І те, що він особисто явився до магуса, говорило багато про що.
3
Пригадавши історію життя Татуся Карло, Фантин добряче перепудився. А раптом став месер Оберто своїми діяннями проти Татусевих задумів? Тоді чекай найгіршого: дон Карлеоне не розбиратиметься, чи допомагав ти магусу примусово, а чи зі щирої прихильності, — покарає швидко, суворо і безжально.
— Вважаю, — продовжував тим часом привид «хрещеного батька», звертаючись до магуса, — ви шамі ждогадуєтешя, що мене шюди привело.
Говорив він спроквола і з неймовірною величністю, яка зовсім не в’язалася з його шепелявістю. Причиною вади була відсутність кількох зубів в урні з кістками дона Карлеоне.
— Ці персні змусили похвилюватися багатьох, — невизначено мовив месер Оберто.
— Я плював на те, що там жа перштні! — Татусь Карло стенув примарними плечима, немов відганяв набридливу муху. — У мене, мешере, блишкучих чачьок виштачає. Але що мене не влаштовує — метушня, яка ждійнялася навколо них. Прачювати неможливо!
— Так мене це якраз влаштовує. Якщо ви не забули, я саме тим і займаюся, що…
— Я не жабув, — поважно мовив Татусь Карло. — Але ви жараж рожшлідуєте шправу про першні, чи не так? Я готовий надати вам вшіляку підтримку — аби нарешті ча шправа завершилашя.
— А хіба вона не?…
— Шамі жнаєте, що ні. Так, морячків повішили і жробили вигляд, що питання жакрите. Але як щодо патрулів, га? Мовчите. Отож-бо й воно, що патрулювання не відмінили, а пошилили! Мене че не влаштовує. І я ще не маю влади, щоб диктувати твої умови Раді Жнатних. Тому пропоную вам шоюж — тимчашовий, шамо шобою.
— Чого ж ви від мене?…
— Якомога швидше жакрити шправу. Жнайдіть чі кляті першні, угамуйте шиньора Леандро і його далекого предка, нехай в Альяшшо жнову жапанують мир і шпокій.
— А ви?…
— Я допоможу вам у рожшлідуванні. Повірте, я маю…
Месер Оберто вирішив не відмовляти собі в задоволенні й перебив нарешті примарного співрозмовника:
— Не сумніваюся. Повірте, законники… начуті про вас. І ви, схоже, теж дещо про нас знаєте. — Магус замислився на мить, потім клацнув пальцями: — Нехай. Тимчасовий союз? Тоді доведіть готовність до співпраці прямо зараз: розкажіть усе, що знаєте про ювеліра, в якого були знайдені персні. Але перед тим… Фантине, чому б тобі не прогулятися по тавернах? Тримай-но. — Месер Оберто кинув Лезу Монети важкенький мішечок, який при цьому заманливо брязкнув. — Іди, провітрися.
Іншим разом, мабуть, Фантин, уперся б. Ну, тобто, якби іще вчора увечері месер Оберто не попросив йому допомогти, а потім, отримавши згоду (і, зі свого боку, дещо пообіцявши Фантину), не розповів про певні свої міркування щодо «справи».
Міркування були такі.
По-перше, звичайно, Лезо Монети не забув подивуватися, навіщо і кому можуть знадобитися послуги магуса, позаяк персні і грабіжників знайдено. На що йому була показана записка із цифрою «6» і сам перстень — і пояснено те, що пізніше повторив Татусь Карло: оскільки патрулі не знято, виходить, і питання не вирішене. Це месер Оберто одразу збагнув, а от, у записці, і підтвердження. У страчених сьогодні морячків знайшли тільки сім перснів, із них один — як зразок — прислано месерові. (Фантин не розумів, навіщо тоді було у записці виводити шістку, а не сімку; однак занудствувати не став: їм, освіченим, видніше!)
По-друге, розмотувати цей клубочок слід із різних боків, і не завжди це з руки магусові, відтепер уже безнадійно «засвіченому» — насамперед для «дрібного народця». Без якого тут напевне не обійшлося. До того ж і родина Цинікуллі, хоч і дозволила месеру Оберто полишити їхню віллу, проте хватку свою не послабила й пильно спостерігатиме за магусом (що і підтвердилося швидкою відповіддю на записку).
А от Фантин — особа, яка до справи ніби прямого відношення не має. Усього лиш простачок-дурник, котрого магус використав для своїх потреб, а тепер ховається в нього, рани заліковує. Уваги до Фантина — ніякої, у найгіршому разі — мізерна, для годиться. Та й завдання магус йому придумав таке, щоб зайвих підозр не викликати.
Лезо Монети вислухав і вирішив: так, завдання приємне і нескладне. За той інтерес, що запропоновано магусом, — чом би не попрацювать?
Тому й вийшов покірно, коли месер Оберто захотів віч-на-віч з Татусем Карло перемовитися, — і от Фантин тут, у «Вітрі мандрів», сидить за столиком, п’є вино і упіввуха наслуховує перемови завсідників.