Іще один стусан, цього разу — по пальцях лівиці, які майже дотягнулися до пряжки на поясі. Точніше, до руків’я прихованого там валлета.
— Даремне, — докірливо мовить стариган. І зітхає так, що Фантин упевнюється: настає повна finita, знайдуть завтра вранці у цьому завулку з перерізаною горлянкою, на тому й завершиться його недовгий життєвий шлях…
— Я щодо тих моряків! — волає Фантин. — Я розповім!..
І він розповідає — звичайно, не все, але багато чого. Достатньо, щоб лезо, яке смердить риб’ячими нутрощами, кошачою шерстю і його кров’ю, лягло за халяву стариганового чобота.
— Дурний. Чому раніше мовчав?
— Тая…
— Підемо. — Стариган чіпко бере його за руку своїми чорнющими пальцями й веде за собою — через лабіринт вузьких провулків, по дахах чиїхось халуп із розбитими просто на них садками, змушує пролізти через дірку в старому паркані («Так швидше»), вони проминають рибний базар, вночі порожній і схожий на цвинтар, де замість надгробків — прилавки; від базару за ними ув’язалася зграя худющих і зухвалих від голоду кабиздохів, які так і націлюються вхопить перехожих за ноги, тож доводиться стати спиною до спини і, озброївшись дрючками, дати «друзям людини» рішучу відсіч.
До порту вони виходять, коли небо із чорного стає світло-сірим. «Скоро світанок, — каже стариган. — А тоді був пізній вечір, і я повертався додому з уловом. Улов був, взагалі-то, так собі…»
І поки вони пробираються через порт до одного стрімчака (про який буде сказано у належний час), старий розповідає Фантину про те, що бачив тієї ночі.
Розділ шостий
Ювелірна точність
В гаманці у мене випадково був алмаз…
1
— Шамо шобою! — каже Татусь Карло. — По руках! — усміхається, бо — ну яке «по руках», коли одну зі сторін представляє правид, а другу — жива людина? — Вше буде жроблено!
І будь ласка! — за першим же покликом до кімнати заходить знайомий Обертові молодик субтильної зовнішності, вислуховує веління Татуся, мовчки вклоняється, виходить — і за півгодини в кімнату принесено все необхідне.
Сам Татусь Карло на той час уже залишив магуса, повернувшись у рідну урну. Оберто теж не гаяв часу: на столику розкладені деякі речі з його нехитрого арсеналу: різнобарвні пігулки, приладдя для виготовлення швидкодіючих (і схильних до не менш швидкого псування) еліксирів, фіал із освяченою водою, десяток мініатюрних срібних голочок, гаман, де в семи кишеньках лежать висушені листя, коріння, квітки рослин… Він оглядає все це — так полководець влаштовує огляд військам перед вирішальною битвою із супротивником, чиї сили — переважають, позиції — виграшніші, але ж битись із ним, супостатом, все одно треба, відступати не можна! І отже, вся надія на хитрість, на те, що упевнений у власній перемозі ворог втратить пильність і накоїть помилок.
У випадку з Обертовими наглядачами (людськими і не дуже) першим прорахунком було те, що до магуса допустили Татуся Карло. Подальше — справа техніки, як сказав би геніальний да Вінчі, втім, на даний момент надто малий для цього: коли тобі три місяці від народження, ти переймаєшся тільки мамчиним молоком та мокрими пелюшками, а ще — сонним воркотінням брата-близнюка; уся ж світова мудрість може й зачекати!..
2
Людський поговір приписує магусам численні надприродні здібності: буцім і літати вони вміють, і зменшуватися до розмірів горошини, і бачити крізь стіни… Ясна річ, більшість таких оповідок — пусті вигадки, часто, додамо, не без реального підґрунтя. Хтось щось не так побачив, неправильно зрозумів, домислив своє, переказав кумові, той додав барв й інтриги, ділячись почутим із благовірною, а та…
«Так-так, надів берет-невидимку і вислизнув із замкненої кімнати, уявіть собі!»
А насправді?
Насправді ніяких беретів, звичайно, не було. Перебравши свої скляночки, Оберто поклав їх назад до сумки, і лише уважний спостерігач помітив би, що кількох пляшечок не вистачає. (Розкривати сутність фокуса — невдячна справа, але для найдопитливіших уточнюєм: кілька пляшечок опинилися у потаємних кишенях магусової куртки).