Магічний ніж

13 Езагетр

Коли зійшов місяць, відьми почали накладати заклинай ня, призначене вилікувати Вілову рану.

Вони розбудили його та попросили покласти ніж н. І відкриту ділянку, туди, де на нього падало місячне сяйво. Ліра сиділа поруч, помішуючи в казані, що стояв на вогн і, якісь трави. Відьми ритмічно плескали в долоні, гупали ногами та щось вигукували, а Серафіна схилилася над ножем і високим напруженим голосом заспівала:

Ноже! Твоє залізо відірвали
Від самого тіла матінки землі,
Вогонь запалили, руду розтопили,
І плакало залізо, і кров'ю спливло.
Кували його і гартували,
Занурюючи у воду крижану,
Підігрівали лезо в кузні довго,
І запалало воно жаром кров'яним!
Тоді тобою завдали рану воді,
І знов, аж доки обернулася вода
На пару, що високо піднеслася угору,
Благаючи пощади від людей.
Розрізав ти на тридцять тисяч тіней
Одну-єдину невловиму тінь,
Тоді вони збагнули: ти готовий,
І нарекли тебе ножем магічним.
О ноже, ноже, що ж це ти накоїв?
Ти перепони крові відчинив.
Ти чуєш, твоя мати тебе кличе
З осердя недосяжного землі, і
З копалень і печер найглибших в світі,
З таємної утроби глибини.
Слухай!

І Серафіна разом зі своїми товаришками долонями й ногами відбивала ритм та напружувала горлянку, видаючи дике виття, котре, мов пазурі, рвало повітря на шматки. А Віл наче скам'янілий сидів у центрі цього первісного танка, відчуваючи, як по його спині бігають мурашки.

Тоді Серафіна Пеккала повернулася до хлопця, взяла його поранену руку до своїх долонь і знову заспівала, і її високий чистий голос сочився таким напруженням, що вона аж здригалася, а очі палали невгасимим вогнем. Але Ніл опанував себе та сидів не ворушачись. Заклинання тривало.

О крове! Слухайся мене! Поворотись,
Стань озером, а не бурхливою рікою,
Стикнувшись із повітрям, зупинись,
Збудуй-но мур міцний, засмагнувши без гною,
Мов гребля, вирости ти на шляху струмка.
О крове, твоє небо — черепа склепіння,
Розплющене око буде сонечком твоїм,
Повітря ж у легенях буде вітром.
Замкнули ми твій світ. Залишся тут!

Віл майже відчув, як усі атоми його тіла реагують на ці накази, тож йому залишалося тільки приєднатися до них, спонукаючи свою кров прислухатися до цих слів та підкоритися.

Серафіна Пеккала випустила його руку та повернулася до залізного казана, що кипів над вогнем. Від нього ідіймалася гірка пара, а рідина в ньому несамовито булькотіла.

Відьма заспівала:

Дубова кора й шовк павутиння,
Мох і водорість морська,
Стисніться й переплетіться,
Тримайтесь міцно, загойте рану,
Замкніть ворота-двері крові,
Зміцніть затор і висушіть ріку.

З цими словами вона взяла в руку свій власний ніж та розщепила паросток вільхи по всій довжині. Розріз забілів у світлі місяця. Серафіна намазала рідиною з казана розколину та з'єднала половинки деревця, і Віл побачив, що ніяких слідів тріщини на його корі не залишилося.

Тут він почув, як Ліра різко видихнула, повернувся та побачив, що інша відьма напруженими руками утримує зайця, котрий щосили вигинався, намагаючись утекти. Тварина тріпотіла, пручалася, шаленими очима оглядала світ, але руки відьми були безжальними. Однією рукою тримаючи охопленого нестямою зайця за передні лапи, вона другою стиснула задні та потягла за них, і черевце вухастої істоти випнулося.

Блиснув ніж Серафіни. Віл відчув, як його голова запаморочилася, та побачив, що Ліра стримує надзвичайно збудженого Пантелеймона, котрий зі співчуття сам набув вигляду зайця. Справжній заєць тим часом завмер, його круглі очі почали тьмяніти, груди піднялися й опустилися, а нутрощі заблищали в місячному промінні.

Але Серафіна взяла в руку казан, налила трохи відвару в зяючу рану та закрила її пальцями. Потім вона почала погладжувати шерсть, і невдовзі рани вже не було.

Відьма, що тримала тварину, ослабила хватку та обережно опустила «пацієнта» на землю. Той обтрусився, повернувся, щоб лизнути собі бік, смикнув вухами та скубнув травинку, наче довкола нікого не було. Тут він, здавалося, усвідомив, що стоїть посеред кола людей, стрілою кинувся в темряву, живий і здоровий, як раніше.

Ліра погладила Пантелеймона, глянула на Віла та побачила, що він розуміє сенс цієї вистави: зілля було готове. Він простягнув руку, і Серафіна нанесла паруючу суміш на кровоточиві обрубки пальців. Під час цієї процедури хлопець відвів погляд і декілька разів різко вдихнув, але руку не відсунув.