Утім, перервемось. Усе одно перелік вітрильників ніхто не прочитає до кінця — кому це потрібно? У нинішні часи такі старомодні пісні важливі тільки для напівсліпих римачів, які перелічують їх («Перша, друга… десята»), старанно ворушачи губами, втупившись кудись у небо; для них важлива кожна деталь, вони б принагідно взялися розповідати про метушню двомачтових фелук, про швидкісні фузольєри, схожі на водомірок, вони неодмінно б оспівали елегантність карак, вони б… — але ми — не вони, тому досить витріщатися на вітрильники; між іншим, і Фантин уже не такий захоплений мріями та спогадами, він уважніше слухає старигана.)
— Я до самісіньких причалів підплив, — розповідає той, — аж чую — неподалік про щось сперечаються. Причому, знаєш, не кричать, а шепочуться, але так відчайдушно, люто, що страшніше буде, ніж крик.
Головне, я ж вітрильника, де сперечалися, не бачив: його від мене каравела одна закривала. Почав обходити (мені все одно в той бік треба було) — а на палубі уже не сваряться, а до рукоприкладства перейшли: чую удари, зойк дитячий чи жіночий, потім: «Тримай! Тримай!» — і гучний сплеск. Такий, знаєш, наче чималенька річ за борт упала.
Чи, подумав я, не річ навіть.
Людина.
І тоді, звісно, мені б не до вітрильника, звідки людей скидають, а геть від нього плисти, та пізно, я уже вигріб з-за гребаної цієї коравелли, рифи їй під черево! вигріб, дивлюся — галера невеличка, носова фігура на ній у вигляді якоїсь богині, чи що? Очі блищать, груди такі собі… переконливі, платтячком ледь прикриті, руки тоненькі, уперед витягнуті, бушприт тримають міцно, і в усій подобі відчувається владичність гнівлива, здатність карати і милувати. І настрій — саме карати, без пощади!
Упізнав я галеру: ще коли на світанку плив у море, примітив її й запитав у тамтешнього морячка, хто такі та звідки. Сказав: торговці оселедцем, а судно називається «Цирцеєю». Не сподобалося мені тоді у його відповіді щось — чи тон, яким були слова сказані, чи вираз обличчя. Буцім брехав і сам власної брехні соромився.
На носову фігуру я зранку уваги майже не звернув, та вона тоді й не видалася мені якоюсь особливою. А потім, у напівтемряві, — наче підмінили її. Немов ожила, невдоволена, розлючена. От-от зійде з носа на палубу і почне людей на тварюк перетворювати, як колись із Уллісовими товаришами вчинила та Цирцея, про яку мені матінка на ніч байки розповідала…
То, значить, виплив я з-за каравели і побачив «Цирцею». На палубі жодного вогника, але я на фоні не зовсім ще темного неба роздивився-таки кілька постатей. Мене ж не помітили, і гадаю, в тому проявилася прихильність лаяної мною фортуни. Хтозна, чи повернувся б я інакше додому…
Люди на «Цирцеї» про щось запально сперечалися, один перехилився через борт і довго вдивлявся у хвилі, але нічого не розгледів, махнув рукою, сплюнув, і всі вони відійшли так, що я вже їх не бачив. Я, до слова, уже якийсь час не гріб, а сидів, склавши весла, тихше води, нижче трави.
Зізнаюся чесно: перепудився до смерті. Ясно ж було, як божий день: вляпався мимоволі у чиїсь брудні справи, а в таких випадках зі свідками не панькаються.
Я сидів у човні, зкоцюрбившись, щоб не привертати уваги, і дослухався до того, що коїлося на палубі. Спершу морячки лаялися, потім нарешті пішли, лишивши вахтового; тоді я взявся за весла і, намагаючись не шуміти, погріб якомога далі від клятої галери. Я, як розумієш, і гадки не мав про те, що (чи кого) вони скинули за борт. І думка одна в голові бриніла: чимдалі, чимдалі від «Цирцеї»!
Тільки коли опинився на достатній відстані — не витримав, озирнувся. Нічого спершу не розгледів, але потім на носу, поряд із фігурою богині, побачив постать. Не людську, ні. Бісівську. Голова круглувата, з ріжками, тіло мавпяче, хвіст козячий. Стояв диявол на самісінькому краю бушприта і в мій бік дивився.
Затим щез.
2
— Дурниці, — каже Фантин стариганові. Каже, а в самого мурахи по хребту так і бігають! Хто ж це вночі такі історії розповідає?!.. Так і біду накликати можна. — Дурниці, примарилося напевне.
Поблажливо дивиться стариган на «віллана». Із жалем.
— Голову, — наказує, — мені не задурюй. Я не хлопак, котрий уперше винця ковтнув і тому різні чудасії бачив. Правду від брехні відрізню — що на словах, що у житті. Інакше, гадаєш, повірив би твоїй розповіді?…Молодь! Та нехай, що з тебе взяти. Далі слухатимеш?