? Ми тремтимо, трусимося, але здогадуємося!
Фра Павел втрутився в розмову:
— Ні, бо я лише готуюся поставити це питання алетіометру. Ми матимемо відповідь — чи від відьми, чи з таблиць.
— І скільки часу це потребує?
Фра Павел стомлено звів брови та відповів:
— Чимало. Це надзвичайно складне запитання.
— Але відьма відповіла б на нього відразу, — зауважила пані Кольтер.
Вона звелася на ноги, й більшість чоловіків, нібито з поваги до неї, зробили так само. Сидіти залишилися лише кардинал і Фра Павел. Серафіна Пеккала відступила на крок, щосили намагаючись залишитися невидимою. Золотава мавпа вищирила ікла, усе її сяюче хутро стало сторчма.
Пані Кольтер посадила деймона собі на плече.
— То ходімо запитаємо її, — сказала вона.
Вона повернулася та швидко вийшла в коридор. Чоловіки, штовхаючи один одного, висипали за нею, і Серафіна Пеккала ледь устигла відійти. В голові у неї був хаос. Останнім вийшов кардинал.
Серафіна декілька секунд постояла, заспокоюючись, — її збудження могло зробити її видимою. Після цього вона слідом за церковниками пройшла коридором, зайшла в невеличку білу каюту, голу і спекотну, й побачила, як вони заюрбилися навколо жахливої постаті в центрі: відьми, міцно прив'язаної до сталевого стільця, її обличчя було сірим і спотвореним мукою, а ноги — геть переламаними.