XLIV.
Схилились всі кругом, і в ноги впала
Пророкові Хадіза милостива;
Як вранішня роса блискуча, трепетала,
Священною покорою щаслива.
«Однині я твоя раба, і всі мої достатки,
І все, що маю, все тобі вручаю:
Срібло і золото, маєтки й статки.
Нічого для себе не зоставляю,
І дяки від тебе, Пророче, не бажаю».
XLV.
— «Ти не раба, о, ні! Владичиця ти пишна.
Сидітимеш у мене на престолі,
Як сонце осяйна, як Божество велична,
Свободна як той вітер в чистім полі
Устань, внемли і знай: Всевишнього устами,
В моїм пості й молитві семидневній,
Благословен во вік союз любви між нами,
Як дано зріть мені дива Едемні
В Аллаховій обителі надземній ".
XLVI.
Ревнули казани, і загули тимнани.
Мов Соломон во дні своєї слави,
Багатством, вродою, премудростю вінчанний,
Оддав Пророк день брачний на забави.
Зраділи всі холми у займищі Хадізи,
І гори радістю препоясались;
Поля світилися, мов херувимські ризи;
Із сонцем любо води цілувались,
А небеса благі дивились осміхались.
